Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

21 лютого 2000 р. заявник, Надточій А.М., увіз на митну територію України легковий автомобіль під зобов’язання про зворотне вивезення до 21 лютого 2001 р., але в установлені строки цей автомобіль не вивіз у зв’язку з тим, що 25 вересня 2000 р. його було затримано за підозрою у вчиненні вбивства.

5 червня 2002 р. начальник сектору Чернігівської митниці склав протокол про порушення митних правил, а 12 серпня того ж року суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова розглянув справу за відсутності заявника, визнавши його винним у порушенні митних правил і постановивши конфіскувати автомобіль, однак, оскільки відомостей про місцезнаходження останнього не було, замінив конфіскацію на стягнення коштів у сумі 9 тис. 834 грн. У постанові цей суд зазначив фактичне місцеперебування заявника і те, що він не виявив бажання взяти участь у розгляді справи.

Уряд України не зміг підтвердити, що заявника належним чином повідомили про час і місце розгляду справи, оскільки в його особовій справі за місцем відбування покарання не було жодних доказів про отримання ним судової повістки.

Європейський суд з прав людини (далі — Суд) дійшов висновку, що справу про порушення митних правил у цьому випадку можна розглядати як справу про «кримінальне обвинувачення» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), оскільки в Митному кодексі України встановлено відповідальність за митні правопорушення, до якої можуть притягатися всі громадяни, які перетинають кордон, нормами Митного кодексу врегульовано їх поведінку шляхом застосування стягнень у виді штрафу та конфіскації, які є як покараннями, так і засобами стримування від учинення правопорушення. Оскільки заявнику було заподіяно значної шкоди через застосування до нього конфіскації, то незалежно від характеру цього виду стягнення вчинене ним митне правопорушення мало кримінальну природу, а справа щодо нього за своєю суттю є кримінальною і на неї поширюються гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції.

Суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції через розгляд справи про порушення заявником митних правил за відсутності останнього.

Він зазначив, що принцип рівності сторін як одна зі складових ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає надання кожній зі сторін розумної можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в істотно менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник не брав участі у розгляді справи про порушення митних правил, оскільки відбував покарання за вироком суду в місцях позбавлення волі. Жодних доказів того, що уповноважені органи влади належним чином повідомили заявника про час та місце судового розгляду, а також забезпечили його участь у судовому засіданні, не було. Національний суд не дав належної оцінки тій обставині, що заявник не мав можливості вивезти автомобіль з митної території України через перебування у місцях позбавлення волі, а також цей суд, перекваліфікувавши його дії з порушення зобов’язання про зворотне вивезення цього транспортного засобу на втрату предметів, які знаходяться під митним контролем, не вжив жодних заходів для з’ясування місцезнаходження останнього.

Суд дійшов висновку, що процесуальні порушення, які допустив національний суд під час розгляду справи щодо заявника, були істотними, а тому вважав, що є підстави сумніватися у справедливості провадження в цій справі. З огляду на наведене Суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

_______________________________

* Повний текст офіційного перекладу рішення опубліковано в «Офіційному віснику України» (№ 85 за листопад 2008 р.). Стислий виклад рішення підготовлено помічником Першого заступника Голови Верховного Суду України
З.П. БОРТНОВСЬКОЮ.