Порушення пунктів 1 та 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

27 січня 2001 р. Яременка О.В. затримали за підозрою у вбивстві того ж року водія таксі М. Зазначеного дня за його клопотанням до участі у справі допустили адвоката О., який разом із заявником брав участь у всіх слідчих діях.

1 лютого 2001 р. слідчий Харківського райвідділу внутрішніх справ м. Києва, у провадженні якого перебувала кримінальна справа про заподіяння у 1998 р. водієві таксі Х. тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, допитав Яременка О.В. щодо можливої його причетності до цього злочину, прийнявши відмову від участі захисника в допиті. Під час допиту заявник написав явку з повинною, в якій визнав свою причетність до злочину. Того самого дня справу було передано в прокуратуру Харківського району м. Києва за підслідністю, а кваліфікацію дій заявника змінено на умисне вбивство.

2 лютого 2001 р. під час відтворення обстановки й обставин убивства в 2001 р. водія таксі Яременко О.В. у присутності адвоката О. заявив, що він написав явку з повинною про вбивство в 1998 р. водія таксі через застосування до нього незаконних методів під час слідства, насправді ж не причетний до вчинення цього злочину.

Того самого дня слідчий відсторонив адвоката О. від участі у справі. Через це клопотання цього адвоката про медичне обстеження заявника щодо наявності слідів побоїв розглянуте не було. Із червня 2001 р. слідчий знову допустив адвоката О. до участі у справі. До того часу в слідчих діях, проведених за участю Яременка О.В., брали участь різні адвокати за призначенням.

20 листопада 2001 р. Апеляційний суд м. Києва визнав Яременка О.В. та іншого співучасника (С.) винними у вбивствах, вчинених у 1998 і 2001 рр., та засудив їх до довічного позбавлення волі. В основу свого висновку про винність Яременка О.В. у вбивстві водія таксі Х. у 1998 р. суд поклав визнавальні показання заявника та С., які вони давали на початковій стадії розслідування і від яких згодом відмовилися, пославшись на застосування до них незаконних методів під час слідства. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 18 квітня 2002 р. касаційну скаргу Яременка О.В. залишила без задоволення, а вирок — без змін.

Європейський суд з прав людини (далі — Суд) констатував порушення у цій справі ст. 3, п. 1 та підпункту «c» п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

Суд зазначив, що коли особа заявляє небезпідставну скаргу про жорстоке поводження з боку правоохоронних органів, як випливає з положення ст. 3 Конвенції та передбаченого ст. 1 Конвенції загального обов’язку держави «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд. I цієї Конвенції», має бути проведено ефективне офіційне розслідування, під час якого можна виявити та забезпечити покарання винних осіб. Мінімальні стандарти, викладені в практиці Суду, передбачають проведення незалежного та безстороннього розслідування під контролем громадськості, а від компетентних органів влади вимагають ретельності та оперативності при його проведенні.

У цій справі подані в березні 2001 р. скарги заявника були перевірені в червні того ж року. Крім того, оскільки окреме процесуальне рішення за результатами перевірки не було прийняте, заявник не мав змоги його оскаржити.

Суд визнав, що під час перевірки скарг заявника не було дотримано вимог щодо безсторонності та незалежності, оскільки перший допит заявника з приводу жорстокого поводження проводив слідчий прокуратури Харківського району м. Києва, якого дружина заявника назвала одним із учасників незаконних дій щодо її чоловіка. Цей слідчий допитував і працівників Харківського райвідділу внутрішніх справ м. Києва. У постанові ж про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою дружини заявника прокурор Харківського району м. Києва навіть не вказав прізвище цього слідчого, який був його підлеглим.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що держава не забезпечила проведення ефективної та незалежної перевірки скарг заявника про жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів, а отже, порушила ст. 3 Конвенції.

Розглядаючи питання щодо порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, Суд зазначив, що право обвинуваченого не свідчити проти себе та не давати показань є загальновизнаними міжнародними стандартами та складовими гарантованого ст. 6 Конвенції права на справедливий суд. Вони захищають його від неналежного примусу з боку слідчих органів, сприяючи таким чином уникненню помилок при здійсненні правосуддя. Зокрема, право не свідчити проти себе передбачає, що сторона обвинувачення у кримінальній справі повинна доводити вину обвинуваченого без використання доказів, отриманих шляхом застосування методів примусу або пригнічення волі обвинуваченого.

Суд дійшов висновку, що використання в суді визнавальних показань Яременка О.В., які він давав під час досудового слідства і від яких згодом відмовився, пославшись на застосування до нього незаконних методів під час слідства, при неналежно здійсненій перевірці скарг заявника порушило його право не свідчити проти себе та не давати показань взагалі.

Порушення підпункту «с» п. 1 ст. 6 Конвенції було констатоване у зв’язку з тим, що справу про вбивство в 1998 р. водія таксі Х. порушено за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, а його дії одразу ж було перекваліфіковано на умисне вбивство, як тільки Яременко О.В. написав явку з повинною без участі захисника. При цьому під час допиту він відмовився від участі адвоката, що вже захищав його в іншій порушеній проти нього справі. Суд зазначив, що за таких обставин виникають підозри, що порушення кримінальної справи саме із вказаною кваліфікацією дій заявника мало прихований мотив — забезпечити можливість допиту без участі захисника.

Крім того, Суд зауважив, що відсторонення адвоката О. від участі у справі було необґрунтованим, а участь захисників за призначенням після його відсторонення зводилася до символічної ролі підписання відповідних протоколів. Таким чином, було порушено право заявника отримати юридичну допомогу від захисника, що гарантовано підпунктом «с» п. 3 ст. 6 Конвенції.

________________________

* Повний текст офіційного перекладу рішення опубліковано в «Офіційному віснику України» (№ 2 за лютий 2009 р.). Стислий виклад рішення підготовлено помічником Першого заступника Голови Верховного Суду України З.П. БОРТНОВСЬКОЮ.