Президенту України В. ЮЩЕНКУ

Звертаюсь до Вас не лише як посадова особа, а більше – як людина, громадянин України.

Змушений робити це у формі відкритого листа, оскільки, незважаючи на мої численні прохання і Ваші неодноразові обіцянки, уже впродовж більш ніж півроку не маю можливості зустрітися з Вами як з Президентом України для обговорення надзвичайно актуальних і важливих для функціонування судової системи питань, у тому числі щодо проведення судової реформи.

Вважаю, що це є свідченням відсутності у Вас заінтересованості до того, яким є реальний стан правосуддя в державі, до необхідності пошуку найбільш ефективних правових засобів розв’язання нагальних проблем діяльності судової влади.

Крім того, Ваша непослідовність у ключових питаннях здійснення судової реформи, Ваші публічні оцінки рішень судів, які набрали законної сили, Ваші рішення, які йдуть врозріз з Конституцією та законами України, Ваші зустрічі та тісна співпраця керівників Вашого секретаріату з особами, які спрямовують свої зусилля на руйнацію вітчизняної судової системи, можуть свідчити про те, що насправді Вами вибраний алгоритм реформи судочинства, який передбачає встановлення неконституційного контролю за судами і суддями, протиправного втручання у їхню діяльність.

На моє переконання, сьогодні ситуація у сфері правосуддя є найнебезпечнішою за всю новітню історію України. Так близько до прірви вітчизняне правосуддя, а з ним – і вся українська державність ще не були. І це зумовлюється не труднощами і проблемами функціонування судів та діяльності суддів (хоча їх на сьогодні чимало), а всілякими настійливими намаганнями окремих осіб під гаслом проведення судової реформи здійснити законодавчі заходи для “приватизації” судової влади.

Значною мірою це стало можливим через здійснювану Вами діяльність з “просування” у нелегітимний спосіб, без перебільшення, небезпечних для українського суспільства і держави законодавчих змін.

Йдеться про підтримку Вами внесення в авральному порядку на розгляд Верховної Ради України у другому читанні проекту Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, підготовленого на основі двох законопроектів з питань судоустрою та статусу суддів, внесених Вами до Верховної Ради України V скликання у грудні 2006 року. Очевидно, керуючись традиційною “послідовністю”, Ви спочатку – внесли (грудень 2006 року), потім – відкликали (квітень 2007 року), зрештою – підтримали, залишивши відкликаними (червень 2008 року), ці законопроекти.

У своєму листі на ім‘я Голови Верховної Ради України від 17 червня 2008 року Ви просите парламент невідкладно розглянути цей законопроект і зазначаєте, що підтримуєте запропонований у ньому підхід до реформування судової системи, спеціально підкреслюєте при цьому, що підтримуєте перегляд повноважень Верховного Суду України та зменшення його кількісного складу з 95 до 16 суддів.

Важко зрозуміти чим Ви керувалися, підписуючи такий лист, але Ваша позиція вражає з правової, політичної, соціальної, моральної точок зору.

По-перше, Ви проігнорували свою власну позицію, викладену у Вашому листі від 2 квітня 2007 року до Верховної Ради України. Цим листом Ви відкликали внесені Вами до парламенту законопроекти про судоустрій та статус суддів, мотивуючи це тим, що судова реформа в умовах загострення внутрішньополітичної ситуації може стати заручником політичної боротьби за владу, а мета цієї реформи може звестися до намагання деяких політичних сил взяти суди під політичний контроль. Крім того, у листі зазначено, що до проведення судової реформи потрібно забезпечити виважений, всебічний та узгоджений підхід, що потребує вивчення висловлених Верховним Судом України, органами суддівського самоврядування, провідними вченими зауважень концептуального характеру до принципових положень законопроектів ще до ухвалення рішення щодо цих проектів законів.

Вікторе Андрійовичу! Що стало причиною кардинальної зміни Вашої позиції за цей період? Адже боротьба за політичний контроль над судами не припинилась, а ще більше загострилась, внутрішньополітична ситуація в країні залишається вкрай складною; виваженого, системного та узгодженого підходу до проведення судової реформи не відбулося; зауваження концептуального характеру до принципових положень згаданих законопроектів не враховано. Тобто, якщо говорити про умови проведення судової реформи та зміст пропонованих законодавчих змін, то вони лише погіршилися.

Невже на кардинальну зміну Вашої позиції вирішальним чином вплинула лише поява у Вас реальних можливостей у нинішніх умовах всупереч Конституції України взяти під контроль суди та посилити політичний вплив на їх діяльність зі здійснення правосуддя? Не хочеться вірити, що це саме так, але іншого пояснення знайти не можу.

По-друге, своїм листом від 17 червня цього року про підтримку зазначеного законопроекту про судоустрій та статус суддів Ви “перекреслили” свої укази про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України V скликання, фактично визнавши, що вони були неконституційними. Тобто, Ви самі визнали, що допустили перевищення повноважень Президента України та іншу незаконну діяльність.

Річ у тім, що 2 квітня 2007 року Ви як Президент України видали Указ № 264 “Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України”. Згідно з цим Указом, починаючи з 3 квітня 2007 року, Верховна Рада України була неповноважною ухвалювати будь-які рішення, у тому числі законодавчого характеру.

Натомість 3 квітня 2007 року, у період дії зазначеного Указу, а також ігноруючи Ваше звернення щодо відкликання зазначених законопроектів, народні депутати України проголосували за них у першому читанні. Отже, легітимність такого рішення є щонайменше сумнівною.

Пізніше Верховна Рада України сама фактично визнала відсутність юридичної сили свого рішення стосовно прийняття зазначених законопроектів у першому читанні, прийнявши 29 травня 2007 року, після зупинення Президентом України в певній частині дії Указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, Постанову “Про підтвердження результатів голосування щодо законів України, прийнятих Верховною Радою України в період з 3 квітня по 29 травня 2007 року” . У доданому до цієї Постанови переліку актів, голосування по яких підтверджувалося (тобто належним чином юридично закріплювалося), проектів законів про судоустрій та статус суддів немає.

Нелегітимність рішення народних депутатів України про прийняття у першому читанні зазначених законопроектів визнали і Ви як Президент України. У грудні 2007 року до Голови Верховної Ради України звернувся Глава Секретаріату Президента України (який за чинним законодавством не є самостійним державним чи політичним діячем і може діяти лише за дорученням Президента України або узгоджуючи з ним свої дії) з листом, в якому просив керівника парламенту скасувати реєстрацію зазначених законопроектів про судоустрій та статус суддів як таких, що прийняті у першому читанні. Це обґрунтовувалося тим, що 3 квітня 2007 року був чинним Указ Президента України від 2 квітня 2007 року про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, а отже, у період дії цього Указу вона була неповноважною приймати відповідні рішення, у зв’язку з чим вони є нелегітимними, а неприйняті до 2 квітня 2007 року законопроекти в першому читанні вважаються відкликаними та мають бути зняті з розгляду.

З цього однозначно випливає: зазначених законопроектів як офіційно внесених до парламенту юридично не існує. Отже, будь-які подальші рішення парламенту щодо них виключаються. Інше, зокрема те, чого домагається С. Ківалов та його прибічники – прийняття їх у другому читанні, означає створення нелегітимної нормативної бази для функціонування судової системи і поставлення під сумнів легітимності здійснення правосуддя. Які це матиме наслідки для суспільства, держави, громадян України – пояснювати не потрібно.

Зрозуміло, що вказаним особам це не є важливим, їм потрібен відповідний результат. А що потрібно Вам, Вікторе Андрійовичу, від нелегітимного ухвалення базових для функціонування судової влади законів?

У своєму листі від 17 червня 2008 року Ви пишете, що таким чином спільними зусиллями (треба розуміти, що з С. Ківаловим) “ми створимо належні законодавчі умови для функціонування судової системи за європейськими стандартами”.

Змушений Вам повідомити, що європейські стандарти, до яких Ви начебто прагнете, не мають нічого спільного з нелегітимним способом створення законодавчих умов для діяльності судів, грубим застосуванням політичної сили і зловживанням законодавчим правом при ухваленні законів, цинічним попранням Конституції.

По-третє: про “належні законодавчі умови”, які Ви разом з С. Ківаловим хочете створити для правосуддя в Україні. Про їх реальний зміст та юридичну і суспільну неприйнятність неодноразово зазначалося у зверненнях Ради суддів України, Голови Верховного Суду України. Зупинюсь лише на основних із них з урахуванням новел, відображених в останньому варіанті активно підтримуваного Вами законопроекту.

Так, проект містить цілу низку положень, які явно суперечать Конституції України. У багатьох випадках їх неконституційність вже підтверджено висновками Конституційного Суду України у розглянутих ним відповідних справах.

Це, зокрема, стосується порядку призначення суддів на адміністративні посади в судах. У травні минулого року Конституційний Суд України (Рішення № 1-рп/2007) визнав неконституційність положення закону про призначення суддів на адміністративні посади Президентом України, зазначивши, що повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України, однак Конституція України не надає Президенту України повноважень призначати суддю на посаду голови суду, заступника голови суду та звільняти його з цієї посади. Ігноруючи це рішення, Ви намагаєтесь набути неконституційних повноважень у сфері правосуддя, що, крім усього іншого, суперечить частині четвертій статті 5 Конституції України, у якій зазначено, що ніхто не може узурпувати державну владу.

Це повною мірою стосується і наділення Вищої ради юстиції повноваженням вносити подання Президенту України про призначення суддів на адміністративні посади і про їх звільнення з цих посад. Рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 (справа про призначення суддів) встановлено, що із змісту положень Конституції України не випливає належність до відання Вищої ради юстиції внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад.

Суперечить Конституції України й передбачене проектом положення, згідно з яким Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з неї за поданням Президента України. Конституція України – а лише вона визначає повноваження Глави держави – не наділяє його таким правом. Таким чином, і в цьому випадку вбачається спроба неконституційного привласнення повноважень, а також порушення конституційних принципів поділу державної влади та незалежності суддів.

Хоча цілком зрозумілою є зацікавленість у встановленні саме такого неконституційного порядку призначення суддів на адміністративні посади – він може використовуватися як один з основних засобів встановлення контролю над судами та впливу на них під час розгляду судових справ.

Окремо необхідно сказати про передбачену у проекті пропозицію – змінити статус Верховного Суду України, що по суті означає знищити його як судовий орган. Як уже зазначалося вище, у листі від 17 червня 2008 року Ви про це говорите дуже м’яко: “Вважаю за необхідне підтримати і пропонований у законопроекті підхід до перегляду повноважень Верховного Суду України”.

Це при тому, що така пропозиція суперечить частині третій статті 125 Конституції України, у якій зазначено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. За проектом він взагалі перестає бути судовим органом. Крім того, реалізація цієї пропозиції робить неможливим існування судів загальної юрисдикції як системи, роздроблює її, полегшує її політичне “поглинання”, унеможливлює забезпечення однакового застосування закону судами, що означає встановлення в Україні “одеської”, “закарпатської”, “донецької”, “київської” та іншої законності.

Слід зазначити, що намагання позбавити Верховний Суд України повноважень щодо здійснення правосуддя останнім часом робилися неодноразово. Причину цього, зокрема, вбачаю у принциповій правовій позиції, яку Верховний Суд України займав при розгляді справ, що стосувалися важливих суспільних та державних питань. Це стосується, зокрема, рішень Верховного Суду України щодо визнання неправомірним звільнення Вами з посади голови Київської обласної державної адміністрації Є. Жовтяка, судді Конституційного Суду України С. Станік, повернення у державну власність незаконно відчуженої землі на території Міжнародного аеропорту “Бориспіль”, відновлення державного контролю над ВАТ “Дніпроенерго”, скасування незаконної приватизації ВАТ “Луганськтепловоз” та багатьох інших.

З огляду на це стає цілком зрозумілою справжня мета “перегляду повноважень” Верховного Суду України – це фактичне усунення найвищого судового органу від судочинства, щоб не заважав “вирішувати потрібні справи”.

До цього слід додати, що згаданий законопроект побудовано на концептуально хибних засадах визначення судового устрою України. Він містить цілу низку колізійних та інших суперечливих положень, які на практиці можуть призвести до суттєвого погіршення доступу до правосуддя, зниження незалежності суддів і самостійності судів і врешті-решт – до колапсу судової системи і невиконання судом покладених на нього у державі завдань.

Ви заявили про підтримку законопроекту, низка положень якого суперечить засадам затвердженої Вами ж Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. У законопроекті не враховано більшість принципових зауважень, висловлених у Висновку Венеціанської комісії щодо законопроекту про судоустрій та законопроекту про статус суддів в Україні, проігноровано численні зауваження і пропозиції провідних вітчизняних вчених у галузі конституційного, адміністративного, трудового права, судочинства, судоустрою.

Наведеного достатньо для висновку: прийняття такого проекту як закону підриває підвалини України як демократичної та правової держави, ставить під пряму загрозу дію принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), відкриває шлях до правового свавілля та політичного волюнтаризму.

Вікторе Андрійовичу! Сьогодні Ви є не просто громадянином Ющенком. Ви – Президент України. За Конституцією України, Ви є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Це – величезна відповідальність. Це означає, що у своїх діях і рішеннях як Президент України Ви маєте виходити передусім з інтересів України, Українського народу, а не з міркувань свого політичного майбутнього, власних інтересів. Із жалем мушу констатувати: у питаннях функціонування судової влади і здійснення судової реформи Ваші дії і рішення у багатьох випадках видаються несумісними із статусом Глави держави.

До підтримки зазначеного законопроекту про судоустрій та статус суддів Вас могло “спокусити” передбачене ним збільшення президентських повноважень у сфері діяльності судів, адже це дає можливість, використовуючи суди, “вирішувати” питання передачі залишків стратегічних державних об’єктів у руки певних осіб, а також отримати додатковий адміністративний ресурс для ведення політичної боротьби, у тому числі під час майбутніх виборів. Але таке збільшення повноважень є явно неконституційним, а підхід – встановленням замість правосуддя печерного судилища. У суспільно-політичному плані – це шлях в нікуди, у людському – вкрай аморально. Немає жодної політичної цілі (у тому числі утримання на посаді президента чи збільшення його повноважень), заради досягнення якої дозволено було б йти на відверте ігнорування права чи порушення закону.

Допускаю, що ще одним аргументом, який “стимулював” Ваше рішення про підтримку небезпечного для країни законопроекту, могло бути посилання на мою (як Голови Верховного Суду України) нібито політичну зорієнтованість на одну політичну силу – БЮТ, на що періодично вказують деякі політичні пустослови. Скажу так, як є: це – нісенітниця!

На посаді Голови Верховного Суду України я є рівновіддалений від усіх політичних сил. І Вам, як нікому, це має бути відомо. Уся моя діяльність на посаді Голови Верховного Суду України спрямована на те, щоб вивести суди з-під впливу будь-якої політичної сили, не допустити протиправного втручання в їх діяльність, захистити суддів від політичного переслідування, унеможливити прийняття політично вмотивованих рішень судів. Свідченням цього є моя послідовність у заявах, діях і рішеннях як Голови Верховного Суду України, а також рішення Пленуму Верховного Суду України, прийняті на засіданнях під моїм головуванням, зокрема прийнята у червні минулого року в розпал політичної кризи постанова “Про незалежність суду”. Радує те, що моя діяльність знайшла підтримку у суддівського корпусу, що, зокрема, дозволило захистити судову систему від брутального і цинічного втручання, від її руйнації під час минулорічної політичної кризи, коли суди “рвали” з різних політичних боків, у тому числі й президентського.

Якщо говорити про “незручність” нинішнього Голови Верховного Суду, то вона – у непоступливості щодо прийняття судових рішень “на замовлення”, у політичній рівновіддаленості, у прагненні зберегти єдність і цілісність судової системи, очистити систему від суддів, які скомпрометували свій статус грубим порушенням закону. У найзапекліших моїх опонентів не знайдеться жодного конкретного факту моєї діяльності на цій посаді, який свідчив би про якусь політичну прихильність чи зорієнтованість. До того ж я не зробив жодного кроку, який міг би свідчити про намагання розширити мої повноваження.

Судова реформа безпосередньо стосується кожної людини, захисту її прав та свобод. З огляду на надзвичайно важливі її правові, соціальні, економічні, політичні та інші наслідки, вона має бути науково обґрунтованою, системною і продуманою. Основними умовами для успішного здійснення судової реформи є, по-перше, її суспільна та державна зорієнтованість, по-друге, відповідальна, узгоджена та конструктивна позиція усіх суб’єктів, причетних до її здійснення. Беручи до уваги те, що судова реформа спрямована на створення правової системи судового захисту, вона має проводитися виключно у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Гадаю Вам відомо, що Верховним Судом України розроблено близько 15 законопроектів, прийняття яких призначене вирішити справді найнагальніші проблеми у сфері судочинства. За попередньою з Вами домовленістю упродовж останнього року законопроекти направлялись Вам або до Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права для розгляду на предмет внесення їх до парламенту. Однак стосовно абсолютної більшості з них ще до сьогодні Вами рішення не ухвалено.

З урахуванням викладеного прошу Вас підійти до розв’язання нагальних проблем правосуддя та здійснення судової реформи відповідно до статусу Президента України.

Щиро

Голова Верховного Суду України

фффффффф В. ОНОПЕНКО