Звертаємося до Вас з приводу критичної ситуації, яка склалася останніми днями у зв’язку з намаганням деяких політиків прийняти у другому читанні проект Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (реєстр. № 0916 і 0917).

Судді Верховного Суду України завжди підтримували ідею удосконалення законодавства, що регулює судовий устрій, засади функціонування судової системи і статус суддів. Наші зусилля спрямовані на створення таких умов, за яких суди функціонували б на засадах верховенства права і своєю діяльністю гарантували б право особи на справедливий суд. Реформування судоустрою, судочинства і статусу суддів з огляду на їх надзвичайно важливі правові, соціальні, економічні, політичні й інші наслідки має бути науково обґрунтованим, системним і продуманим.

27 грудня 2006 року у Верховній Раді України були зареєстровані внесені Президентом України законопроекти “Про внесення змін до Законів України “Про судоустрій України ”і “Про статус суддів ” (реєстр. № 2834 і 2835). На думку суддів, автори цих проектів у багатьох випадках вибрали помилкові та деструктивні підходи до визначення напрямів подальшого розвитку судової реформи, що викликало стурбованість у суддівському корпусі.

2 квітня 2007 року Президент України відкликав зазначені законопроекти з Верховної Ради України, що було сприйнято суддівською спільнотою як реальний крок в напрямі забезпечення виваженого, системного та узгодженого підходу до проведення в країні судової реформи. У своєму листі Президент України зазначив, що судова реформа, з огляду на її надзвичайно велике значення для суспільства і держави, має здійснюватися виважено, юридично обґрунтовано, з чітким прогнозуванням її результату. Президент також зазначив, що необхідно вивчити зауваження концептуального характеру, висловлені щодо принципових положень проектів Верховним Судом України, органами суддівського самоврядування, юридичними громадськими організаціями, провідними вченими.

Однак 3 квітня 2007 р., тобто тоді, коли відповідно до Указу Президента від 2 квітня 2007 року повноваження Парламенту були достроково припинені, народні депутати України проголосували за ці проекти в першому читанні.

17 червня 2008 року Президент України звернувся до Верховної Ради України з листом, в якому порушив питання про “невідкладне прийняття у другому читанні прийнятих у першому читанні 3 квітня 2007 року проектів”, об’єднавши їх в один. Наступного дня Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя на засіданні розглянув об’єднаний проект і прийняв рішення – рекомендувати його Верховній Раді України для прийняття в другому читанні. 19 червня 2008 року розгляд проекту було внесено до порядку денного Верховної Ради України.

Відзначаючи, що подальше проведення судової реформи є вкрай необхідним, судді Верховного Суду України вважають, що прийняття в другому читанні зазначеного Закону, може призвести до значних негативних наслідків, поставити вітчизняне правосуддя перед реальною загрозою знищення його засад, а Україну та українське суспільство – перед втратою механізму правового вирішення конфліктних ситуацій. Це зумовлюється тим, що разом з низкою прогресивних і конструктивних пропозицій у проекті міститься ряд положень, які не узгоджуються з Конституцією України, міжнародними стандартами у галузі незалежного правосуддя, рішеннями Конституційного Суду України відповідно до європейських стандартів, Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні. Вони загострять існуючі руйнівні процеси у сфері правосуддя, породять нові ризики у діяльності судових органів, призведуть до подальшого віддалення правосуддя від людей, а, відтак, – до обмеження людей у можливостях отримати судовий захист їх прав і свобод.

Проектом пропонується запровадити суцільну спеціалізацію судової системи, а з цією метою – екстенсивний шлях її розвитку (збільшення кількості судів і суддів). Також передбачено позбавити Верховний Суд України касаційних повноважень, зменшити кількість суддів у ньому до шістнадцяти та загалом змінити принципи функціонування.

Передбачена законопроектом система судоустрою не відповідає статті 125 Конституції України, оскільки позбавлення Верховного Суду України касаційних повноважень унеможливить виконання ним функції найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.

Зміна засад побудови судової системи і створення великої кількості нових судових органів, децентралізованих організаційно, неодмінно потягне масштабну зміну підсудності судових справ, що в свою чергу призведе до численних конфліктів судових юрисдикцій, і, як наслідок, до послаблення судового захисту прав і свобод громадян.

Запропонована законопроектом судова система є малозрозумілою не тільки для громадян, але й для фахових юристів. Про наслідки її впровадження може свідчити приклад виникнення значної проблеми щодо розмежування повноважень між адміністративними і господарськими судами.

Можлива реалізація положень законопроекту потребуватиме колосальних бюджетних витрат, які, навіть за приблизними оцінками, складатимуть декілька мільярдів гривень, і часу, який буде обчислюватися роками.

Крім того, немає жодних вагомих доводів на користь того, що реформована запропонованим способом судова система функціонуватиме більш ефективно, ніж існуюча.

По-друге, законопроект містить численні неконституційні положення. Визначений Конституцією обсяг повноважень Президента України і Вищої ради юстиції не може бути розширений законом, що неодноразово у своїх рішеннях визнавав Конституційний Суд України. Разом з тим усупереч цим рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції у законопроекті знов пропонується запровадити призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення з цих посад Президентом України за поданням Вищої ради юстиції.

Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361, передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Такого концептуального підходу до цього питання дотримувався у своєму проекті “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” і Президент України.

Усупереч Конституції України у доопрацьованому Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя законопроекті пропонується наділити Вищу раду юстиції рядом повноважень, які стосуються внутрішньої діяльності судів. Зокрема, Вища рада юстиції має брати активну участь у призначенні суддів на адміністративні посади і звільненні з цих посад, вносити Президенту України відповідні подання, а в окремих випадках – самостійно призначати суддів на ці посади і звільняти їх з таких посад.

Ці положення проекту суперечать Конституції України, якою чітко визначено обсяг повноважень як Президента України, так і Вищої ради юстиції. Серед конституційних положень участь зазначених осіб та органів у процедурах призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад не передбачено.

Міжнародним співтовариством вироблено засади незалежності судових органів, які викладені, зокрема, в: рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; Європейській хартії про Закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998 року, в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді вносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; “Основних принципах незалежності судових органів”, схвалених резолюціями від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1–рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади).

По-третє, викладені у проекті Закону України “Про судоустрій та статус суддів” пропозиції щодо статусу, повноважень та функцій Державної судової адміністрації України суперечать конституційному принципу поділу влади та посягають на незалежність суду. На цю обставину звертають увагу у своїх висновках і міжнародні експерти.

Державна судова адміністрація має бути виведена із системи виконавчої влади та включена до системи судової влади. Вона має бути підконтрольною та підзвітною органам суддівського самоврядування.

Реалізація пропозицій про розширення повноважень органів виконавчої влади щодо організації функціонування судової системи та формування корпусу суддів призведе до порушення конституційного принципу поділу влади, визначеного в Основному Законі України. Ці пропозиції є намаганням відродити практику керування судами з боку органів виконавчої влади, тобто кроком назад, і порушенням визначених статтею 6 Конституції України засад організації державної влади.

По-четверте, політиками неодноразово висловлювалися сумніви щодо того, чи пройшли законопроекти належне перше читання у Верховній Раді України, оскільки їх розгляд відбувся після припинення її повноважень Президентом України.

Ця обставина може мати надзвичайно серйозні правові наслідки, оскільки законність судових рішень, ухвалених судами, створеними на підставі закону, який прийнято незаконним способом, завжди будуть ставитися учасниками процесу під сумнів.

Шановні народні депутати України!

На думку суддів Верховного Суду України, намагання терміново прийняти вказаний законопроект як закон із внесеними до нього відверто неконституційними доповненнями (у тому числі й такими, які діаметрально відрізняються від концептуальних підходів автора законодавчої ініціативи), ні за змістом, ні за способом реалізації не має нічого спільного із судовою реформою.

Навпаки, очевидним є те, що ініціатори термінового прийняття цього закону мають на меті посилити залежність судових органів, втягнути їх у політичну боротьбу, нав’язати неправові підходи до вирішення спорів і конфліктів, перетворити суд з органу правосуддя в орган виконання політичних та особистих замовлень, створити механізм неконституційного впливу на правосуддя.

У зв’язку з цим просимо Вас, шановні народні депутати, врахувати позицію суддів Верховного Суду України при розгляді зазначеного законопроекту і не допустити його прийняття у другому читанні як такого, що суперечить Конституції України та істотно погіршить ситуацію у сфері правосуддя.

Судді Верховного Суду України

ффффффффффффффффффффффффЗвернення затверджено
ффффффффффффффффффффффффна зборах суддів Верховного Суду України
фффффффффффффффффффффффф24 червня 2008 року.