Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.
Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України і військової судової колегії від 4 березня 2010 р. (витяг)
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 7 лютого 2007 року А. засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України на два роки обмеження волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання, призначеного цим вироком, і невідбутої частини покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 26.10.2006 року А. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України А. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців і покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.
У апеляційному та касаційному порядку справа не переглядалась.
А. визнано винним та засуджено за те, що він 31.08.2004 року поблизу будинку, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, безпричинно, з хуліганських мотивів завдав І. декілька ударів руками і ногами в голову та в інші частини тіла, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
У клопотанні, поданому в порядку ст. 4009 КПК України, прокурор порушив питання про скасування вироку щодо А. з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення і направлення справи на нове розслідування. Мотивував прохання тим, що компетентними органами Російської Федерації не було надано згоди на видачу А. для притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України, який він вчинив до його видачі.
У поданні, підписаному п’ятьма суддями Верховного Суду України, клопотання прокурора Луганської області підтримано. На думку суддів, необхідно скасувати вирок суду щодо А. за ч. 1 ст. 296 КК України та справу направити на нове розслідування.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який підтримав клопотання частково та просив скасувати вирок щодо А., а справу закрити, перевіривши матеріали справи, судді Верховного Суду України дійшли висновку, що зазначене клопотання та подання п’яти суддів підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і застосуються у порядку, передбаченому Законом України ôПро міжнародні договори Україниö.
Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 року № 43/98 ВР, передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана, за виключенням випадків, указаних у пунктах ôаö та ôb” цієї статті.
Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що за запитом Лисичанського міського суду Луганської області компетентними органами Російської Федерації 24 липня 2006 року ухвалено рішення про видачу А. для притягнення до кримінальної відповідальності за крадіжку при обтяжуючих обставинах і втягнення неповнолітнього у вчинення злочину.
Водночас, на момент видачі Російською Стороною А. знаходився у розшуку відповідно до постанови від 29 вересня 2004 року слідчого Лисичанського міського відділу УМВС України в Луганській області за вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України.
Згода Російської Федерації на видачу А. для притягнення до кримінальної відповідальності за хуліганство, вчинене ним до його видачі, компетентними органами України не запитувалась.
Незважаючи на те, що згода Російської Федерації на видачу А. для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення хуліганства судом не запитувалась, його було засуджено за ст. 296 ч. 1 КК України вироком Лисичанським міським судом Луганської області від 7 лютого 2007 року.
Таким чином, при постановленні вироку щодо А. суд порушив вимоги Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ст. 9 Конституції України, ст. 3 ч. 5 КК України, оскільки вийшов за межі конкретних домовленостей між Україною та Російською Федерацією.
З урахуванням наведеного вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 7 лютого 2007 року щодо А. скасовано, а справу направлено на нове розслідування.