|
Схема проїзду до приймальні Верховного Суду України Розрахунок граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію у 2013 році Звіти про виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» 2011 2012 2013 Перший Заступник Голови Верховного Суду України Заступники Голови Верховного Суду України Сторінки історії 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2002 2003 2004 2005 2001 2002 2004 2005 2006 2008 Справи про земельні спори Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 вересня 2008 р. (витяг)
Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЗК України, то суд при розгляді справи повинен керуватися положеннями ЗК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин. При розгляді позову про визнання недійсним державного акта про право власності на землю суд повинен встановити факти, які підлягають доказуванню в справі та мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а саме: час та підстави набуття позивачами прав на будинок і, відповідно, на земельну ділянку, порядок користування нею з моменту набуття прав на земельну ділянку, розмір спірної земельної ділянки, дотримання відповідними органами вимог законодавства під час передачі відповідачам у власність частини земельної ділянки, що перебувала в користуванні позивачів; наявність правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності позивачів на будинок та їхнє право користування земельною ділянкою; перевірити належним чином доводи позивачів щодо набуття ними одночасно з правом власності на будинок і право користування земельною ділянкою. Не з’ясувавши належним чином вказані обставини, суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову
Справи, що виникають із окремих видів зобов’язань Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 березня 2008 р. (витяг)
Якщо позивач здав відповідачу на зберігання особисті речі, сплатив за це гроші та отримав від камери схову ключ з жетоном, суди дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами було укладено договір зберігання, на який поширюються правила глави 66 ЦК України.
Згідно зі статтями 942 і 950 ЦК України зберігач зобов’язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Оскільки позивач свої речі назад не одержав через їх викрадення невідомою особою з вини відповідача, тобто укладений договір було порушено з вини зберігача, то відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Судами встановлено, що за умовами договору зберігання, укладеного між сторонами, можливість відшкодування моральної шкоди не обумовлювалася.
Таким чином у місцевого суду не було правових підстав для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки такий вид відповідальності у даному випадку за умовами договору на відповідача не покладався Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 липня 2008 р. (витяг)
Відповідно до статті 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Судом встановлено, що між особами було укладено договір дарування; разом з тим дарувальник одержала гроші за продаж квартири й підтвердила зазначений факт нотаріально посвідченою заявою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування є недійсним, оскільки особа фактично продала квартиру, а не передала її безоплатно у власність, укладенням оспорюваного договору порушено право іншої особи на вирішення питання про визнання за ним права власності на частину квартири.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, правильно було застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд помилково скасував зазначене рішення, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, не вмотивував і висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, безпідставно не визнав заяви про отримання грошей за квартиру доказами Справи, що виникають із сімейних правовідносин Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 серпня 2008 р. (витяг)
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Нормами ст. 1224 ЦК України передбачена можливість усунення від спадкування особи, котра ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Тобто законодавцем закріплено право батьків на отримання від дітей допомоги у разі, якщо батьки є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Суд повинен дослідити, чи був спадкодавець непрацездатним, чи син ухилявся від утримання батька і чи прохав батько про таку допомогу, ураховуючи вік та стан здоров’я спадкодавця.
Крім того, встановлення факту ухилення від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця може бути необхідним для подальшого оформлення спадщини, отже суд такий спір має вирішуватися не в порядку окремого, а в порядку позовного провадження
Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 червня 2008 р. (витяг)
СК України набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Пленум Верховного Суду України в п. 3 Постанови від 15 травня 2006 р. № 3 “Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” роз’яснив, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги підстави визнання батьківства, зокрема: докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини, спільне виховання та утримання ними дитини
Справи про відшкодування шкоди Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2008 р. (витяг)
За змістом ст. 1187 ЦК, обов’язок відшкодування шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди” під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, завданої ДТП, суд цих роз’яснень не врахував і, установивши, що шкода позивачу заподіяна неправомірними діями особи, яка перебувала за кермом автомобіля, проте власником цього автомобіля була інша особа, стягнув завдану позивачу шкоду з власника, не зазначивши в рішенні, якими саме його діями спричинена шкода.
При цьому суд не з’ясував, чи є дії власника неправомірними, чи є безпосередній причинний зв’язок між його діями й заподіяною внаслідок ДТП шкодою, хоча при встановленні саме цих обставин відповідно до статей 1167, 1187 ЦК можна покласти на власника обов’язок відшкодування шкоди
Справи про трудові спори Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 липня 2008 р. (витяг)
Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Пленум Верховного Суду України у п. 33 Постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз’яснив, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 р.) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше
Справи про захист прав на винаходи Справи про житлові спори Справи про захист особистих немайнових справ Справи, пов’язані із застосуванням окремих норм цивільного процесуального законодавства Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 жовтня 2008 р. (витяг)
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, суд виходив із того, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог і не назвала положень чинного законодавства, на підставі яких суд повинен задовольнити позов.Проте такі висновки суду є необґрунтованими, оскільки підставами позову, які відповідно до вимог статей 31, 214 ЦПК України суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.Тому суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача
Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 березня 2008 р.(витяг)
Скасовуючи рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак не зазначив, які правовідносини виникли в сторін з урахуванням наявності рішення суду про стягнення боргу, і не залучив до участі у справі державного виконавця, що, на думку суду, є порушенням норм процесуального права, які відповідно до ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування ухваленого рішення та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Але такий висновок є безпідставним, оскільки як судом першої, так і судом апеляційної інстанції було встановлено, що позовні вимоги не обґрунтовуються доводами щодо виконання іншого судового рішення й не стосуються будь-яких прав та обов’язків державного виконавця, а пов’язані з наміром позивача звернути стягнення в судовому порядку на предмет іпотеки в інший спосіб, який передбачений в іпотечному договорі та ч. 1 ст. 37 Закону “Про іпотеку” як спосіб несудового, а позасудового (тобто на підставі договору сторін) врегулювання спірних питань щодо предмета іпотеки (і саме ці норми зазначені нею як підстави позову).З огляду на це в апеляційного суду були відсутні передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції
Справи, що виникають із застосування законодовства про виконавче провадження 2007 Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2007 р. (витяг)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди, суд правильно виходив з того, що невиконанням взятого на себе за договором зобов’язання відповідачка завдала позивачу майнової шкоди, а тому така повинна бути нею відшкодована. Такий висновок є правильним. Помилкове застосування судом при цьому норм ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. і не поширюється на правовідносини, які виникли у зв’язку з укладенням сторонами договору 1 квітня 2003 р., не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки норми ЦК 1963 р. так само передбачають відшкодування шкоди, завданої невиконанням зобов’язань за договором.
Разом з тим, рішення суду про стягнення моральної шкоди у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань є неправомірним, оскільки ні норми чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК 1963 р., які встановлюють відповідальність за порушення зобов’язань за договором, ні укладений між сторонами договір не передбачають такого правового наслідку порушення зобов’язань за договором як відшкодування моральної шкоди
Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 червня 2007 р. (витяг)
Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р. встановлено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок незаконного засудження
Якщо особа звернулась до із заявою про відшкодування шкоди до місцевого суду з дотриманням вимог указаного Закону та п. 12 Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, то висновок суду про те, що заявники не дотримались порядку попереднього позасудового вирішення справи, а тому заява не підлягає до задоволення на підставі ст. 229 ЦПК 1960 р., є необґрунтованим
2009 Справи про відшкодування шкоди Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 р. (витяг)
Спеціальним законом, яким урегульовано питання відшкодування працівникові (застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Однак Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію абз. 4 ст. 1, підп. ”е” п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей на 2007 рік зупинено.
Оскільки відділення Фонду на час виникнення спірних правовідносин у зв’язку зі зміною спеціального закону не має відповідати за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, установлених законом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною 1 ст. 237-1 КзпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Справи, пов’язані із застосуванням загальних положень про правочини Застосування рішень Європейського суду з прав людини Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 р. (витяг)
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, зокрема, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), що здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі Справи про спадкування Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 лютого 2009 р. (витяг)
Згідно зі ст. 376 ЦК жилий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була виділена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане за рішенням суду на підставі ст. 376 ЦК й не пов’язане з поділом та виділенням у натурі майна, що є в спільній власності, в порядку спадкування Справи, що виникають із сімейних правовідносин Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 лютого 2009 р. (витяг)
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
За приписами пп. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками Розмежування різних видів судочинства Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 квітня 2009 р. (витяг)
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства перелічені у цій статті справи, крім тих, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України (у редакції Закону України від 15 грудня 2006 р. № 483-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів”) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарськими судами у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом (в редакції Закону від 15 грудня 2006 р. № 483-V).
Оскільки оскаржуване рішення регіонального відділення Фонду державного майна України стосується приватизації державного майна, то в силу ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися і фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності Справи, пов’язані із застосуванням окремих норм цивільного процесуального законодавства Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 лютого 2009 р. (витяг)
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Визнаючи дії державного нотаріуса з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом неправомірними, апеляційний суд виходив із того, що нотаріусом були порушені вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
При цьому, переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог статей 213, 214, 303 ЦПК України не взяв до уваги, що особа, поставивши питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, вимоги про визнання дій державного нотаріуса неправомірними не заявляла, а державна нотаріальна контора (при наявності статусу юридичної особи) до участі в справі як відповідач не залучалася.
Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачем 2001 2002 2004 2005 2006 Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2006 р. (витяг)
Відповідно до ст. 69 КК України, призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. В порушення вимог ч. 1 ст. 70 КК України, призначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд помилково поглинув менш суворим покарання більш суворе, яким є виправні роботи щодо арешту
2007 2008 ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ Покарання та його види Звільнення від покарання та його відбування РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ Злочини проти життя та здоров’я особи Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Обставини, що виключають можливість участі у кримінальному судочинстві Касаційне провадження 2009 ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ Закон про кримінальну відповідальність Злочин, його види та стадії Злочин, його види та стадії. Співучасть у злочині Покарання та його види Призначення покарання РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ Злочини проти життя та здоров»я особи Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи Злочини у сфері господарської діяльності Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров»я населення ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Загальні положення Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство Провадження справ у суді першої інстанції Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду 2010 ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ Закон про кримінальну відповідальність Співучасть у злочині Повторність, сукупність та рецидив злочинів Призначення покарання РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ Злочини проти життя та здоров”я особи Злочини у сфері службової діяльності ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Загальні положення Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство Провадження справ у суді першої інстанції Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду 2001 2003 2005 2006 2007 2008 ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ Закон про кримінальну відповідальність Повторність, сукупність та рецидив злочинів Призначення покарання Звільнення від покарання та його відбування Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ Злочини проти власності Злочини проти правосуддя ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Основні положення Підсудність Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2005-1 2005-2 2006 2007 Справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про власність Справи зі спорів, пов’язаних із майновим наймом (орендою) Справи зі спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань та відповідальністю за їх порушення Справи зі спорів, пов’язаних із обігом векселів Справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про банкрутство Справи, пов’язані із застосуванням процесуальних норм Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин Справи зі спорів у сфері земельних правовідносин Справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу Справи зі спорів, що виникають із договорів застави Справи зі спорів, що виникають із договорів про надання послуг Справи зі спорів, що виникають із договорів підряду 2008 Справи, пов’язані із застосуванням процесуальних норм Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25 березня 2008 р. (витяг)
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні ст. 3 КАСУ, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб’єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов’язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта, а цей суб’єкт, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб’єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб’єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13 травня 2008 р. (витяг)
Під час розгляду спору судами слід мати на увазі, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір згідно з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні Справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про власність Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 р. (витяг)
Під час розгляду спору судам слід мати на увазі, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтуванням визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Вирішуючи спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу у зв’язку з тим, що продавець не мав права відчужувати майно за оспорюваним правочином, суди на підставі наявних у справі доказів, які підлягають оцінці, повинні дослідити питання про правовий режим майна, переданого за цією угодою Справи зі спорів, пов’язаних із майновим наймом (орендою) Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 лютого 2008 р. (витяг)
Матеріалами справи доведено невиконання відповідачем умов Договору оренди щодо використання землі за цільовим призначенням. У зв’язку з цим суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позов.
Твердження Вищого господарського суду України, що до даних правовідносин повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), є безпідставними, оскільки Договір не відповідає вимогам угоди про суперфіцій. Зокрема, Договір є короткостроковим, що суперечить природі суперфіцію. Крім того, умови Договору передбачають обов’язкову згоду орендодавця на передачу іншій особі у володіння чи користування земельної ділянки. У той же час, ч. 2 ст. 413 ЦК України такої згоди не встановлено — право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Також Договором не визначено характеристики об’єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди, що є обов’язковим для угоди про суперфіцій Справи зі спорів у сфері земельних правовідносин Справи зі спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними Справи зі спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань та відповідальністю за їх порушення Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 червня 2008 р. (витяг)
На підставі рахунків-фактури відповідача, платіжних доручень з оплати позивачем виконаних робіт, акта звірки заборгованості позивача, у якому відповідач вимагає ліквідувати заборгованість і дотримуватись строків оплати первісних робіт в майбутньому, та листів керівника ТОВ щодо неоплачених інвойсів за обладнання і сервісне обслуговування господарський суд дійшов обґрунтованого і законного висновку, що протягом 2004—2007 рр. між сторонами виникли цивільні права і обов’язки із сервісного обслуговування друкарської машини, які за своїми зобов’язаннями відповідають договору про надання послуг, укладеному у спрощений спосіб, шляхом прийняття до виконання замовлень.
В той же час, при визначенні розміру збитків та упущеної вигоди господарський суд не дослідив умови договорів, укладених позивачем із ЗАТ, ТОВ та приватним підприємцем, тому стягнення збитків з відповідача у розмірі, визначеному рішенням господарського суду, є передчасним Справи зі спорів, пов’язаних з обігом цінних паперів Справи зі спорів, що виникають із договорів про спільну діяльність Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 1 квітня 2008 р. (витяг)
Згідно із ст. 24 Кодексу України про надра, яким регулюються відносини, пов’язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутками, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, користувачі надр мають право розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу.
Позивач у справі є учасником договору про спільну діяльність по видобутку природного газу, укладеного за участю дочірньої компанії, 100 % акцій якої належать державі. Тому право розпоряджатися видобутими корисними копалинами цим суб’єктом обмежене законом Справи зі спорів, що виникають з інвестиційних договорів Справи про банкрутство Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин Справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу Справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про приватизацію 2009 Справи, пов’язані із застосуванням процесуальних норм Справи зі спорів, пов’язаних із майновим наймом (орендою) Справи зі спорів у сфері земельних правовідносин Справи зі спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними Справи зі спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань та відповідальністю за їх порушення Справи зі спорів, що виникають із договорів поруки Справи зі спорів, що виникають із договорів страхування Справи про банкрутство Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин Справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу 2010 Справи, пов’язані із застосуванням процесуальних норм Справи зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавтсва про власність Справи зі спорів, що виникають із договорів іпотеки Справи зі спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань та відповідальністю за їх порушення Справи зі спорів, пов’язаних з обігом цінних паперів Рішення в адміністративних справах (особливості розгляду справ окремих категорій) Спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження правових актів індивідуальної дії 2008 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 9 грудня 2008 р.
Оскільки сільськогосподарське товариство, реалізовуючи продукцію, на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271, то і права на відшкодування цього податку з бюджету воно не має Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 9 грудня 2008 р.
З урахуванням інформації, наведеної у листі Державної митної служби України та технічних характеристик, податкові органи обґрунтовано дійшла висновку, що автомобілі “ГАЗ-5312” (згідно з копією свідоцтва про реєстрацію — вантажний); “ЗИЛ-431418” (згідно з копією свідоцтва про реєстрацію — спеціальний, АЦПТ-5, автоцистерна), “ЗИЛ-431412” (згідно з копією свідоцтва про реєстрацію — вантажний зі спецкузовом, АЦПТ-4,1, автоцистерна), “МАЗ-500” (згідно з копією свідоцтва про реєстрацію — вантажний зі спецкузовом, паливо-заправний), “МАЗ-5334” (згідно з копією свідоцтва про реєстрацію — втопаливозаправник) належать до товарної позиції 8704 — “Автомобілі вантажні”, оскільки є автомобілями-цистернами і призначені для перевезення вантажу — хімічних речовин, води, палива 2009 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 24 лютого 2009 р.
Оскільки сільськогосподарський товаровиробник, реалізовуючи свою продукцію, на підставі пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271, то і права на відшкодування цього податку з бюджету він не має. Спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їх дій чи бездіяльності 2008 2009 Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї 2008 Спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їхньої компетенції 2008 Спори за зверненням суб’єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом 2009 Рішення в адміністративних справах (застосування процесуального законодавства в адміністративному судочинстві) Адміністративна юрисдикція та підсудність адміністративних справ 2008 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 4 листопада 2008 р.
Громадяни України мають право звертатися до органів суддівського самоврядування та їх уповноважених осіб із повідомленнями, пропозиціями та заявами з питань внутрішньої діяльності судів, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя. До таких звернень належать і заяви та повідомлення, які містять відомості про наявність у діянні судді ознак дисциплінарного проступку або порушення ним присяги. Бездіяльність цих органів та уповноважених осіб щодо розгляду зазначених звернень і щодо повідомлення громадян про його результати може бути предметом адміністративного позову.
Спори з питань, пов’язаних із дисциплінарним провадженням щодо суддів, є публічно-правовими, а тому повинні вирішуватися адміністративними судами. При цьому оскаржувати рішення визначених законом органів, що здійснюють таке провадження, можуть лише суб’єкти останнього і тільки в порядку, передбаченому законом.
Громадяни, які не є суб’єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення органів, наділених правом офіційного звернення щодо ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність судді, та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження 2009 Строки в адміністративному судочинстві 2008 2009 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 20 січня 2009 р.
Суд касаційної інстанції, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на касаційне оскарження, на які заявник посилається як на поважні, має виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів і з того, чи мав заявник за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на касаційне оскарження. Не давши оцінки тій обставині, що у судовому засіданні суд апеляційної інстанції оголосив вступну та резолютивну частини рішення, а з правовою позицією цього суду, на якій ґрунтується оскаржуване рішення, сторона мала змогу ознайомитися тільки після одержання повного тексту останнього, касаційний суд помилково визнав неможливим поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження Провадження в суді першої інстанції 2008 Касаційне провадження 2008
|