Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

У справі «Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі — Суд) після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2008 р. проголошує таке рішення:

<…>

ФАКТИ

І. Обставини справи

5. Заявник, Оділ Юнус Ісмаїлов, 1937 р.н., проживає у м. Москві.

6. 17 листопада 2002 р. заявник прибув у м. Москву з м. Баку. При собі він мав 21 тис. 348 доларів США, отриманих від продажу квартири в м. Баку. Проте в митній декларації він зазначив, що перевозить 48 доларів США, тоді як згідно із законодавством Російської Федерації (далі — РФ) митному декларуванню підлягають гроші в сумі понад 10 тис. доларів США. Митні працівники виявили решту грошей у його багажі. Заявнику було висунуто обвинувачення за ознаками контрабанди — злочину, передбаченого ч. 1 ст. 188 Кримінального кодексу РФ (далі — КК РФ). Виявлені гроші було визнано речовими доказами в кримінальній справі та приєднано до матеріалів справи.

7. 8 травня 2003 р. Головінський районний суд м. Москви визнав заявника винним у вчиненні інкримінованого йому злочину та засудив його на шість місяців позбавлення волі умовно з іспитовим строком шість місяців. Щодо грошей цей суд постановив таке: «Речові докази: гроші в сумі 21 тис. 348 доларів США, що зберігаються в центральній касі митниці аеропорту Шереметьєво, передати в доход держави».

8. В апеляції на цей вирок заявник заперечував свою вину та заявив, що звернення вилучених у нього грошей в дохід держави не відповідало чинному законодавству РФ, оскільки у ст. 188 КК РФ не передбачено додаткового покарання у виді конфіскації.

9. 29 травня 2003 р. Московський міський суд залишив вирок без зміни. Стосовно вилучених грошей він зазначив, що суд першої інстанції не прийняв рішення про їх конфіскацію як вид кримінального покарання, а лише вирішив питання про речові докази.

10. Заявник звертався зі скаргами до різних органів, стверджуючи, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, тому й вирішив продати квартиру в м. Баку, яку успадкував від матері. Пославшись на заповіт та договір купівлі-продажу квартири, він вимагав повернути йому гроші, отримані законним шляхом з гуманітарних підстав.

11. 8 вересня 2003 р. Уповноважений з прав людини РФ (далі — Уповноважений) надіслав листа в.о. прокурора м. Москви з проханням внести протест у порядку нагляду на вирок щодо заявника в частині вирішення питання про речові докази. 18 вересня 2003 р. заступник прокурора м. Москви у відповіді Уповноваженому зазначив, що підстав для звернення з протестом немає, оскільки питання про речові докази було вирішено відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 лютого 1978 р. (№ 2 «Про судову практику у справах про контрабанду» (далі — постанова Пленуму від 3 лютого 1978 р. № 2 — Ред.).

12. 22 жовтня 2003 р. Уповноважений звернувся з проханням ініціювати перегляд вироку в порядку нагляду до Генерального прокурора РФ. У листі він зазначив, що всупереч вимогам Кримінально-процесуального кодексу РФ (далі — КПК РФ) у жодному процесуальному документі не вказано, до якої категорії речових доказів належать гроші, вилучені у заявника. Ця помилка призвела до неправильного вирішення питання про речові докази. Ці гроші не були ні знаряддям злочину (у справах про контрабанду таким знаряддям може бути лише місце схову), ні доходом від злочинної діяльності. Відповідно, в ситуації із заявником не можна було застосовувати ні п. 1, ні п. 4 ч. 3 ст. 81 КПК РФ, а гроші підлягають поверненню законному власнику згідно з п. 6 ч. 3 цієї статті. В іншому -випадку рішення про звернення коштів у дохід держави фактично буде повторним покаранням за один і той самий злочин. Крім того, Уповноважений стверджував, що підстав для застосування постанови від 3 лютого 1978 р. № 2 не було, оскільки у п. 7 цієї постанови міститься чітке посилання на чинний закон, а новий КК РФ не передбачає застосування конфіскації у справах про контрабанду.

13. 9 грудня 2003 р. заступник Генерального прокурора РФ повідомив, що президія Верховного Суду РФ вже приймала рішення про те, що предмет контрабанди необхідно розглядати як знаряддя злочину і конфісковувати як такий (він послався на рішення у справі за обвинуваченням Петренка, яке цитується у п. 23).

14. Уповноважений звернувся з цього питання до Конституційного Суду РФ з конституційною скаргою в інтересах заявника та ще однієї особи.

15. 8 липня 2004 р. Конституційний Суд РФ у відкритті конституційного провадження відмовив (ухвала № 251-О), зазначивши, що юридична можливість конфісковувати предмети, визнані речовими доказами у кримінальній справі, у тому числі знаряддя злочину, предмети, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, відповідає міжнародним зобов’язанням РФ згідно з Конвенцією Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Конвенцією про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Таким чином, згідно зі ст. 81 КПК РФ свавільне втручання в майнові права чи порушення конституційних прав скаржників є недопустимим. Конституційний Суд РФ зазначив:

«Визначення статусу предметів, незаконно ввезених на митну територію РФ, у межах кримінальної справи та вирішення питання, чи відповідають вони критеріям речових доказів, що підлягають конфіскації, належить до компетенції суду загальної юрисдикції, який розглядає кримінальну справу. Законність та вмотивованість судового рішення щодо конфіскації речових доказів повинен переглядати суд вищої інстанції в процесуальному порядку. Конституційний Суд РФ не уповноважений здійснювати такий перегляд…».

16. 24 березня 2005 р. Конституційний Суд РФ відмовив у задоволенні клопотання Уповноваженого про роз’яснення рішення від 8 липня 2004 р.

ІІ. Відповідне міжнародне та національне право і практика

17. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, яка стосується транснаціональних злочинів, злочинів, учинених організованими кримінальними угрупованнями, відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, корупції, перешкоджання правосуддю, ратифікована РФ 26 травня 2004 р. У відповідних статтях цієї Конвенції зазначено:

«Ст. 7. Заходи щодо боротьби з відмиванням коштів.

<…>

2. Держави-учасниці розглядають питання про застосування практично можливих заходів щодо виявлення переміщення готівкових коштів і відповідних оборотних інструментів через їхні кордони і щодо контролю за таким переміщенням за умови дотримання гарантій, спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і не створюючи будь-яких перешкод переміщенню законного капіталу. Такі заходи можуть включати вимогу про те, щоб фізичні особи і комерційні організації повідомляли про транскордонні переведення значних обсягів готівкових коштів і передачі відповідних оборотних інструментів.

<…>

Ст. 12. Конфіскація та арешт.

1. Держави-учасниці вживають, у максимальному ступені, можливому в межах їхніх внутрішніх правових систем, таких заходів, які можуть знадобитися для забезпечення можливості конфіскації:

a) доходів від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів;

b) майна, устаткування або інших засобів, які використовувалися або призначалися для використання при вчиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією».

18. У КК РФ передбачено, що контрабанда, тобто переміщення товарів чи інших предметів у великих розмірах через митний кордон РФ з приховуванням від митного контролю або в поєднанні з недекларуванням чи неправильним декларуванням таких товарів, карається позбавленням волі на строк до п’яти років (ч. 1 ст. 188 КК РФ).

19. У Федеральному законі від 9 жовтня 1992 р. № 3615-І «Про валютне регулювання і валютний контроль» (чинний на момент події) передбачалося, що резиденти та нерезиденти РФ мали право переказувати, ввозити та присилати іноземну валюту в РФ без обмежень за умови дотримання митних правил (ч. 3 ст. 6 та ч. 1 ст. 8 цього Закону).

20. У КПК РФ зазначено:

«Ст. 81. Речові докази.

1. Речовими доказами є будь-які предмети:

1) які були знаряддями злочину або зберегли на собі сліди злочину;

2) на які було спрямовано злочинні дії;

3) інші предмети та документи, які можуть служити засобами для виявлення злочину і встановлення обставин, які мають значення для кримінальної справи.

<…>

3. При постановленні вироку … має бути вирішено питання про речові докази. При цьому:

1) знаряддя злочину, які належать обвинуваченому, підлягають конфіскації, або передаються у відповідні установи, або знищуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності та не витребувані стороною, знищуються…;

4) гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, передаються в доход держави за рішенням суду;

5) документи … залишаються в матеріалах кримінальної справи…;

6) інші предмети передаються законним володільцям або, якщо особу володільця не може бути встановлено, переходять у власність держави».

Подібні положення було закріплено в ст. 86 КПК РСФСР (вони процитовані в п. 20 рішення від 9 червня 2005 р. № 68443/01 у справі «Бакланов проти Росії»).

21. У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 лютого 1978 р. № 2 «Про судову практику у справах про контрабанду» зазначено:

«7. Згідно з чинним законодавством предмети контрабанди як речові докази підлягають конфіскації в доход держави. Також підлягають конфіскації транспортні та інші засоби як знаряддя злочину, якщо їх було спеціально обладнано для приховування товарів або інших цінностей при переміщенні їх через державний кордон СРСР…».

22. У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. № 19 «Про конфіскацію знарядь злочину, визнаних речовими доказами у кримінальній справі» зазначено:

«У зв’язку з питанням про можливість застосування п. 1 ст. 86 КПК РСФСР та відповідних статей КПК інших союзних республік при вчиненні злочинів з необережності, яке виникає в судовій практиці, Пленум Верховного Суду СРСР постановляє:

Роз’яснити, що предмети, які належать засудженому і визнані речовими доказами, може бути конфісковано на підставі п. 1 ст. 86 КПК РСФСР та відповідних статей КПК інших союзних республік лише у випадку умисного використання їх самим засудженим або його співучасниками як знарядь злочину для досягнення злочинного результату».

23. Ухвалою Президії Верховного Суду РФ у справі за обвинуваченням Петренка (ухвала від 10 червня 1998 р., № 446р98pr) задоволено протест прокурора на вирок, яким Петренка засуджено за контрабанду іноземної валюти, однак гроші повернуто засудженому на тій підставі, що в ст. 188 КК РФ не передбачено конфіскацію як вид кримінального покарання. Президія зазначила таке:

«Конфіскацію майна як вид кримінального покарання потрібно відрізняти від конфіскації предметів контрабанди, які визнано речовими доказами. Суд повинен ці питання вирішити у вироку окремо…

У розумінні ч. 1 ст. 86 КПК РСФСР та ст. 83 КПК РФ знаряддям злочину є будь-який предмет, який було використано для вчинення суспільно небезпечних діянь, незалежно від основного призначення предмета. Відповідно, поняття «знаряддя злочину» охоплює предмет злочину.

Обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 188 КК РФ, є предмет контрабанди, який було незаконно переміщено через митний кордон… Суд визнав Петренка винним у замаху на контрабанду, зазначивши, що американські долари були предметом контрабанди. Відповідно, він повинен був вирішити питання про речові докази згідно з ч. 1 ст. 86 КПК, тобто відповідно до правил, які застосовуються до знарядь злочину, однак не зробив цього».

ПРАВО

І. Стверджуване порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

24. Посилаючись на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), заявник заявив, що органи влади незаконно конфіскували в нього гроші, які він отримав від продажу успадкованої квартири. У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції -передбачено таке:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

<…>

В. Суть

1. Доводи сторін

26. Заявник стверджував, по-перше, що конфіскація не була законною, оскільки у ст. 188 КК РФ не передбачено такого виду покарання за контрабанду, і згідно зі ст. 81 КПК РФ органи влади мали право конфісковувати лише гроші, отримані незаконним шляхом, тоді як вилучені в нього гроші були законним доходом від продажу успадкованої квартири. Заявник вказував на те, що він не мав судимостей і його не підозрювали в діяльності кримінального характеру, тому посилання на Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності у справі стосовно нього було недоцільним. Крім того, він стверджував, що конфіскація грошей становила для нього непропорційний тягар, насамперед тому, що його вже покарали, засудивши до позбавлення волі з відстроченням виконання вироку.

27. Уряд стверджував, що ввезені заявником гроші були знаряддям злочину та речовими доказами у кримінальній справі. Їх було конфісковано відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 81 КПК РФ та з урахуванням практики Верховного Суду РФ у справі щодо Петренка. Це рішення відповідало закріпленим у міжнародному праві принципам, зокрема у ст. 12 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, в якій передбачено «можливість конфіскації доходів від злочинів, майна, устаткування або інших засобів, які використовувалися або призначалися для використання при вчиненні злочинів». Проведення конфіскації мало законні підстави, а заявник міг її передбачити.

2. Оцінка Суду

(а) Правило, яке підлягає застосуванню

28. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, містить три окремі норми: перша норма, яку закріплено в першому реченні першого пункту і яка має загальний характер, викладає принцип мирного володіння власністю; друга норма у другому реченні того ж пункту поширюється на випадки позбавлення права власності й передбачає для цього певні умови; третя норма, яку закріплено у другому пункті, допускає, що договірні сторони мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загального інтересу. Однак ці норми не є окремими, тобто не пов’язаними одна з одною. Друга і третя норми стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння власністю, тому повинні тлумачитися за загальним принципом, закріпленим у першій нормі (див. п. 134 рішення від 22 червня 2004 р. № 31443/96 у справі «Броньовскі проти Польщі» [ВП]).

29. «Майно», яке є предметом розгляду в цій справі, — це гроші (долари США), конфісковані в заявника згідно з судовим рішенням. Сторони у справі погодились із тим, що конфіскація була втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном і що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає застосуванню. Потрібно лише встановити, який пункт цієї статті, перший чи другий, поширюється на відповідний захід.

30. Як і в інших справах, Суд зазначає, що конфіскація майна, хоч і пов’язана з позбавленням права власності, є все ж заходом з контролю за використанням власності, який передбачено п. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див. ухвали щодо неприйнятності: від 4 вересня 2001 р. № 52439/99 у справі «Ріела та інші проти Італії»; від 5 липня 2001 р. № 52024/99 у справі «Аркурі та інші проти Італії»; від 26 червня 2001 р. № 28078/95 у справі «С.М. проти Франції»; також див. п. 34 рішення від 5 травня 1995 р. № 18465/91 у справі «Ейр Канада проти Великобританії»; п. 34 рішення від 24 жовтня 1986 р. № 9118/80 у справі «AGOSI проти Великобританії»). Відповідно, Суд вважає, що такий самий підхід необхідно застосувати у справі, яка розглядається.

(b) Відповідність ст. 1 Першого протоколу до Конвенції

31. Суд наголошує таке. Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»: у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права — одна з підвалин демократичного суспільства — закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним (див.: п. 39 рішення від 9 червня 2005 р. № 68443/01 у справі «Бакланов проти Росії»; п. 33 рішення від 24 березня 2005 р. № 58254/00 у справі «Фрізен проти Росії»).

32. Гроші, виявлені у заявника, було визнано речовими доказами у кримінальній справі щодо нього відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК РФ. Згідно з ч. 3 цієї статті, постановляючи вирок, суд повинен був вирішити питання про речові докази. На підставі ч. 1 ст. 81 КПК РФ він установив, що гроші були знаряддям злочину і підлягали конфіскації. Хоча заявник наполягає, що в ст. 81 КПК РФ передбачалась можливість конфіскації лише доходів, отриманих злочинним шляхом, у цій нормі не було застережень щодо законних чи незаконних джерел походження знарядь злочину. Що стосується кваліфікації незадекларованої валюти як знаряддя чи предмета контрабанди, Суд зазначає, що принаймні з часу проголошення ухвали Верховного Суду РФ у справі за обвинуваченням Петренка (див. п. 23) тлумачення поняття «знаряддя злочину» як такого, що також охоплює поняття «предмет злочину», було закріплено в праві Росії. Відповідно, Суд вважає, що підстави для конфіскації у національному законодавстві передбачалися і її застосування було достатньо прогнозованим.

33. Щодо загальних інтересів суспільства, для досягнення яких і мало місце втручання в право на мирне володіння майном, Суд зауважує, що держави мають законний інтерес, а також обов’язок на підставі різних міжнародних договорів, таких як Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, вживати заходи з метою виявлення та відстеження руху коштів через їхні кордони, оскільки значні суми можуть використовуватися під час відмивання грошей, торгівлі наркотиками, фінансуванні тероризму чи організованої злочинності, ухилення від сплати податків чи вчинення інших тяжких фінансових злочинів. Загальна вимога щодо декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, яка поширюється на кожну особу, котра перетинає державний кордон, запобігає неконтрольованому ввезенню готівки в державу чи її вивезенню з неї, тому конфіскація у випадку недекларування готівки під час проходження митного контролю є частиною регуляторного механізму, який відповідає загальним інтересам суспільства.

34. Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника.

35. Злочин, у вчиненні якого заявника було визнано винним, полягав у переміщенні через митний кордон РФ незадекларованих коштів у сумі 21 тис. 300 доларів США. Ввезення іноземної валюти на територію РФ не було незаконним діянням згідно з чинним законодавством. Ввезення іноземної валюти як таке було законним; крім того, сума, яку можна було законно переказати, а в цій справі — фізично перемістити через митний кордон, не була обмежена (див. п. 19). Ця обставина відрізняє розглядувану справу від справ, у яких конфіскацію було застосовано або до товарів, імпорт яких заборонявся (див.: зазначене рішення у справі «AGOSI проти Великобританії» щодо заборони імпорту золотих монет; рішення від 30 червня 2005 р. № 45036/98 у справі «Bosphorus Hava Yollarэ Turizm ve Ticaret Anonim Єirketi проти Ірландії» [ВП], щодо арешту літака, який підпадав під дію міжнародних санкцій), або до транспортних засобів, використаних для перевезення заборонених речовин чи торгівлі людьми (див.: зазначене рішення у справі «Ейр Канада проти Великобританії»; зазначену ухвалу в справі «С.М. проти Франції»; ухвалу щодо неприйнятності від 10 квітня 2003 р. № 38602/02 у справі «Їлдірім проти Італії»).

36. Крім того, органи влади не заперечували того, що джерело походження грошей заявника було законним. Він мав документи, такі як заповіт та договір купівлі-продажу, які підтверджували, що гроші він отримав від продажу успадкованої від матері квартири в м. Баку. З огляду на це Суд розмежовує розглядувану справу та справи, в яких конфіскували доходи, отримані від злочинів (див. пункти 9—18 рішення від 5 липня 2001 р. № 41087/98 у справі «Філіпс проти Великобританії»), майно, стосовно якого припускали, що воно було придбане незаконно (див. зазначені ухвали у справах «Ріела проти Італії» та «Аркурі проти Італії» та п. 29 рішення від 22 лютого 1994 р. № 12954/87 у справі «Раймондо проти Італії»), або майна, яке могло бути використане в незаконній діяльності (див. ухвалу щодо неприйнятності від 27 червня 2002 р. № 41661/98 у справі «Батлер проти Великобританії»).

37. Суд також зазначає, що заявник раніше не притягався до кримінальної відповідальності, і в інциденті, який мав місце у розглядуваній справі, його не підозрювали та не обвинувачували у вчиненні будь-яких злочинів. Немає підстав стверджувати, що застосовуючи конфіскацію, органи влади мали намір перешкодити його подальшій незаконній діяльності: відмиванню грошей, торгівлі наркотиками, фінансуванні тероризму чи ухиленні від сплати податків. Гроші, які він перевозив, були отримані законним шляхом, ввезення такої суми на територію РФ дозволялося за умови її митного декларування. Це означає, що йому можна поставити за провину лише те, що він не дотримав передбаченого порядку митного декларування грошей, які ввозив.

38. Суд вважає, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення, зокрема недотриманню вимоги щодо внесення відомостей до митної декларації, а не тяжкості будь-якого правопорушення, яке можна припустити (наприклад, відмивання грошей або ухилення від сплати податків), але яке насправді не було доведене. Сума, конфіскована у заявника, була для нього значною, оскільки це були всі гроші, отримані від продажу квартири його матері в м. Баку. Шкода, яку заявник потенційно міг завдати органам влади, була б незначною: він не ухилився від сплати мита та інших зборів і не завдав державі іншої шкоди. Якби ввезені гроші він не задекларував, органи влади РФ лише не отримали б інформацію про те, що ці кошти опинилися на території цієї країни. Таким чином, метою конфіскації було не відшкодування майнової шкоди, завданої державі, оскільки вона не зазнала ніяких збитків внаслідок невнесення заявником відомостей до митної декларації, а його покарати (порівн. п. 47 рішення від 24 лютого 1994 р. № 12547/86 у справі «Бенденун проти Франції»). Однак у цій справі заявник вже зазнав покарання за контрабанду у виді позбавлення волі з відстроченням виконання вироку та іспитовим строком. Уряд не переконав Суд, що основне покарання було недостатнім для досягнення його мети.

Уряд РФ не переконав Суд та навіть не послався на те, що основне покарання не було достатнім для досягнення бажаної мети: перешкодити вчиненню нових злочинів, покарати за порушення вимог щодо декларування та запобігти їх порушенню. За цих обставин застосування конфіскації як додаткового покарання, за оцінкою Суду, було непропорційним, оскільки становило «особистий та надмірний тягар» для заявника.

39. Отже, в цій справі було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

<…>

_________________

* Переклад витягу з рішення підготувала помічник Першого заступника Голови Верховного Суду України З.П. Бортновська; повний текст рішення розміщено на сайті Європейського суду з прав людини (www.echr.coe.int).