Нарис про суддю у відставці Тамару Сергіївну Євсеєнко

Так iсторично склалося, що в першiй половинi березня у Верховному Судi України вiдзначають двi дати — його чергову рiчницю (11 березня минула 81-шa) i Мiжнародний жiночий день. Цей, на перший погляд, випадковий збiг дає привiд оцiнити роль жiнки не тiльки в сiм’ї та суспiльствi загалом, а й у такiй специфiчнiй сферi дiяльностi держави, як судочинство. Адже впродовж багатьох десятилiть разом iз чоловiками почесну й нелегку мiсiю здiйснення правосуддя в Українi виконують представницi так званої слабкої статi. По-жiночому нiжнi, толерантнi, вони виявляють неабияку мужнiсть в обстоюваннi справедливостi при виконаннi професiйних обов’язкiв. Про одну з них — суддю у вiдставцi Т.С. Євсеєнко — розповiдає завiдуюча музеєм Верховного Суду України М.Д. Мигашко.

Тамара Сергіївна Євсеєнко народилась 27 травня 1915 р. в м. Кам’янське Єкатеринославської губернії (нині м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) у сім’ї робітника. Батько працював у прокатному цеху на металургійному заводі, мати господарювала вдома. У лютому 1919 р. батько помер. Деякий час дівчинка та троє її братів через хворобу матері виховувались у дитячому будинку м. Кам’янського. Незабаром ненька одужала і забрала дітей додому.

Трудову діяльність п’ятнадцятирічна Тамара розпочала слюсарем-інструментальником на тому ж заводі, де колись працював батько. Одночасно навчалась на робфаці. У 1931—1935 рр. працювала інструктором комітету комсомолу металургійного заводу м. Дніпродзержинська і завідуючою особовим сектором міськкому комсомолу. Після закінчення підготовчого відділення Інституту господарського права у м. Ленінграді Тамара Сергіївна зарахована на денну форму навчання до 2-го Ленінградського юридичного інституту, який закінчила з відзнакою у 1940 р. і за розподілом була направлена на роботу начальником цивільно-судового відділу Джамбульської обласної прокуратури Казахської РСР. Там вона працювала начальником слідчого відділу й під час Великої Вітчизняної війни.

У 1942 р. Т.С. Євсеєнко вступила до лав ВКП(б) і виконувала численні партійні доручення.

У квітні 1945 р. Тамару Сергіївну призначено прокурором кримінально-судового відділу Прокуратури СРСР. Наприкінці того ж року вона від’їздить за місцем роботи чоловіка до Карело-Фінської РСР, де працює районним прокурором м. Медвежогорська. Проте через сімейні обставини в квітні 1948 р. повертається до України і впродовж двох років займається адвокатською практикою.

У квітні 1950 р. Т.С. Євсеєнко була обрана членом Верховного Суду України і обіймала цю посаду протягом 25 років. Працюючи суддею кримінальної колегії, розглядаючи складні й нерідко досить заплутані справи, вона повністю віддавала себе роботі, часом нехтуючи особистим життям і домашнім господарством. Її робочий день, як і всіх суддів у той час, був ненормованим, починався о 10-й ранку і тривав до пізньої ночі з двогодинною перервою на обід, а вдома ж на неї чекало двійко дітей, які потребували уваги. За спогадами Тамари Сергіївни, умови праці суддів були складними. Окремих кабінетів у них не було, працювали по 5—7 осіб в одній невеликій кімнаті,де проводились і судові засідання. Бракувало й автомобілів, доводилося користуватися громадським транспортом, що забирало багато часу.

У 1950 р. до складу Верховного Суду України входило 20 досвідчених суддів, троє консультантів і технічний апарат. Серед них були й фронтовики—інваліди війни В.Д. Ярославський, М.Г. Костенко та ін. З 1948 по 1957 р. Головою Верховного Суду України був П.Х. Нощенко, а його заступником і головою колегії у кримінальних справах — П.С. Урізченко. Керівники й колеги дуже уважно ставилися до Тамари Сергіївни, допомагали в роботі, знайомили з особливостями здійснення судочинства, оскільки раніше вона в судовій системі не працювала, а понад 10 років віддала роботі в органах прокуратури.

Спочатку Тамара Сергіївна займалася вивченням скарг на рішення судів нижчих рівнів. Аналізувала кримінальні справи, затребувані в порядку нагляду, і доповідала про них керівникам Верховного Суду України. Потім їй доручали вивчення та розгляд кримінальних справ, які надходили до вищої судової інстанції республіки в касаційному порядку.

У 1952 р. відбулися вибори членів Верховного Суду на новий п’ятирічний строк. На зміну ветеранам прийшли молоді спеціалісти О.С. Кузовкін, М.Ф. Антонов, В.М. Загороднюк, Л.М. Чайковський та ін. До оновленого складу було обрано й Т.С. Євсеєнко. Згодом О.С. Кузовкін був призначений заступником Голови Верховного Суду України у кримінальних справах.

Верховний Суд України розглядав тоді справи в порядку нагляду, касаційному порядку і по першій інстанції. Понад 10 актуальних і складних справ розглянула по першій інстанції й Т.С. Євсеєнко. Зокрема, про розкрадання в особливо великих розмірах, умисні вбивства, вибух на шахті в Донецькій області, який спричинив загибель шахтарів. У 70-х роках майже два місяці слухалася кримінальна справа, яка складалася з понад 100 томів, про розкрадання в особливо великих розмірах (на суму 6 млн. крб.) на Київському шовковому комбінаті. До кримінальної відповідальності було притягнуто 40 працівників підприємства. У судовому засіданні взяли участь 18 адвокатів, два прокурори, бухгалтери-експерти, більш ніж 100 свідків. Усіх обвинувачених було засуджено до різних мір покарання. Перевіривши справу в порядку нагляду, Верховний Суд СРСР залишив вирок без зміни. Не скасовувались і не змінювались вироки суду й в інших справах, розглянутих по першій інстанції суддею Т.С. Євсеєнко.

Верховний Суд України також узагальнював справи певних категорій, вивчав роботу окремих обласних судів. Матеріали узагальнень використовувались при проведенні семінарів на місцях за участю членів вищої судової інстанції республіки, які з метою надання постійної допомоги були закріплені за обласними судами. Члени останніх мали можливість підвищувати свою кваліфікацію також під час стажування у Верховному Суді України.

Майже всі обрані тоді члени Верховного Суду України пропрацювали в ньому по 20—25 років, що, безперечно, свідчить про їх високий фаховий рівень. Багато з них за тривалу сумлінну роботу були відзначені високими державними нагородами.

Чверть віку віддала служінню Феміді Тамара Сергіївна Євсеєнко. 7 березня 1960 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР її було нагороджено орденом «Знак Пошани», 20 березня 1967 р. їй в числі перших присвоєно почесне звання «Заслужений юрист УРСР». Неодноразово відзначалася вона і керівниками Верховного Суду України.