11 березня 2003 р. минуло 80 рокiв вiдтодi, як розпочав свою дiяльнiсть Верховний Суд Української Соцiалiстичної Радянської Республiки, який пiсля багатьох змiн у структурi й повноваженнях, зумовлених особливостями того чи iншого iсторичного перiоду, врештi-решт пiсля здобуття Україною незалежностi набув статусу найвищого судового органу в системi судiв загальної юрисдикцiї суверенної держави.

Цiй датi було присвячено ряд урочистих заходiв.

У Верховному Судi України вiдбулося урочисте засiдання суддiв, начальникiв управлiнь та вiддiлiв апарату. Привiтавши їх iз ювiлеєм, Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко вручив ряду суддiв щойно засновану Почесну вiдзнаку Верховного Суду України «За вiрнiсть законy», якою їх нагороджено за бездоганну багаторiчну роботу, заслуги у здiйсненнi правосуддя, значний особистий внесок у забезпечення прав i свобод громадян, та пам’ятну ювiлейну вiдзнаку. Останню також було вручено запрошеним на засiдання головам апеляцiйних судiв.

Вшановуючи ювiляра, гостi пiдкреслювали велику роль Верховного Суду у становленнi в Українi незалежної судової влади, проведеннi судової реформи, наголошували на необхiдностi об’єднання зусиль для досягнення кiнцевої мети, на високому професiоналiзмi його суддiв, бажали їм мудростi й непохитностi в обстоюваннi прав i законних iнтересiв держави та її громадян. Врученi при цьому пам’ятнi дарунки поповнять експонати музею, який активно шукає i ретельно зберiгає все, що пов’язане з iсторiєю Верховного Суду України.

Присутнiй на урочистому засiданнi Мiнiстр внутрiшнiх справ України Ю.О. Смирнов вручив ряду суддiв Верховного Суду України, якi брали активну участь у налагодженнi дiєвої спiвпрацi з органами внутрiшнiх справ по змiцненню законностi й правопорядку, захисту прав i свобод громадян, iнтересiв держави, виявляючи при цьому високий професiоналiзм, iнiцiативу та наполегливiсть, вiдзнаки Мiнiстерства внутрiшнiх справ України: «Хрест Слави» — Головi Верховного Суду України В.Т. Маляренку, заступниковi Голови Верховного Суду України П.П. Пилипчуку, головi Судової палати у кримiнальних справах М.М. Цитовичу, «Закон i честь» — суддям О.Т. Бiрюченському, В.М. Верещак, С.М. Вус, М.Є. Короткевичу, В.П. Кузьменко, Т.І. Присяжнюк, А.М. Скотару.

Урочистостi та вручення суддям Почесної вiдзнаки «За вiрнiсть закону», пам’ятної ювiлейної вiдзнаки, а також Почесної грамоти Верховного Суду України та Ради суддiв України було продовжено Першим заступником Голови Верховного Суду України В.С. Стефанюком, заступниками Голови Верховного Суду України М.П. Селiвановим, П.І. Шевчуком, П.П. Пилипчуком В.В. Денисенком у судових палатах та Вiйськовiй судовiй колегiї.

Святкову атмосферу вiдчули й усi без винятку працiвники апарату Верховного Суду України, зокрема пiд час зустрiчей iз Першим заступником Голови Верховного Суду України В.С. Стефанюком, заступниками Голови Верховного Суду України М.П. Селiвановим, П.І. Шевчуком, П.П. Пилипчуком, В.В. Денисенком, якi вручили тим, хто особливо вiдзначився сумлiнним ставленням до виконання службових обов’язкiв, Почесну грамоту Верховного Суду України або оголосили подяку вiд iменi Голови Верховного Суду України. Керiвникам структурних пiдроздiлiв апарату також було вручено пам’ятну ювiлейну вiдзнаку, а трьом iз них — Почесну вiдзнаку «За вiрнiсть закону».

Кульмiнацiєю свята стало урочисте засiдання в Концертному залi Палацу мистецтв «Український дiм», куди прибули привiтати суддiв i ветеранiв Верховного Суду України, всiх його працiвникiв Голова Верховної Ради України В.М. Литвин, Прем’єр-мiнiстр України В.Ф. Янукович, заступник Глави Адмiнiстрацiї Президента України М.В. Бiлоконь, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Н.І. Карпачова, народнi депутати України, суддi Конституцiйного, Вищого господарського й апеляцiйних судiв України, голова Вищої ради юстицiї С.В. Кiвалов, Голова Державної судової адмiнiстрацiї України В.Я. Карабань, Генеральний прокурор України С.М. Пiскун, керiвники мiнiстерств, вiдомств, юридичних наукових установ i навчальних закладiв, посли iноземних держав та представники мiжнародних правових органiзацiй.

Перед учасниками засiдання з вiтальною промовою виступив Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко:

«Шановний пане Голово Верховної Ради України,
шановний пане Прем’єр-мiнiстр України,
шановнi панi i панове!

Упродовж багатьох вiкiв Україна була провiнцiєю iнших держав i тому не мала нi державностi, нi вищих державних установ. Звичайно, що в таких умовах вона не мала i свого найвищого суду. Пiсля приєднання до Московської держави Україна певний час розвивалась як самостiйна держава; вдосконалювалося судочинство. Проте з другої половини XIX ст. судова система основної частини України стала вiдповiдати загальноросiйськiй. В Українi почали дiяти суди, запровадженi судовою реформою, проведеною Росiйською iмперiєю в 1864 р. Найвищою судовою iнстанцiєю був Державний Сенат у Петербурзi. На окремих частинах територiї України дiяло польське, австро-угорське та румунське законодавство i судочинство. Але у ХХ ст. у свiтi вiдбулися подiї, що принципово змiнили процес розвитку України, її суспiльно-полiтичний i економiчний лад, державнi iнститути та її правову основу. Змiнилося й правосуддя.

У ходi судової реформи 1922 р. вперше в iсторiї України був створений Верховний Суд Української СРР у складi: президiї, пленуму, касацiйних i судових колегiй у цивiльних i кримiнальних справах. Вiн розпочав свою дiяльнiсть 11 березня 1923 р. Саме у зв’язку з цим ми вiдзначаємо сьогоднi його 80-лiття.

За 80 рокiв у Верховному Судi працювало багато суддiв i працiвникiв апарату. Завдяки їм накопичено великий досвiд. В судах України користуються постановами Пленуму, коментарями, певними юридичними формулами, розробленими в цьому судi десятки рокiв тому. Тут склалися добрi традицiї. І тому треба шанобливо ставитись до тих, хто творив iсторiю Верховного Суду України. Тривалий час Верховний Суд УРСР був таким лише де-юре, тому що його рiшення за певних обставин переглядалися Верховним Судом Союзу РСР.

З проголошенням незалежностi України почався новий етап у розвитку Верховного Суду України i правосуддя держави в цiлому. Верховний Суд став повновладним у судовiй системi своєї держави. Саме з тiєї пори вiн почав набувати рис найвищого судового органу в системi судiв загальної юрисдикцiї.

Ідея розподiлу влад в Українi була сформульована ще в 1710 р. в документi «Пакти й конституцiї законiв та вольностей Вiйська Запорозького», написаному Пилипом Орликом. 280 рокiв знадобилося для того, щоб ця iдея iз полiтичної декларацiї стала правовою нормою, на базi якої почала розбудовуватися незалежна Українська держава.

Лише у Декларацiї про державний суверенiтет України, прийнятiй Верховною Радою України 16 липня 1990 р., визначено, що державна влада здiйснюється за принципом її розподiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

Тепер засада подiлу влади на законодавчу, виконавчу i судову закрiплена у ст. 6 Основного Закону України. Нинi судова влада в Українi має всi необхiднi атрибути державної влади. Вона є стабiлiзуючою силою в державi, покликаною захищати права i свободи громадян, оберiгати суспiльство вiд соцiальних конфлiктiв, забезпечувати їх вирiшення в передбаченому законом цивiлiзованому порядку.

Прийняття Декларацiї про державний суверенiтет України i Акта про проголошення незалежностi України, необхiднiсть реального забезпечення прав та свобод людини i громадянина, утвердження верховенства права зумовили необхiднiсть проведення судово-правової реформи.

Головна мета, сформульована Концепцiєю цiєї реформи, полягала в перебудовi судової системи, створеннi нового законодавства та вдосконаленнi форм судочинства, котрi вiдповiдали б новим реалiям життя суспiльства та максимально гарантували б право на судовий захист, рiвнiсть громадян перед законом, створили б умови для дiйсної змагальностi сторiн i реалiзацiї презумпцiї невинуватостi.

Конституцiя України 1996 р. пiдвела пiдсумок довгорiчним суперечкам щодо мiсця i ролi суду в державi, зокрема Верховного Суду. Конституцiєю визначено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї.

Із прийняттям Основного Закону України розпочався другий етап розбудови незалежної судової гiлки влади, i зокрема Верховного Суду як найвищого її органу. З перших днiв проведення реформи Верховний Суд України став її активним учасником. За участю Верховного Суду були пiдготовленi Закон України «Про статус суддiв», який мiстить основнi гарантiї незалежностi суддiв, Закон «Про органи суддiвського самоврядування» та iншi не менш важливi нормативнi акти, необхiднi для виконання завдань, що стоять перед судами загальної юрисдикцiї.

За участю суддiв Верховного Суду пiдготовлено проекти Цивiльного, Сiмейного, Митного, Кримiнального кодексiв, якi вже прийнятi Верховною Радою України, а також проекти Цивiльного процесуального, Кримiнально-процесуального, Адмiнiстративного процесуального кодексiв.

У зв’язку з прийняттям 7 лютого 2002 р. Закону «Про судоустрiй України», який ознаменував новий етап у проведеннi судово-правової реформи, Верховним Судом пiдготовлено змiни до чинних Цивiльного процесуального, Господарського процесуального та Кримiнально-процесуального кодексiв, якi переданi Верховнiй Радi України для розгляду.

Україна як складова свiтової системи i член Ради Європи в законопроектнiй роботi, при розбудовi власного судоустрою повинна враховувати свiтовi тенденцiї в розвитку матерiального та процесуального права. У зв’язку з цим нормативно-правовi акти, що приймаються, мають вiдповiдати насамперед європейським стандартам у галузi права, а суди повиннi повною мiрою враховувати положення Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод. Верховний Суд України усвiдомлює це i веде активну роботу по впровадженню цих мiжнародних документiв у судову дiяльнiсть.

Законом «Про судоустрiй України» Верховний Суд надiлений широким колом повноважень, але головнi з них — здiйснювати правосуддя в остаточнiй iнстанцiї i забезпечувати однакове застосування законодавства всiма судами загальної юрисдикцiї.

Верховний Суд вживає всiх залежних вiд нього заходiв до адаптацiї своєї дiяльностi до нових реалiй життя, до зайняття становища, при якому вiн як найвищий судовий орган у системi судiв загальної юрисдикцiї вiдповiдно до ст. 6 Конституцiї став би рiвним з двома iншими найвищими органами державної влади i повною мiрою забезпечував би виконання функцiй, покладених на нього державою.

З уведенням в дiю нового Закону «Про судоустрiй України» внесено iстотнi змiни в органiзацiйну структуру Верховного Суду. На базi судових колегiй у цивiльних i кримiнальних справах сформовано вiдповiднi судовi палати. Утворено Судову палату у господарських справах. Апарат Верховного Суду без збiльшення кiлькостi працюючих було реорганiзовано з таким розрахунком, щоб спрямувати його дiяльнiсть на бiльш якiсне й оперативне виконання функцiй Верховного Суду.

Верховний Суд щорiчно виконує надзвичайно великий обсяг роботи. Лише в 2002 р. Судовою палатою у цивiльних справах розглянуто майже 15 тис. справ, з них приблизно 400 — по першiй iнстанцiї, Судовою палатою у господарських справах — майже 1,8 тис. справ, Судовою палатою у кримiнальних справах — приблизно 4,2 тис. справ. Загалом Верховний Суд розглянув майже 21 тис. справ.

Напрацьовано велику кiлькiсть документiв законодавчого, методичного, органiзацiйного характеру, котрi орiєнтували суди нижчого рiвня на якiсне та оперативне правосуддя.

У центрi уваги Верховного Суду постiйно перебувають питання забезпечення єдностi судової практики та однакового застосування законiв, питання розгляду проектiв законодавчих актiв у Верховнiй Радi, Кабiнетi Мiнiстрiв України, оскiльки вiд своєчасного прийняття вiдповiдних законiв i пiдзаконних актiв, вiд виявлення та усунення прогалин у законодавствi залежать результати роботи судiв усiх ланок, доля мiльйонiв громадян держави. Якнайшвидше прийняття вiдповiдних законiв i внесення змiн до чинного законодавства сприятимуть зменшенню навантаження на суддiв судiв низової ланки, полiпшенню якостi здiйснення правосуддя, дадуть змогу громадянам наблизитися до правосуддя, забезпечать бiльш надiйний захист їхнiх прав, свобод та законних iнтересiв.

За участю суддiв Верховного Суду пiдготовлено i прийнято велику кiлькiсть постанов Пленуму з питань роз’яснення законодавства. Найближчим часом у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про судоустрiй України», ряду нових кодексiв, внесенням кардинальних змiн до Цивiльного процесуального i Кримiнально-процесуального кодексiв Верховному Суду належить провести велику роботу з перегляду чинних постанов Пленуму, а також прийняти новi постанови, на якi чекають суди та iншi структури держави.

Усвiдомлюючи, що вiд позицiї, принциповостi Верховного Суду багато в чому залежить стан органiзацiї здiйснення судочинства в судах нижчого рiвня, Верховний Суд вiдповiдно до Закону «Про судоустрiй України» запровадив комплексне вивчення в судах стану органiзацiї роботи з розгляду справ, оперативностi правосуддя та звернення судових рiшень до виконання. Суддi Верховного Суду швидко й грунтовно вивчили стан органiзацiї здiйснення судочинства судами Рiвненської областi. Надано методичну допомогу суддям цiєї областi та вжито заходiв до полiпшення їхньої роботи. Аналогiчнi заходи зараз готуються в рядi iнших областей, зокрема через три днi група суддiв їде в Луганську область. Суди держави зобов’язанi працювати так, щоб на їхню роботу нарiкань було якнайменше, i Верховний Суд має сприяти цьому.

З такою метою всi апеляцiйнi суди держави зорiєнтованi на вивчення стану органiзацiї здiйснення судочинства в кожному мiсцевому судi i вжиття заходiв до вдосконалення судочинства.

Нами вживаються заходи до того, щоб найближчим часом були створенi та почали дiяти новi суди, передбаченi законом про судоустрiй. Це сприятиме розвантаженню Верховного Суду вiд непомiрно великої кiлькостi справ, якi надходять на розгляд судових палат, i дасть змогу бiльше уваги придiляти виконанню таких функцiй, як надання роз’яснень судам з питань застосування законодавства, вивчення судової практики i стану органiзацiї здiйснення судочинства, надання їм методичної допомоги, розв’язання кадрових проблем судiв.

Верховний Суд став бiльш вiдкритим для суспiльства. Ми почали частiше публiкувати на сторiнках газет i журналiв судовi рiшення з найбiльш резонансних справ та iншi документи. Нашi офiцiйнi видання стали надзвичайно цiнними не тiльки для судової практики, а й для всiх фахiвцiв у галузi права i пересiчних громадян.

Треба вiддати належне Президенту держави, Верховнiй Радi, Кабiнету Мiнiстрiв у тому, що Верховний Суд України не обдiлений їх увагою, забезпечений майже всiм необхiдним. На 2003 р. передбачено пристойнi бюджетнi асигнування.

Вiдчутно пiдвищено заробiтну плату суддям та працiвникам апарату. Вживаються заходи до заохочення та належного вирiшення соцiально-побутових проблем суддiв i працiвникiв суду.

Таким чином, зроблено чимало для забезпечення якiсного i вчасного виконання завдань, якi поставленi перед Верховним Судом України.

Разом з тим невирiшеною проблемою є обмеженiсть примiщення Верховного Суду, оскiльки в ньому не вистачає мiсця для найнеобхiднiшого. Немає навiть де зiбратися колективу, i тому ми ось тут, у чужому будинку, святкуємо такий солiдний ювiлей.

У такому становищi не перебуває жоден iз вищих владних органiв держави. Водночас, знаючи позитивне ставлення до цього питання Президента держави, Голови Верховної Ради, Прем’єр-мiнiстра та Київського мiського голови, я сподiваюся, що найближчим часом воно буде вирiшене.

Необхiдно сказати, що колектив Верховного Суду зорiєнтований на сумлiнну працю, прийняття мудрих, виважених, законних рiшень, на державницький пiдхiд в усiх питаннях.

Верховний Суд України набуває дедалi бiльшого авторитету в державi i суспiльствi. До його думок прислухаються, на його рiшення орiєнтуються. І це добре. Але цього замало, тому що система загальних судiв перебуває поки що в iншому станi, за який Верховний Суд несе певну моральну вiдповiдальнiсть.

Треба чесно визнати, що система загальних судiв, особливо районна ланка, на сьогоднi нездорова. І ця хвороба має багато складових. По-перше, фiнансова, матерiально-технiчна, побутова i соцiальна занедбанiсть цих судiв створює пiдгрунтя, на якому зростають всi iншi бiди. Зокрема, байдужiсть до людей i до виконуваних обов’язкiв, неорганiзованiсть, недисциплiнованiсть, правова малограмотнiсть, а в окремих випадках — i вiдвертi зловживання суддiв. По-друге, змiни в законодавствi iнколи мають безсистемний, хаотичний характер. Вони вносяться без належного вивчення проблеми i прогнозування наслiдкiв, якi настануть при застосуваннi цих змiнених законiв. У процесуальних кодексах чимало норм, якi привнесенi iз захiдного свiту — без належного їх вивчення та урахування реалiй життя українського суспiльства. За таких умов суддям працювати не просто. По-третє, суддям районних судiв уже 10 рокiв нiде пiдвищувати свою квалiфiкацiю, вони не забезпеченi iнформацiйно: не те що комп’ютерiв немає, а навiть не в кожного суддi є вiдповiдний кодекс, новi закони вивчаються з газет, якщо останнi надiйдуть до суду.

Крiм того, порядок притягнення недбалого суддi до дисциплiнарної вiдповiдальностi надзвичайно ускладнений.

Усi цi й багато iнших не названих мною факторiв створюють негативний iмiдж як судовiй системi, так i державi в цiлому.

Сьогоднi суд усе частiше стає в центрi уваги суспiльства. Переконує в цьому те, що за минулий рiк суди України розглянули близько 4 млн. справ. На рiк нинiшнiй прогнозується надходження майже 6 млн. справ. Тобто мiльйони людей дедалi частiше дивляться на суд як на останню надiю, як на оплот справедливостi. За таких обставин держава має вжити заходiв до того, щоб надзвичайно важлива її судова функцiя виконувалася належним чином, щоб вона стабiлiзувала суспiльство, а не збурювала його.

Безперечно, не можна сказати, що держава нiчого не робить для виведення судової системи iз кризи. Робиться чимало. Вже першi кроки недавно утвореної Державної судової адмiнiстрацiї України в центрi i на мiсцях, вiдповiдного управлiння в Адмiнiстрацiї Президента держави, низка рiшень Кабiнету Мiнiстрiв i Верховної Ради свiдчать про те, що всi гiлки влади усвiдомлюють необхiднiсть змiнити ставлення до судової влади. І цi змiни, хоч i повiльно, але вiдбуваються.

Сподiваюся, що сьогоднiшнє вiдзначення 80-лiття Верховного Суду України стане додатковим iмпульсом для подальших позитивних змiн у судовiй системi України.

Вiтаю всiх з ювiлеєм i щиро бажаю доброго здоров’я та успiхiв у працi».

Голова Верховної Ради України В.М. Литвин, сердечно привiтавши Голову, суддiв та працiвникiв Верховного Суду України iз 80-рiччям його створення, сказав:

«80 рокiв — вiк поважний i, на жаль, не завжди доступний окремiй людинi. Це помiтний вiдрiзок часу i для будь-якої країни, особливо якщо врахувати швидкоплиннiсть глобальних змiн, що вiдбуваються в сучасну епоху.

Для України, яка нещодавно «розмiняла» перше десятилiття своєї незалежностi, вiдзначення 80-рiччя Верховного Суду є подiєю державного масштабу i великою мiрою знаковою.

На мою думку, вона засвiдчує:

— неперервнiсть i цiлiснiсть непростої iсторiї нашого народу;

— наступнiсть i спадкоємнiсть багато в чому вiдмiнних, рiзних, але за своєю суттю нерозривних поколiнь;

— незмiнну прихильнiсть наших спiввiтчизникiв iдеалам законностi i справедливостi попри всi викривлення, що тривалий час допускались у сферi судочинства за часiв тоталiтаризму;

— i нарештi, ця подiя пiдкреслює винятково важливу роль Верховного Суду України у системi нацiонального судоустрою.

Конституцiя України визначає Верховний Суд як вершину судової влади, i дуже важливо, що суспiльство сприймає його як уособлення верховенства права, незалежного, неупередженого, справедливого судочинства i гуманiзму.

Корiння, що живлять Верховний Суд України i всю судову систему, безперечно, iдуть в нашу iсторiю набагато глибше, нiж на 80 рокiв. В Українськiй козацькiй державi вищий — Генеральний Суд був одним з основних її органiв. Вiн став надiйним фундаментом розвитку українського права, прогресу суспiльства i країни. Цим же шляхом пiшли нашi попередники i в часи нацiонально-державного будiвництва у 1917—1920 рр. За часiв «першої» УНР (доба Центральної Ради) знову з’явився Генеральний Суд, який потiм, у перiод «другої» УНР (за Директорiї), дiстав назву Найвищого Суду.

Верховний Суд України веде вiдлiк своєї дiяльностi вiд 1923 р., коли вiдповiдно до затвердженого Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комiтетом Положення про судоустрiй УСРР на територiї республiки було утворено єдину систему судових органiв на чолi з Найвищим Судом УСРР, на який було покладено розгляд найскладнiших справ. Вiн же був касацiйною iнстанцiєю для губернських (згодом — обласних) судiв, здiйснював судовий нагляд i управлiння.

На основi затверджених 24 жовтня 1924 р. ЦВК СРСР «Основ судоустрою Союзу i союзних республiк» було утворено Верховний Суд УРСР, замiсть якого у 1941—1943 рр. дiяв Вiйськовий трибунал УРСР.

Судова система i далi зазнавала iстотних змiн, що вiдбивалося й на статусi Верховного Суду. Істотно зросла його роль пiсля лiквiдацiї у 1953 р. таких знарядь масових репресiй, як трибунали вiйськ МВС, а потiм — i адмiнiстративнi органи, якi незаконно привласнили функцiї правосуддя («особлива нарада» при МВС СРСР i такi установи на мiсцях).

У 1981 р. було ухвалено новий Закон «Про судоустрiй Української РСР», яким Верховний Суд було надiлено правом законодавчої iнiцiативи.

Зрозумiло, дiяльнiсть судової системи в цiлому i Верховного Суду зокрема в тi часи була далекою вiд iдеальної, бо була породженням тоталiтарної системи i дiяла за її правилами. Але ми маємо вчитися на нашiй iсторiї, вiдкидаючи усе, що суперечить демократичним цiнностям, i в той же час не вiдмовляючись вiд кращих здобуткiв.

За роки незалежностi судову систему реформовано, приведено у вiдповiднiсть iз вимогами часу. Законом України вiд 15 грудня 1992 р. «Про статус суддiв» уперше суддiв визнано носiями судової влади, якi здiйснюють правосуддя незалежно вiд її законодавчої та виконавчої гiлок.

Важливим надбанням держави та її судових органiв стало прийняття Верховною Радою України Концепцiї судово-правової реформи, на виконання якої ухвалено цiлий блок законiв, що регулюють дiяльнiсть судiв та визначають статус суддiв. Дiє новий Кримiнальний кодекс. Нещодавно Президент України скрiпив своїм пiдписом Цивiльний та Господарський кодекси, якi наберуть чинностi з 1 сiчня 2004 р.

З прийняттям 7 лютого 2002 р. нового Закону «Про судоустрiй України» систему судоустрою наближено до стандартiв демократичних держав. Але ми повиннi завжди ставити питання: чи ближчою вона стала до людини? Чи забезпечує вона ефективний доступ кожного громадянина до справедливого, неупередженого правосуддя?

Авторитет усiх судiв у державi, i зокрема Верховного Суду, багато в чому залежить вiд вас, суддiв та працiвникiв Верховного Суду України. Мабуть, не випадково в парламентi розглядаються законопроекти, пов’язанi з присягою суддiв, всiма складовими суддiвської дiяльностi.

Судова система, яка включає i Конституцiйний Суд України, — це, мабуть, найголовнiший чинник стабiльностi та засiб створення громадянського суспiльства, i тому в судах громадяни бачать основу правопорядку в країнi.

Етап «малої судової реформи» успiшно подолано великою мiрою завдяки зусиллям Верховного Суду України. У зв’язку з цим хотiв би пiдтримати думку про надiлення його правом законодавчої iнiцiативи.

Вiдповiдаючи на суспiльнi потреби, Верховна Рада законодавчими важелями i далi сприятиме пiдвищенню ролi Верховного Суду України, соцiального статусу суддi, полiпшенню матерiально-технiчного та фiнансового забезпечення, пiдтримуватиме поступове й вивiрене часом реформування судової системи.

Бажаю Верховному Суду України, усiм суддям i надалi бути гiдними своєї високої мiсiї, зразком здiйснення правосуддя. Мiцного вам здоров’я, енергiї, наснаги».

В.М. Литвин вручив Почеснi грамоти Верховної Ради України заступниковi голови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України В.П. Барбарi, заступниковi голови Вiйськової судової колегiї цього суду М.Д. Дризi, суддям Верховного Суду України В.Г. Жуку, Ю.М. Кармазiну, Я.В. Мачужак, П.В. Панталiєнку, Ю.Л. Сенiну та Грамоту Верховної Ради України заступниковi начальника управлiння законопроектної роботи та представництва в судах Верховного Суду України О.М. Латиповiй, якими їх нагороджено за заслуги перед українським народом, вагомий особистий внесок у становлення правової держави, забезпечення захисту прав i свобод громадян, проведення судової реформи в Українi.

Прем’єр-мiнiстр України В.Ф. Янукович у своєму вiтальному словi наголосив на важливостi спiвпрацi гiлок влади, результати якої повиннi вiдчувати суспiльство в цiлому i кожен громадянин. Вiн запевнив, що органи виконавчої влади докладатимуть достатнiх зусиль до створення належних умов для дiяльностi судiв, спiвпрацюватимуть iз Верховною Радою України у напрямi прийняття таких законiв, якi сприятимуть розвитку України як правової демократичної держави, i забезпечуватимуть їх виконання.

В.Ф. Янукович вручив суддям Верховного Суду України О.А. Кисельову, М.Є. Короткевичу, Д.Д. Лилаку, М.М. Мушинському, Ю.В. Прокопчуку, І.Л. Самсiну, П.П. Федоришину Почеснi грамоти Кабiнету Мiнiстрiв України, якими їх нагороджено за значний внесок у забезпечення захисту прав i свобод громадян, активну участь у здiйсненнi заходiв, пов’язаних iз проведенням судово-правової реформи.

Привiтання Президента України Л.Д. Кучми та Указ про вiдзначення державними нагородами працiвникiв Верховного Суду України оголосив заступник Глави Адмiнiстрацiї Президента України М.В. Бiлоконь. Зi словами вiтання до учасникiв засiдання також звернулися Голова Конституцiйного Суду України

М.Ф. Селiвон, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Н.І. Карпачова, президент Академiї правових наук України В.Я. Тацiй, голова Київської мiської державної адмiнiстрацiї О.О. Омельченко, голова Комiтету Верховної Ради України з питань правової полiтики В.В. Онопенко, директор Центру комерцiйного права В.І. Данiшевська.

Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко вручив почесним гостям ювiлейну вiдзнаку та ювiлейний номер журналу «Вiсник Верховного Суду України».

На адресу Верховного Суду України також надiйшли поздоровлення вiд заступника Голови Верховної Ради України О.О. Зiнченка, народних депутатiв України, Державного секретаря Кабiнету мiнiстрiв України В.Г. Яцуби, Голови Вищого господарського суду Д.М. Притики, керiвникiв мiнiстерств, вiдомств, Збройних Сил України, вищих юридичних навчальних закладiв та факультетiв.

Вшановуючи ювiляра, гостi пiдкреслювали велику роль Верховного Суду у становленнi в Українi незалежної судової влади, проведеннi судової реформи, наголошували на необхiдностi об’єднання зусиль для досягнення кiнцевої мети, на високому професiоналiзмi його суддiв, бажали їм мудростi й непохитностi в обстоюваннi прав i законних iнтересiв держави та її громадян. Врученi при цьому пам’ятнi дарунки поповнять експонати музею, який активно шукає i ретельно зберiгає все, що пов’язане з iсторiєю Верховного Суду України.

Присутнiй на урочистому засiданнi Мiнiстр внутрiшнiх справ України Ю.О. Смирнов вручив ряду суддiв Верховного Суду України, якi брали активну участь у налагодженнi дiєвої спiвпрацi з органами внутрiшнiх справ по змiцненню законностi й правопорядку, захисту прав i свобод громадян, iнтересiв держави, виявляючи при цьому високий професiоналiзм, iнiцiативу та наполегливiсть, вiдзнаки Мiнiстерства внутрiшнiх справ України: «Хрест Слави» — Головi Верховного Суду України В.Т. Маляренку, заступниковi Голови Верховного Суду України П.П. Пилипчуку, головi Судової палати у кримiнальних справах М.М. Цитовичу, «Закон i честь» — суддям О.Т. Бiрюченському, В.М. Верещак, С.М. Вус, М.Є. Короткевичу, В.П. Кузьменко, Т.І. Присяжнюк, А.М. Скотару.

Урочистостi та вручення суддям Почесної вiдзнаки «За вiрнiсть закону», пам’ятної ювiлейної вiдзнаки, а також Почесної грамоти Верховного Суду України та Ради суддiв України було продовжено Першим заступником Голови Верховного Суду України В.С. Стефанюком, заступниками Голови Верховного Суду України М.П. Селiвановим, П.І. Шевчуком, П.П. Пилипчуком В.В. Денисенком у судових палатах та Вiйськовiй судовiй колегiї.

Святкову атмосферу вiдчули й усi без винятку працiвники апарату Верховного Суду України, зокрема пiд час зустрiчей iз Першим заступником Голови Верховного Суду України В.С. Стефанюком, заступниками Голови Верховного Суду України М.П. Селiвановим, П.І. Шевчуком, П.П. Пилипчуком, В.В. Денисенком, якi вручили тим, хто особливо вiдзначився сумлiнним ставленням до виконання службових обов’язкiв, Почесну грамоту Верховного Суду України або оголосили подяку вiд iменi Голови Верховного Суду України. Керiвникам структурних пiдроздiлiв апарату також було вручено пам’ятну ювiлейну вiдзнаку, а трьом iз них — Почесну вiдзнаку «За вiрнiсть закону».

Кульмiнацiєю свята стало урочисте засiдання в Концертному залi Палацу мистецтв «Український дiм», куди прибули привiтати суддiв i ветеранiв Верховного Суду України, всiх його працiвникiв Голова Верховної Ради України В.М. Литвин, Прем’єр-мiнiстр України В.Ф. Янукович, заступник Глави Адмiнiстрацiї Президента України М.В. Бiлоконь, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Н.І. Карпачова, народнi депутати України, суддi Конституцiйного, Вищого господарського й апеляцiйних судiв України, голова Вищої ради юстицiї С.В. Кiвалов, Голова Державної судової адмiнiстрацiї України В.Я. Карабань, Генеральний прокурор України С.М. Пiскун, керiвники мiнiстерств, вiдомств, юридичних наукових установ i навчальних закладiв, посли iноземних держав та представники мiжнародних правових органiзацiй.

Перед учасниками засiдання з вiтальною промовою виступив Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко:

«Шановний пане Голово Верховної Ради України,
шановний пане Прем’єр-мiнiстр України,
шановнi панi i панове!

Упродовж багатьох вiкiв Україна була провiнцiєю iнших держав i тому не мала нi державностi, нi вищих державних установ. Звичайно, що в таких умовах вона не мала i свого найвищого суду. Пiсля приєднання до Московської держави Україна певний час розвивалась як самостiйна держава; вдосконалювалося судочинство. Проте з другої половини XIX ст. судова система основної частини України стала вiдповiдати загальноросiйськiй. В Українi почали дiяти суди, запровадженi судовою реформою, проведеною Росiйською iмперiєю в 1864 р. Найвищою судовою iнстанцiєю був Державний Сенат у Петербурзi. На окремих частинах територiї України дiяло польське, австро-угорське та румунське законодавство i судочинство. Але у ХХ ст. у свiтi вiдбулися подiї, що принципово змiнили процес розвитку України, її суспiльно-полiтичний i економiчний лад, державнi iнститути та її правову основу. Змiнилося й правосуддя.

У ходi судової реформи 1922 р. вперше в iсторiї України був створений Верховний Суд Української СРР у складi: президiї, пленуму, касацiйних i судових колегiй у цивiльних i кримiнальних справах. Вiн розпочав свою дiяльнiсть 11 березня 1923 р. Саме у зв’язку з цим ми вiдзначаємо сьогоднi його 80-лiття.

За 80 рокiв у Верховному Судi працювало багато суддiв i працiвникiв апарату. Завдяки їм накопичено великий досвiд. В судах України користуються постановами Пленуму, коментарями, певними юридичними формулами, розробленими в цьому судi десятки рокiв тому. Тут склалися добрi традицiї. І тому треба шанобливо ставитись до тих, хто творив iсторiю Верховного Суду України. Тривалий час Верховний Суд УРСР був таким лише де-юре, тому що його рiшення за певних обставин переглядалися Верховним Судом Союзу РСР.

З проголошенням незалежностi України почався новий етап у розвитку Верховного Суду України i правосуддя держави в цiлому. Верховний Суд став повновладним у судовiй системi своєї держави. Саме з тiєї пори вiн почав набувати рис найвищого судового органу в системi судiв загальної юрисдикцiї.

Ідея розподiлу влад в Українi була сформульована ще в 1710 р. в документi «Пакти й конституцiї законiв та вольностей Вiйська Запорозького», написаному Пилипом Орликом. 280 рокiв знадобилося для того, щоб ця iдея iз полiтичної декларацiї стала правовою нормою, на базi якої почала розбудовуватися незалежна Українська держава.

Лише у Декларацiї про державний суверенiтет України, прийнятiй Верховною Радою України 16 липня 1990 р., визначено, що державна влада здiйснюється за принципом її розподiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

Тепер засада подiлу влади на законодавчу, виконавчу i судову закрiплена у ст. 6 Основного Закону України. Нинi судова влада в Українi має всi необхiднi атрибути державної влади. Вона є стабiлiзуючою силою в державi, покликаною захищати права i свободи громадян, оберiгати суспiльство вiд соцiальних конфлiктiв, забезпечувати їх вирiшення в передбаченому законом цивiлiзованому порядку.

Прийняття Декларацiї про державний суверенiтет України i Акта про проголошення незалежностi України, необхiднiсть реального забезпечення прав та свобод людини i громадянина, утвердження верховенства права зумовили необхiднiсть проведення судово-правової реформи.

Головна мета, сформульована Концепцiєю цiєї реформи, полягала в перебудовi судової системи, створеннi нового законодавства та вдосконаленнi форм судочинства, котрi вiдповiдали б новим реалiям життя суспiльства та максимально гарантували б право на судовий захист, рiвнiсть громадян перед законом, створили б умови для дiйсної змагальностi сторiн i реалiзацiї презумпцiї невинуватостi.

Конституцiя України 1996 р. пiдвела пiдсумок довгорiчним суперечкам щодо мiсця i ролi суду в державi, зокрема Верховного Суду. Конституцiєю визначено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї.

Із прийняттям Основного Закону України розпочався другий етап розбудови незалежної судової гiлки влади, i зокрема Верховного Суду як найвищого її органу. З перших днiв проведення реформи Верховний Суд України став її активним учасником. За участю Верховного Суду були пiдготовленi Закон України «Про статус суддiв», який мiстить основнi гарантiї незалежностi суддiв, Закон «Про органи суддiвського самоврядування» та iншi не менш важливi нормативнi акти, необхiднi для виконання завдань, що стоять перед судами загальної юрисдикцiї.

За участю суддiв Верховного Суду пiдготовлено проекти Цивiльного, Сiмейного, Митного, Кримiнального кодексiв, якi вже прийнятi Верховною Радою України, а також проекти Цивiльного процесуального, Кримiнально-процесуального, Адмiнiстративного процесуального кодексiв.

У зв’язку з прийняттям 7 лютого 2002 р. Закону «Про судоустрiй України», який ознаменував новий етап у проведеннi судово-правової реформи, Верховним Судом пiдготовлено змiни до чинних Цивiльного процесуального, Господарського процесуального та Кримiнально-процесуального кодексiв, якi переданi Верховнiй Радi України для розгляду.

Україна як складова свiтової системи i член Ради Європи в законопроектнiй роботi, при розбудовi власного судоустрою повинна враховувати свiтовi тенденцiї в розвитку матерiального та процесуального права. У зв’язку з цим нормативно-правовi акти, що приймаються, мають вiдповiдати насамперед європейським стандартам у галузi права, а суди повиннi повною мiрою враховувати положення Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод. Верховний Суд України усвiдомлює це i веде активну роботу по впровадженню цих мiжнародних документiв у судову дiяльнiсть.

Законом «Про судоустрiй України» Верховний Суд надiлений широким колом повноважень, але головнi з них — здiйснювати правосуддя в остаточнiй iнстанцiї i забезпечувати однакове застосування законодавства всiма судами загальної юрисдикцiї.

Верховний Суд вживає всiх залежних вiд нього заходiв до адаптацiї своєї дiяльностi до нових реалiй життя, до зайняття становища, при якому вiн як найвищий судовий орган у системi судiв загальної юрисдикцiї вiдповiдно до ст. 6 Конституцiї став би рiвним з двома iншими найвищими органами державної влади i повною мiрою забезпечував би виконання функцiй, покладених на нього державою.

З уведенням в дiю нового Закону «Про судоустрiй України» внесено iстотнi змiни в органiзацiйну структуру Верховного Суду. На базi судових колегiй у цивiльних i кримiнальних справах сформовано вiдповiднi судовi палати. Утворено Судову палату у господарських справах. Апарат Верховного Суду без збiльшення кiлькостi працюючих було реорганiзовано з таким розрахунком, щоб спрямувати його дiяльнiсть на бiльш якiсне й оперативне виконання функцiй Верховного Суду.

Верховний Суд щорiчно виконує надзвичайно великий обсяг роботи. Лише в 2002 р. Судовою палатою у цивiльних справах розглянуто майже 15 тис. справ, з них приблизно 400 — по першiй iнстанцiї, Судовою палатою у господарських справах — майже 1,8 тис. справ, Судовою палатою у кримiнальних справах — приблизно 4,2 тис. справ. Загалом Верховний Суд розглянув майже 21 тис. справ.

Напрацьовано велику кiлькiсть документiв законодавчого, методичного, органiзацiйного характеру, котрi орiєнтували суди нижчого рiвня на якiсне та оперативне правосуддя.

У центрi уваги Верховного Суду постiйно перебувають питання забезпечення єдностi судової практики та однакового застосування законiв, питання розгляду проектiв законодавчих актiв у Верховнiй Радi, Кабiнетi Мiнiстрiв України, оскiльки вiд своєчасного прийняття вiдповiдних законiв i пiдзаконних актiв, вiд виявлення та усунення прогалин у законодавствi залежать результати роботи судiв усiх ланок, доля мiльйонiв громадян держави. Якнайшвидше прийняття вiдповiдних законiв i внесення змiн до чинного законодавства сприятимуть зменшенню навантаження на суддiв судiв низової ланки, полiпшенню якостi здiйснення правосуддя, дадуть змогу громадянам наблизитися до правосуддя, забезпечать бiльш надiйний захист їхнiх прав, свобод та законних iнтересiв.

За участю суддiв Верховного Суду пiдготовлено i прийнято велику кiлькiсть постанов Пленуму з питань роз’яснення законодавства. Найближчим часом у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про судоустрiй України», ряду нових кодексiв, внесенням кардинальних змiн до Цивiльного процесуального i Кримiнально-процесуального кодексiв Верховному Суду належить провести велику роботу з перегляду чинних постанов Пленуму, а також прийняти новi постанови, на якi чекають суди та iншi структури держави.

Усвiдомлюючи, що вiд позицiї, принциповостi Верховного Суду багато в чому залежить стан органiзацiї здiйснення судочинства в судах нижчого рiвня, Верховний Суд вiдповiдно до Закону «Про судоустрiй України» запровадив комплексне вивчення в судах стану органiзацiї роботи з розгляду справ, оперативностi правосуддя та звернення судових рiшень до виконання. Суддi Верховного Суду швидко й грунтовно вивчили стан органiзацiї здiйснення судочинства судами Рiвненської областi. Надано методичну допомогу суддям цiєї областi та вжито заходiв до полiпшення їхньої роботи. Аналогiчнi заходи зараз готуються в рядi iнших областей, зокрема через три днi група суддiв їде в Луганську область. Суди держави зобов’язанi працювати так, щоб на їхню роботу нарiкань було якнайменше, i Верховний Суд має сприяти цьому.

З такою метою всi апеляцiйнi суди держави зорiєнтованi на вивчення стану органiзацiї здiйснення судочинства в кожному мiсцевому судi i вжиття заходiв до вдосконалення судочинства.

Нами вживаються заходи до того, щоб найближчим часом були створенi та почали дiяти новi суди, передбаченi законом про судоустрiй. Це сприятиме розвантаженню Верховного Суду вiд непомiрно великої кiлькостi справ, якi надходять на розгляд судових палат, i дасть змогу бiльше уваги придiляти виконанню таких функцiй, як надання роз’яснень судам з питань застосування законодавства, вивчення судової практики i стану органiзацiї здiйснення судочинства, надання їм методичної допомоги, розв’язання кадрових проблем судiв.

Верховний Суд став бiльш вiдкритим для суспiльства.

Ми почали частiше публiкувати на сторiнках газет i журналiв судовi рiшення з найбiльш резонансних справ та iншi документи. Нашi офiцiйнi видання стали надзвичайно цiнними не тiльки для судової практики, а й для всiх фахiвцiв у галузi права i пересiчних громадян.

Треба вiддати належне Президенту держави, Верховнiй Радi, Кабiнету Мiнiстрiв у тому, що Верховний Суд України не обдiлений їх увагою, забезпечений майже всiм необхiдним. На 2003 р. передбачено пристойнi бюджетнi асигнування. Вiдчутно пiдвищено заробiтну плату суддям та працiвникам апарату. Вживаються заходи до заохочення та належного вирiшення соцiально-побутових проблем суддiв i працiвникiв суду.

Таким чином, зроблено чимало для забезпечення якiсного i вчасного виконання завдань, якi поставленi перед Верховним Судом України.

Разом з тим невирiшеною проблемою є обмеженiсть примiщення Верховного Суду, оскiльки в ньому не вистачає мiсця для найнеобхiднiшого. Немає навiть де зiбратися колективу, i тому ми ось тут, у чужому будинку, святкуємо такий солiдний ювiлей. У такому становищi не перебуває жоден iз вищих владних органiв держави. Водночас, знаючи позитивне ставлення до цього питання Президента держави, Голови Верховної Ради, Прем’єр-мiнiстра та Київського мiського голови, я сподiваюся, що найближчим часом воно буде вирiшене.

Необхiдно сказати, що колектив Верховного Суду зорiєнтований на сумлiнну працю, прийняття мудрих, виважених, законних рiшень, на державницький пiдхiд в усiх питаннях.

Верховний Суд України набуває дедалi бiльшого авторитету в державi i суспiльствi. До його думок прислухаються, на його рiшення орiєнтуються. І це добре. Але цього замало, тому що система загальних судiв перебуває поки що в iншому станi, за який Верховний Суд несе певну моральну вiдповiдальнiсть.

Треба чесно визнати, що система загальних судiв, особливо районна ланка, на сьогоднi нездорова. І ця хвороба має багато складових. По-перше, фiнансова, матерiально-технiчна, побутова i соцiальна занедбанiсть цих судiв створює пiдгрунтя, на якому зростають всi iншi бiди. Зокрема, байдужiсть до людей i до виконуваних обов’язкiв, неорганiзованiсть, недисциплiнованiсть, правова малограмотнiсть, а в окремих випадках — i вiдвертi зловживання суддiв. По-друге, змiни в законодавствi iнколи мають безсистемний, хаотичний характер. Вони вносяться без належного вивчення проблеми i прогнозування наслiдкiв, якi настануть при застосуваннi цих змiнених законiв. У процесуальних кодексах чимало норм, якi привнесенi iз захiдного свiту — без належного їх вивчення та урахування реалiй життя українського суспiльства. За таких умов суддям працювати не просто. По-третє, суддям районних судiв уже 10 рокiв нiде пiдвищувати свою квалiфiкацiю, вони не забезпеченi iнформацiйно: не те що комп’ютерiв немає, а навiть не в кожного суддi є вiдповiдний кодекс, новi закони вивчаються з газет, якщо останнi надiйдуть до суду.

Крiм того, порядок притягнення недбалого суддi до дисциплiнарної вiдповiдальностi надзвичайно ускладнений. Усi цi й багато iнших не названих мною факторiв створюють негативний iмiдж як судовiй системi, так i державi в цiлому.

Сьогоднi суд усе частiше стає в центрi уваги суспiльства. Переконує в цьому те, що за минулий рiк суди України розглянули близько 4 млн. справ. На рiк нинiшнiй прогнозується надходження майже 6 млн. справ. Тобто мiльйони людей дедалi частiше дивляться на суд як на останню надiю, як на оплот справедливостi. За таких обставин держава має вжити заходiв до того, щоб надзвичайно важлива її судова функцiя виконувалася належним чином, щоб вона стабiлiзувала суспiльство, а не збурювала його.

Безперечно, не можна сказати, що держава нiчого не робить для виведення судової системи iз кризи. Робиться чимало. Вже першi кроки недавно утвореної Державної судової адмiнiстрацiї України в центрi i на мiсцях, вiдповiдного управлiння в Адмiнiстрацiї Президента держави, низка рiшень Кабiнету Мiнiстрiв i Верховної Ради свiдчать про те, що всi гiлки влади усвiдомлюють необхiднiсть змiнити ставлення до судової влади. І цi змiни, хоч i повiльно, але вiдбуваються.

Сподiваюся, що сьогоднiшнє вiдзначення 80-лiття Верховного Суду України стане додатковим iмпульсом для подальших позитивних змiн у судовiй системi України.

Вiтаю всiх з ювiлеєм i щиро бажаю доброго здоров’я та успiхiв у працi».

Голова Верховної Ради України В.М. Литвин, сердечно привiтавши Голову, суддiв та працiвникiв Верховного Суду України iз 80-рiччям його створення, сказав:

«80 рокiв — вiк поважний i, на жаль, не завжди доступний окремiй людинi. Це помiтний вiдрiзок часу i для будь-якої країни, особливо якщо врахувати швидкоплиннiсть глобальних змiн, що вiдбуваються в сучасну епоху.

Для України, яка нещодавно «розмiняла» перше десятилiття своєї незалежностi, вiдзначення 80-рiччя Верховного Суду є подiєю державного масштабу i великою мiрою знаковою.

На мою думку, вона засвiдчує:

— неперервнiсть i цiлiснiсть непростої iсторiї нашого народу;

— наступнiсть i спадкоємнiсть багато в чому вiдмiнних, рiзних, але за своєю суттю нерозривних поколiнь;

— незмiнну прихильнiсть наших спiввiтчизникiв iдеалам законностi i справедливостi попри всi викривлення, що тривалий час допускались у сферi судочинства за часiв тоталiтаризму;

— i нарештi, ця подiя пiдкреслює винятково важливу роль Верховного Суду України у системi нацiонального судоустрою.

Конституцiя України визначає Верховний Суд як вершину судової влади, i дуже важливо, що суспiльство сприймає його як уособлення верховенства права, незалежного, неупередженого, справедливого судочинства i гуманiзму.

Корiння, що живлять Верховний Суд України i всю судову систему, безперечно, iдуть в нашу iсторiю набагато глибше, нiж на 80 рокiв. В Українськiй козацькiй державi вищий — Генеральний Суд був одним з основних її органiв. Вiн став надiйним фундаментом розвитку українського права, прогресу суспiльства i країни. Цим же шляхом пiшли нашi попередники i в часи нацiонально-державного будiвництва у 1917—1920 рр. За часiв «першої» УНР (доба Центральної Ради) знову з’явився Генеральний Суд, який потiм, у перiод «другої» УНР (за Директорiї), дiстав назву Найвищого Суду.

Верховний Суд України веде вiдлiк своєї дiяльностi вiд 1923 р., коли вiдповiдно до затвердженого Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комiтетом Положення про судоустрiй УСРР на територiї республiки було утворено єдину систему судових органiв на чолi з Найвищим Судом УСРР, на який було покладено розгляд найскладнiших справ. Вiн же був касацiйною iнстанцiєю для губернських (згодом — обласних) судiв, здiйснював судовий нагляд i управлiння.

На основi затверджених 24 жовтня 1924 р. ЦВК СРСР «Основ судоустрою Союзу i союзних республiк» було утворено Верховний Суд УРСР, замiсть якого у 1941—1943 рр. дiяв Вiйськовий трибунал УРСР.

Судова система i далi зазнавала iстотних змiн, що вiдбивалося й на статусi Верховного Суду. Істотно зросла його роль пiсля лiквiдацiї у 1953 р. таких знарядь масових репресiй, як трибунали вiйськ МВС, а потiм — i адмiнiстративнi органи, якi незаконно привласнили функцiї правосуддя («особлива нарада» при МВС СРСР i такi установи на мiсцях).

У 1981 р. було ухвалено новий Закон «Про судоустрiй Української РСР», яким Верховний Суд було надiлено правом законодавчої iнiцiативи.

Зрозумiло, дiяльнiсть судової системи в цiлому i Верховного Суду зокрема в тi часи була далекою вiд iдеальної, бо була породженням тоталiтарної системи i дiяла за її правилами. Але ми маємо вчитися на нашiй iсторiї, вiдкидаючи усе, що суперечить демократичним цiнностям, i в той же час не вiдмовляючись вiд кращих здобуткiв.

За роки незалежностi судову систему реформовано, приведено у вiдповiднiсть iз вимогами часу. Законом України вiд 15 грудня 1992 р. «Про статус суддiв» уперше суддiв визнано носiями судової влади, якi здiйснюють правосуддя незалежно вiд її законодавчої та виконавчої гiлок.

Важливим надбанням держави та її судових органiв стало прийняття Верховною Радою України Концепцiї судово-правової реформи, на виконання якої ухвалено цiлий блок законiв, що регулюють дiяльнiсть судiв та визначають статус суддiв. Дiє новий Кримiнальний кодекс. Нещодавно Президент України скрiпив своїм пiдписом Цивiльний та Господарський кодекси, якi наберуть чинностi з 1 сiчня 2004 р.

З прийняттям 7 лютого 2002 р. нового Закону «Про судоустрiй України» систему судоустрою наближено до стандартiв демократичних держав. Але ми повиннi завжди ставити питання: чи ближчою вона стала до людини? Чи забезпечує вона ефективний доступ кожного громадянина до справедливого, неупередженого правосуддя?

Авторитет усiх судiв у державi, i зокрема Верховного Суду, багато в чому залежить вiд вас, суддiв та працiвникiв Верховного Суду України. Мабуть, не випадково в парламентi розглядаються законопроекти, пов’язанi з присягою суддiв, всiма складовими суддiвської дiяльностi.

Судова система, яка включає i Конституцiйний Суд України, — це, мабуть, найголовнiший чинник стабiльностi та засiб створення громадянського суспiльства, i тому в судах громадяни бачать основу правопорядку в країнi.

Етап «малої судової реформи» успiшно подолано великою мiрою завдяки зусиллям Верховного Суду України. У зв’язку з цим хотiв би пiдтримати думку про надiлення його правом законодавчої iнiцiативи.

Вiдповiдаючи на суспiльнi потреби, Верховна Рада законодавчими важелями i далi сприятиме пiдвищенню ролi Верховного Суду України, соцiального статусу суддi, полiпшенню матерiально-технiчного та фiнансового забезпечення, пiдтримуватиме поступове й вивiрене часом реформування судової системи.

Бажаю Верховному Суду України, усiм суддям i надалi бути гiдними своєї високої мiсiї, зразком здiйснення правосуддя. Мiцного вам здоров’я, енергiї, наснаги».

В.М. Литвин вручив Почеснi грамоти Верховної Ради України заступниковi голови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України В.П. Барбарi, заступниковi голови Вiйськової судової колегiї цього суду М.Д. Дризi, суддям Верховного Суду України В.Г. Жуку, Ю.М. Кармазiну, Я.В. Мачужак, П.В. Панталiєнку, Ю.Л. Сенiну та Грамоту Верховної Ради України заступниковi начальника управлiння законопроектної роботи та представництва в судах Верховного Суду України О.М. Латиповiй, якими їх нагороджено за заслуги перед українським народом, вагомий особистий внесок у становлення правової держави, забезпечення захисту прав i свобод громадян, проведення судової реформи в Українi.

Прем’єр-мiнiстр України В.Ф. Янукович у своєму вiтальному словi наголосив на важливостi спiвпрацi гiлок влади, результати якої повиннi вiдчувати суспiльство в цiлому i кожен громадянин. Вiн запевнив, що органи виконавчої влади докладатимуть достатнiх зусиль до створення належних умов для дiяльностi судiв, спiвпрацюватимуть iз Верховною Радою України у напрямi прийняття таких законiв, якi сприятимуть розвитку України як правової демократичної держави, i забезпечуватимуть їх виконання.

В.Ф. Янукович вручив суддям Верховного Суду України О.А. Кисельову, М.Є. Короткевичу, Д.Д. Лилаку, М.М. Мушинському, Ю.В. Прокопчуку, І.Л. Самсiну, П.П. Федоришину Почеснi грамоти Кабiнету Мiнiстрiв України, якими їх нагороджено за значний внесок у забезпечення захисту прав i свобод громадян, активну участь у здiйсненнi заходiв, пов’язаних iз проведенням судово-правової реформи.

Привiтання Президента України Л.Д. Кучми та Указ про вiдзначення державними нагородами працiвникiв Верховного Суду України оголосив заступник Глави Адмiнiстрацiї Президента України М.В. Бiлоконь.

Зi словами вiтання до учасникiв засiдання також звернулися Голова Конституцiйного Суду України М.Ф. Селiвон, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Н.І. Карпачова, президент Академiї правових наук України В.Я. Тацiй, голова Київської мiської державної адмiнiстрацiї О.О. Омельченко, голова Комiтету Верховної Ради України з питань правової полiтики В.В. Онопенко, директор Центру комерцiйного права В.І. Данiшевська.

Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко вручив почесним гостям ювiлейну вiдзнаку та ювiлейний номер журналу «Вiсник Верховного Суду України».

На адресу Верховного Суду України також надiйшли поздоровлення вiд заступника Голови Верховної Ради України О.О. Зiнченка, народних депутатiв України, Державного секретаря Кабiнету мiнiстрiв України В.Г. Яцуби, Голови Вищого господарського суду Д.М. Притики, керiвникiв мiнiстерств, вiдомств, Збройних Сил України, вищих юридичних навчальних закладiв та факультетiв.