розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ж. до комунального підприємства “Київський метрополітен”, відкритого акціонерного товариства (далі-ВАТ) “Київметробуд”, 3-ті особи: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Ж.В. - про захист права власності та відшкодування матеріальної й моральної шкоди; зустрічним позовом комунального підприємства (далі-КП) “Київський метрополітен” до Ж., Ж.В., треті особи: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ВАТ “Київметробуд” - про усунення перешкод у проведенні ремонтних робіт і виселення, за касаційною скаргою Ж. на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2004 р.,

У листопаді 2001 р. К. звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у зв’язку з вилученням земельної ділянки, на якій знаходився його жилий будинок для будівництва Святошинсько-Броварської лінії метрополітену, йому була надана інша земельна ділянка по вул. Жовтневій, 22 у м. Києві, на якій генпідрядником - ВАТ “Київметробуд” - за кошти замовника будівництва Київської дирекції будівництва метрополітену КП “Київський метрополітен” для нього був збудований новий жилий будинок і введений у експлуатацію в січні 2001 р. Проте в квітні 2001 р. в будинку з’явилися тріщини й почався процес деформації, який може призвести до обвалу будинку. 6 травня 2002 р. К. помер і до участі в справі була притягнута правонаступник Ж.

У березні 2003 р. КП “Київський метрополітен” звернувся в суд із зустрічним позовом до Ж., Ж.В. про усунення перешкод у проведенні ремонтних робіт та виселення на час проведення відновлювальних робіт у будинку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 червня 2004 р. позов Ж. задоволено частково: стягнуто з КП “Київський метрополітен” на користь Ж. 187 399 грн. 29 коп. матеріальної шкоди, 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1035 грн. 12 коп. судових витрат; стягнуто з ВАТ “Київметробуд” на користь Ж. 437 264 грн. 08 коп. матеріальної шкоди, 70 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 2415 грн. 28 коп. судових витрат; зустрічний позов КП “Київський метрополітен” залишено без задоволення.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2004 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Ж. залишено без задоволення, зустрічний позов КП “Київський метрополітен” задоволено частково.

У касаційній скарзі Ж. просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що жилий будинок № 22 по вул. Жовтневій у м. Києві був збудований з відхиленням від проектної документації й вимог будівельних норм, що призвело до його руйнування та стану непридатного для проживання й заподіяння у зв’язку з цим матеріальної та моральної шкоди Ж. Оскільки шкода була заподіяна внаслідок неналежного виконання своїх зобов’язань замовником будівництва спірного будинку - КП “Київський метрополітен” - і генеральним підрядником ВАТ “Київметробуд” - на підставі статей 440, 440-1 ЦК УРСР на них має бути покладена відповідальність солідарно за заподіяння шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що зі сторони КП “Київський метрополітен”, ВАТ “Київметробуд”, Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації приймалися неодноразові заходи для забезпечення відселення сім’ї К. з аварійного будинку та проведення відновлювальних робіт, проте мешканці будинку чинили перешкоди в проведенні ремонту й від виселення з будинку відмовлялися, тому ремонтні роботи необхідно провести за рахунок осіб, які неналежним чином виконали свої зобов’язання. Крім того, правовідносини, які виникли між сторонами, не допускають правонаступництва, тому підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Проте з указаними висновками погодитися не можна.

Відповідно до ст. 202 ЦПК УРСР рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 46 ЗК України (у редакції 1992 р.) передбачено, що вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земельних ділянок у громадян може провадитися після виділення за їх бажанням Радою народних депутатів рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами і організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з розділом IV цього Кодексу.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 13 постанови від 25 грудня 1996 р. № 13 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”, вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, судам слід мати на увазі, що при вилученні (викупі) або тимчасовому зайнятті земельних ділянок в установленому порядку, а також при обмеженні прав власників та землекористувачів (у тому числі орендарів), погіршенні якості земель або приведенні їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан заподіяні збитки відшкодовуються згідно зі статтями 88, 89 ЗК (у редакції 1992 р.) підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено чи надано в тимчасове користування земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються), або тими, діяльність яких призводить до обмеження прав власників і землекористувачів чи погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з розпорядженням Київської міської державної районної адміністрації № 934 від 20 червня 2000 р. для відселення мешканців із приватних будинків по просп. Палладіна в м. Києві АТ “Київпроект” на замовлення КП “Київський метрополітен” було доручено розробити проектно-кошторисну документацію на будівництво жилих будинків по вул. Жовтневій у м. Києві, а ВАТ “Київметробуд” визначено генпідрядником. Проте суди, вирішуючи спір, у порушення вищезазначених статей 15, 30, 40, 202, 202-1, 203 ЦПК України (у редакції 1963 р.) повно та всебічно не з’ясували обставин справи, не визначились із характером спірних правовідносин, не встановили й у рішенні не зазначили, ким спричинена заподіяна шкода та хто повинен нести відповідальність за заподіяні збитки.

Разом з цим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Ж. зазначала, що вона погоджується на компенсацію вартості ремонтних робіт, виконання яких бере на себе, однак суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов КП “Київський метрополітен” і зобов’язуючи Ж. не чинити перешкоди КП “Київський метрополітен” й ВАТ “Київметробуд” у проведенні ремонтних робіт, на зазначені доводи уваги не звернув і мотивів, за якими не прийняв їх до уваги, у рішенні не навів.

Крім цього, ухвалюючи рішення суди не звернули увагу на те, що між сторонами виникли зобов’язання, при яких відшкодування моральної шкоди законом не передбачено.
Ураховуючи наведене, судові рішення залишатися в силі не можуть і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу Ж. задовольнити.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2004 р. та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 червня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.