Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

17 травня 2001 р. Мукачівський міський суд задовольнив позов заявника про відшкодування шкоди, завданої незаконним порушенням щодо нього кримінальної справи і незаконним обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Посилаючись на медичні довідки, висновок судово-психологічної експертизи та показання декількох свідків, суд визнав, що нервовий розлад заявника був спричинений триманням під вартою і постановив стягнути з прокуратури на користь заявника 80 тис. грн компенсації моральної та матеріальної шкоди. 27 травня 2001 р. це рішення набрало законної сили.

3 жовтня 2001 р. Конституційний Суд України визнав неконституційною ст. 25 Закону «Про Державний бюджет на 2001 рік», яка передбачала стягнення компенсації шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, з фондів відповідних органів. Конституційний Суд України вирішив, що відповідні суми мають бути сплачені безпосередньо із Державного бюджету України Державним казначейством України.

24 січня 2002 р. Мукачівський міський суд за поданням прокурора Закарпатської області поновив провадження в справі у зв’язку з нововиявленими обставинами, а саме: у зв’язку із зазначеним рішенням Конституційного Суду України.

5 квітня 2002 р. суд частково задовольнив позов заявника, зобов’язавши Державне казначейство України виплатити йому 10 тис. грн компенсації за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Суд визнав порушення кримінальної справи щодо заявника незаконним, але водночас вирішив, що вимога заявника про відшкодування моральної шкоди є надмірною.

Це рішення залишили в силі Апеляційний суд Закарпатської області та Верховний Суд України.

Розглянувши всі надані йому матеріали, Європейський суд з прав людини (далі — Суд) констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з таких підстав.

Право на справедливий розгляд справи у суді, як це гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції, має тлумачитись з урахуванням преамбули Конвенції, яка проголошує, окрім іншого, принцип верховенства права частиною спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає у тому, що в разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути поставлено під сумнів.

Суд зауважив, що рішення національного суду від 24 січня 2002 р. ґрунтувалося на змінах у законодавстві, запроваджених у зв’язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 3жовтня 2001 р. Суд, з одного боку, має бути особливо уважним щодо небезпек, пов’язаних із застосуванням законодавства зі зворотною дією у часі, що впливає на вирішення судового спору, в якому стороною є держава, з другого — оскільки першочерговою метою провадження у справі було визначення джерела виплати компенсації заявнику, рішення суду від 24 січня 2002 р. не було «тактичним кроком» з метою перегляду справи по суті. У цьому контексті Суд зауважив, що у подібних справах, які були викликані у зв’язку з прийняттям вище зазначеного рішення Конституційного Суду України, національні суди зазвичай утримувалися від нового розгляду справ по суті. Однак національне законодавство не надавало жодних гарантій щодо недопущення можливого порушення принципу юридичної визначеності, надаючи відповідним судам необмежену можливість переглядати справи по суті, незважаючи на першочергову мету поновлення провадження у справі.

У цій справі Мукачівський міський суд вийшов за межі визначення способу виконання рішення, винесеного у травні 2001 р. відповідно до рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 р., оскільки переглянув докази та виніс нове рішення, яке стосувалося всієї справи. Таке рішення було винесено у відповідності з національним законодавством, яке, тим не менш, не звільняло національні органи влади від виконання вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції щодо дотримання принципу юридичної визначеності.

Суд дійшов висновку, що категоричне неврахування міським судом доказів, на яких ґрунтувалося рішення суду від 17 травня 2001 р. та відмова взяти до уваги аргументи заявника щодо його нервового розладу, що призвело до значного зменшення присудженої йому компенсації, спричинило порушення принципу юридичної визначеності та «права заявника на суд» згідно п. 1 ст. 6 Конвенції.

* Стислий виклад рішення Європейського суду з прав людини підготовлено З.П. Бортновською, помічником Першого заступника Голови Верховного Суду України.