Окремі питання реформування судочинства і судоустрою

Є.Б. Ольховський,

суддя Ленінського районного суду м. Харкова,
кандидат юридичних наук

Питання судово-правової реформи, а особливо її відповідності конституційним засадам, перебувають у центрі уваги правників та української громадськості загалом. І щоб вирішити пов’язані з цією реформою проблеми, необхідно визначити пріоритети її проведення, зокрема запровадити такий апеляційний і касаційний порядок оскарження судових рішень до судів вищого рівня, який дасть можливість здійснювати правосуддя лише на визначених Конституцією України засадах. Враховуючи реальні можливості держави в сучасних умовах, в законодавство про судоустрій, судочинство і статус суддів та практику його застосування необхідно впровадити такі основоположні вимоги Основного Закону, як єдність судової системи судів загальної юрисдикції, справедливість, доступність і неупередженість суду, рівність усіх перед законом та судом з метою створення ефективної судової влади як гаранта прав і свобод людини та громадянина.

Роль суду в суспільстві повинна бути переосмислена з позицій конституційних та міжнародних правових стандартів — як органу захисту прав людини та основних свобод, що діє на принципах справедливості, незалежності, доступності і відкритості. Особливу увагу необхідно звернути на вдосконалення законодавства та практики у сфері виконання судових рішень. Слід виключити правові положення, які ставлять суд в обвинувальну позицію, спрямувати зусилля на підвищення престижу суду в суспільстві та державі. Має бути створений незалежний механізм реалізації права людини на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб. Нове законодавство повинно сприяти розвитку системи органів позасудового захисту прав і свобод людини та надавати підтримку громадським організаціям у захисті цих прав. Необхідно чітко визначити основні засади суддівського самоврядування, його завдання, організаційні форми, а також повноваження, зокрема, контроль за організаційним і кадровим забезпеченням судів, матеріально-технічним, фінансовим забезпеченням функціонування судів та діяльності суддів, соціальний і побутовий захист суддів та їх сімей.

Вважаємо за доцільне зберегти діючу систему органів досудового слідства й законодавчі положення щодо статусу суддів. Вирішуючи проблеми судочинства і статусу суддів, не можна порушувати принцип поділу влади, узаконювати неконституційні та неправові положення, а саме так можна розцінити спробу ввести у нове законодавство про судоустрій і статус суддів норми, що передбачають встановлення тотального контролю над судами та суддями, створення нормативно-правових можливостей для неправомірного використання судів у політичній боротьбі, задоволення приватних та корпоративних інтересів.

Як свідчить судова практика, що склалася за роки незалежності, доцільно мати конституційний судовий орган, який би забезпечував однакове застосування закону в державі. Суди, приймаючи рішення іменем України, не повинні бути регіональними. Не можна допустити, щоб хтось, крім вищої судової структури, здійснював контроль над судами, впливав на їх рішення, використовував у своїх інтересах.

Справедливо нині підвищились вимоги до ефективності діяльності судової системи. Але ж роками процесуальні потреби судів не задовольнялися, постійно недофінансовувалася їх діяльність. Щоб щось вимагати — треба створити належні умови на державному рівні. Крім того, вже, на жаль, традиційно постає проблема добору кадрів суддівського корпусу. Будемо відвертими — на сьогодні рівень підготовки осіб, які претендують і йдуть на судову роботу, їх моральні якості не завжди повною мірою відповідають вимогам закону і часу. Мають бути єдині критерії та вимоги щодо добору, призначення чи обрання суддів — тобто необхідна єдина державна кадрова політика для всієї судової системи. Вирішення проблеми судового розгляду справ потребує, зокрема, вдосконалення спеціалізації їх розгляду з метою розумного розвантаження загальних судів, адже нині суддя загального міськрайонного суду має розглядати і цивільні, і кримінальні, і адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Навантаження на суддів останнім часом зросло ще більше у зв’язку з необхідністю розгляду пенсійних справ. Є кілька варіантів раціонального впровадження спеціалізованого розгляду справ. Зокрема, у кожному загальному суді слід передбачити внутрішню спеціалізацію з розгляду цивільних, кримінальних та адміністративних справ. Це дасть змогу істотно наблизити суди першої інстанції до людей. Крім того, судова практика свідчить, що на рівні закону необхідно більш чітко визначити і встановити підсудність справ.

Конструктивні реформи неможливо здійснити без висококваліфікованих професіоналів судової системи. Їх найактивніша участь у творенні законів, що стосуються судочинства і статусу суддів, має бути пріоритетною, а законодавці повинні дослухатися насамперед до пропозицій спеціалістів-практиків, а також раціонально враховувати напрацювання юристів-науковців, міжнародний досвід. При цьому слід виходити з того, що суди, як і всі державні органи, створюються для задоволення законних інтересів та прав людини, яка згідно з Конституцією є найвищою соціальною цінністю. А людям потрібно, щоб суд був розташований поруч з їх житлом, щоб за спір платити мінімальне мито, щоб суди ухвалювали справедливі законні рішення і щоб вони були своєчасно виконані, щоб була реальна можливість оперативно переглянути рішення в разі необхідності.

Реформи слід розпочинати з нижчих інстанцій, а не з вищих, адже більшість справ (90 %) треба розглядати і завершувати на рівні місцевого апеляційного суду, й лише приблизно 10 %, у яких не вирішений спір, має розглядатися в Києві.

Необхідно законодавчо врегулювати, що рішення вищих органів влади — Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України тощо — може розглядати лише Верховний Суд України, а всі інші категорії справ — місцеві суди. Для успіху реформи за основу слід узяти систему, яка ефективно працювала в радянські часи і була наближена до громадян, як і інститут народного судді, народних засідателів. Можливо, було б доцільно відновити механізм нагляду за президією апеляційних суддів при здійсненні ними правосуддя, відновити функцію оперативного реагування на вочевидь незаконні рішення місцевих суддів.

Головною метою судової реформи мають стати: формування справедливої та незалежної судової влади, а також доступність суду для громадян, гарантування їхніх прав на розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, захист порушених прав. Виходячи із сьогоднішніх реалій слід дуже виважено підходити до вирішення проблеми судочинства і статусу суддів. Щоб унеможливити вплив на суддю з боку окремих структур чи осіб під час виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя, потрібно зберегти недоторканність суддів. Водночас слід спростити як процедуру реагування на вчинення суддею протиправних вчинків і дій, що дискредитують його як суддю, та притягнення до дисциплінарної відповідальності, так і процедуру звільнення з посади за порушення присяги судді або вимог законодавства, а також притягнення до кримінальної відповідальності у передбачених законодавством випадках. Незалежність судді неможлива без незалежності всієї судової системи в цілому як від виконавчої, так і від законодавчої влади.

Гострою залишається проблема навантаження з розгляду справ на суддю, котрий може приділити розгляду однієї справи в середньому лише 30—40 хвилин. То чи можна належним чином за такий час з’ясувати суть справи та провести судове засідання з дотриманням усіх процесуальних вимог, у тому числі здійснити фіксування судового процесу. Поки що навіть не у кожного судді є можливість (проте це не в кожному випадку й доцільно) завжди вести технічний звукозапис судових засідань.

Проблемою є також фінансова незалежність (матеріальне забезпечення судів та суддів, наявність належних судових приміщень, комп’ютерної техніки, канцелярського приладдя, забезпечення суддів житлом тощо). На сьогодні держава практично не фінансує видатки на потреби судової системи навіть на придбання марок і конвертів, що дезорганізує роботу судів, призводить до порушення процесуальних строків, та справедливого нарікання громадян і цим, фактично, до порушення їх конституційних прав. Судді змушені за власний кошт ремонтувати й облаштовувати свої робочі кабінети, закуповувати оргтехніку, навіть телефонні апарати та комп’ютери, тощо. Для вирішення цих питань можна знайти спонсорів, але тоді ж суддя буде у них «на гачку», тобто буде змушений виконувати усі їх «заявки», що є однією з головних причин корупції в судах.

Існує потреба переглянути та вдосконалити занадто ускладнені та заформалізовані судові процедури. Зокрема, слід створити належні умови для доступного кожному позивачу оформлення судових документів. На превеликий жаль, сьогодні через складне матеріальне становище далеко не кожен має можливість вирішувати свої проблеми в суді, адже щоб належним чином оформити позов, необхідно звернутися за допомогою до професійного юриста — адвоката — і заплатити за його послуги немалі гроші. Крім того, навіть для вирішення простої справи людина повинна кілька разів прийти в суд для участі в судових засіданнях.

На нашу думку, можна було б дещо спростити і кримінальний процес, виключивши з нього інститути судових доручень, додаткового слідства. У такому разі справи не «ходитимуть по колу» роками, а особи, на яких поширюється презумпція невинуватості, не будуть обмежені у правах.

Не кожна система судів може забезпечити належне правосуддя, тому до Закону про судоустрій України треба поставитися надзвичайно відповідально. За проектом цього Закону Президенту України надаються великі можливості для впливу на судову владу. Фактично, розширює вплив оточення Глави держави, його канцелярія, адже насамперед саме вона формує думку Президента, який зможе впливати на суддів аж до їх незаконного звільнення. Безпідставним є намагання Глави держави включити до проекту Закону про судоустрій норми про призначення і звільнення суддів на посади голів і заступників голів судів за пропозицією Вищої ради юстиції. Як можна розцінювати бажання Президента ініціювати призначення і звільнення Голови Верховного Суду України? Адже це відверте ігнорування рішень Конституційного Суду України, який таку практику призначень і звільнень визнав неконституційною. Явно простежується відверте намагання канцелярії Президента провести через Верховну Раду України неконституційні положення з розширення його повноважень, але ж Україна — парламентсько-президентська республіка, тому, на нашу думку, недопустимо перетягувати повноваження у бік Президента — суди не можуть залежати від президентської канцелярії.

У проекті Закону про судоустрій порушено питання правового статусу суддів. Треба мати на увазі, що суддя — не рядовий державний чиновник, а державний службовець, який іменем держави має здійснювати правосуддя, вирішувати долю громадян, майна, честі та гідності особи, свободи, справедливості. Можливо, доцільно здійснювати негласну перевірку кандидатів у судді, як це робиться в багатьох країнах, включаючи вивчення характеру, психічних особливостей претендентів тощо. Зокрема, недопустимо, щоб в одному судовому органі працювали юристи, пов’язані родинними стосунками.

Виходячи з наведеного судова реформа має забезпечити незалежність судів і суддів та створити умови для здійснення об’єктивного, неупередженого правосуддя.