Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні 4 липня 2006 р. в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого С. на вирок Саратського районного суду Одеської області від 25 квітня 2005 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 4 серпня 2005 р..

Цим вироком засуджено

С., 15 листопада 1954 р. народження, не судимого в силу ст. 89 КК України,
- за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

За вироком суду С. засуджено за те, що він 25.08.2003 р., близько 23 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись у будинку №51 по вул. Котовського в с. Райлянка Саратського району, на ґрунті особистих неприязних стосунків в процесі бійки умисно з метою вбивства кухонним ножем двічі вдарив свою дружину С.Л. у груди, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла 26.08.2003 р. близько 10год. 40 хв. у Старокозацькій районній лікарні.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 4 серпня 2005 р. апеляції захисника М. та засудженого С. залишено без задоволення, а вирок Саратського районного суду Одеської області від 25 квітня 2005 р. щодо С.- без зміни.

У касаційній скарзі засуджений С., посилаючись на відсутність у нього умислу на вбивство дружини, на неповноту та необ’єктивність досудового та судового слідства, неправильне застосування судом кримінального закону, суворість призначеного покарання, просить судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії на ст.124 КК України та призначити більш м’яке покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи С., викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, С. на досудовому слідстві, при неодноразових допитах як підозрюваного і обвинуваченого, у судовому засіданні послідовно й незмінно зазначав, що саме він при сварці, яка переросла в бійку, завдав ударів дружині С. ножем.

Такі показання засудженого підтверджені сукупністю наведених у вироку і належно оцінених судом доказів.

У касаційній скарзі засуджений також наголошує на тому, що саме він наніс удари ножем потерпілій С.Л., але стверджує , що діяв у стані необхідної оборони з перевищенням її меж.

Зазначені посилання засудженого є безпідставними, оскільки спростовуються дослідженими по справі доказами.

Як видно з матеріалів справи, С. та С.Л., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків затіяли сварку, яка переросла в бійку. С.Л. схопила кухонну качалку та вдарила С. нею по голові. Присутні при цьому Б. та С. намагалися відштовхнути їх одне від одного, але С. вирвав із рук С.Л. качалку та, схопивши зі столу кухонний ніж, наніс удари ножем С.Л.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №115 від 04.09.2003 р. С.Л. були спричинені тілесні ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки в області 3-го ребра з пошкодженням ребра і верхньої долі легень та проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки в області 5-го міжреб’я, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, та інші легкі тілесні ушкодження.

Приведені дані свідчать, що С. в момент застосування ножа не перебував у стані необхідної оборони і не перевищував її меж, оскільки в цей момент з боку потерпілої вже не існувало суспільно-небезпечного посягання на життя і здоров’я засудженого.

Разом з тим, при кваліфікації дій С. судом було неправильно застосовано кримінальний закон.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України) необхідно визначити суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Обґрунтовуючи наявність у засудженого умислу на вбивство потерпілої С.Л., суди першої та апеляційної інстанції послалися на кількість і локалізацію заподіяних їй тілесних ушкоджень і використане для цього знаряддя – ніж.

Разом з тим, судами не було враховано, що як на досудовому слідстві, так і в суді С. незмінно та послідовно зазначав, що умислу на вбивство С.Л. не мав, ніж використав випадково і, наносячи ним удари, діяв з помсти за нанесені нею йому удари качалкою, однак при цьому не бажав смерті дружини.

Ці показання підтверджуються матеріалами справи, з яких вбачається, що після нанесення під час обопільної бійки дружині ударів ножем, С., бажаючи врятувати її життя, намагався зупинити у неї кровотечу, а коли потерпілій стало важко дихати - виніс її на подвір’я, а потім разом із Б., У. відвіз потерпілу в Старокозацьку лікарню, яка знаходилась ближче до дому, ніж Саратська центральна районна лікарня, направлення до якої виписала фельдшер Ф.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №115 від 04.09.2003 р., С.Л. з наявними у неї тілесними ушкодженнями жила протягом тривалого часу і могла здійснювати активні дії, а при наданні їй своєчасної кваліфікованої медичної допомоги можливо було попередити смерть потерпілої С.Л.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що засуджений С. при завданні ударів ножем усвідомлював, що спричиняє тяжкі тілесні ушкодження, але не мав умислу на вбивство своєї дружини С.Л., а тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України з призначенням покарання в межах санкції вказаної статті.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства по справі не встановлено.

При призначенні покарання, колегія суддів враховує тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу засудженого С. задовольнити частково.

Вирок Саратського районного суду Одеської області від 25 квітня 2005 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 4 квітня 2005 р. змінити: перекваліфікувати дії С. з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК України - 9 років позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.