Суд направляє засудженого для відбування покарання, від якого його було звільнено на підставі ст. 75 КК, тільки в разі, якщо він не виконує покладених на нього обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення
Ухвала колегії суддів Судової палати
у кримінальних справах
Верховного Суду України
від 12 жовтня 2004 р.
(в и т я г)
Івано-Франківський міський суд вироком від 11 вересня 2003 р. засудив З. за ч. 2 ст. 186 КК на чотири роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнив його від покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Цей же суд постановою від 8 грудня 2003 р. за поданням кримінально-виконавчої інспекції направив З. для відбування призначеного покарання у зв’язку з тим, що за період перебування на обліку він зарекомендував себе з негативного боку: на неодноразові виклики у названу інспекцію не з’являвся, на попередження не реагував, покладені на нього обов’язки не виконував.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на те, що суд не навів жодних доказів, які б свідчили про його неналежну поведінку під час перебування на обліку та ухилення від покладених на нього обов’язків, просив постанову суду скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про скасування постанови суду щодо З., перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 78 КК та ч. 2 ст. 1144 ВТК 1970 р., якщо засуджений не виконує покладених на нього обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.
Як убачається з вироку, при застосуванні до З. ст. 75 КК на нього не було покладено жодних обов’язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. У постанові ж суду зазначено, що З. не виконує покладених на нього обов’язків без уточнення, яких саме. Суд також не зазначив, які конкретно правопорушення вчинив засуджений і коли саме він не з’являвся без поважних причин до кримінально-виконавчої інспекції.
За таких обставин постанова суду щодо З. підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суд має ретельно з’ясувати, як поводився засуджений протягом іспитового строку, зокрема, чи вчиняв він систематично у цей період правопорушення або які обов’язки він не виконував, що потягло адміністративні стягнення і свідчить про його небажання стати на шлях виправлення. Залежно від установленого суд має ухвалити відповідне рішення про задоволення чи відхилення подання кримінально-виконавчої інспекції м. Івано-Франківська.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого З. задовольнила частково: постанову Івано-Франківського міського суду від 8 грудня 2003 р. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.