Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні 15 листопада 2005 р. у м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 30 липня 2004 р.

Н., 1979 р.н., громадянина України, судимого:
- за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 29 липня 1999р. за ст.143 ч.2 КК України на 2 роки виправних робіт;
- за вироком цього ж суду від 20 січня 2000 р. за ст.ст. 140 ч. 3, 143 ч. 2 КК України та за сукупністю вироків на 5 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 серпня 2001 р. його переведено для подальшого відбування покарання в колонію-поселення для осіб, які стали на шлях виправлення, -

засуджено за ч. 1 ст. 393 КК України 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднане невідбуте покарання за попереднім вироком у виді 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків йому призначене остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженого на користь Ширяївської виправної колонії № 111 УДДУВП в Одеській області 15 865 грн. 03 коп.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2004 р. вирок змінено: дії Н. перекваліфіковані з ч. 1 ст. 393 КК України на ч. 1 ст. 390 КК України, за якою йому призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі, а на підставі ст.71 КК України до цього покарання частково приєднане невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 20 січня 2000 р. у виді 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків йому призначене остаточне покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. У решті вирок залишено без змін.

Судом першої інстанції Н. визнано винним у тому, що він, будучи судимим за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 20 січня 2000 р. на 5 років 6 місяців позбавлення волі, згідно з постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 серпня 2001 р. був переведений для подальшого відбування покарання в Ширяївську колонію-поселення № 111 УДДУВП в Одеській області, куди він прибув 21 листопада 2001 р. і був ознайомлений з правилами відбування покарання.

20 березня 2002 р. Н. самовільно зник з робочого місця у пожежній частині колонії, де він виконував ремонтні роботи.

17 травня 2004 р. його було затримано в м. Євпаторії.

Апеляційний суд при розгляді справи дійшов висновку про те, що Н. вчинив не втечу з місця позбавлення волі, а ухилився від відбування покарання у виді обмеження волі, а тому перекваліфікував його дії з ч. 1 ст. 393 КК України на ч. 1 ст. 390 КК України.

У касаційному поданні з посиланням у ньому на те, що апеляційний суд необґрунтовано перекваліфікував дії Н. з ч. 1 ст. 393 КК України на ч. 1 ст. 390 КК України порушене питання про скасування постановленої щодо засудженого ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача-прокурора, який підтримав подання, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню.

Як установлено матеріалами справи, вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 20 січня 2000 р. Н. за вчинення зазначених у цьому вироку злочинів та за сукупністю вироків було засуджено на 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 серпня 2001 р. після відбуття Н. частини покарання у виді 1 р. 10 місяців та 25 днів позбавлення волі його на невідбутий строк для подальшого відбування покарання було переведено в колонію – поселення для осіб, які стали на шлях виправлення.

21 листопада 2001 р. Н. із слідчого ізолятору м. Сімферополя прибув у Ширяївську виправну колонію № 111 і був ознайомлений з правилами відбування покарання, а 20 березня 2002 р. він самовільно зник з цієї колонії.

Із витребуваної касаційною інстанцію довідки з УДДУВП в Одеській області від 31 жовтня 2005 р. вбачається, що станом на 2002 р. Ширяївська виправна колонія згідно з відповідними вимогами Виправно-трудового кодексу України мала статус колонії – поселення, у якій відбували покарання особи, засуджені до позбавлення волі.

Виходячи з цього, апеляційний суд при розгляді справи неправильно застосував до Н. кримінальний закон, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 393 КК України на ч. 1 ст. 390 КК України, оскільки висновок даного суду про те, що Н. ухилився від відбування покарання у виді обмеження волі є передчасним і ґрунтується не на матеріалах справи, а на припущеннях.

Тому ухвалу апеляційного суду належить скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд, у процесі якого вказаний недолік підлягає усуненню в передбаченому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів -

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2004 р. щодо Н. скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.