Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції на постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005р. у справі за позовом Приватного підприємства “Фірма “Берілл” до Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Азов Лтд”, Відділу державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м.Кременчука про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У січні 2004 р. Приватне підприємство “Фірма “Берілл” звернулось до суду зі скаргою на неправомірні дії Відділу державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18–29.03.2004 р. частково задоволено скаргу Приватного підприємства “Фірма “Берілл”: визнано неправомірними дії ВДВС Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука щодо вчинення виконавчих дій по наказу №14/88 від 26.05.2003 р. про стягнення на користь Приватного підприємства “Фірма “Берілл” за рахунок майна боржника – ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Азов Лтд” 16000,76 грн.; скасовано постанову ВДВС Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука від 30.12.2003 р. про закінчення виконавчого провадження по наказу №14/88 від 26.05.2003 р.; зобов’язано ВДВС Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука усунути допущені порушення прав та законних інтересів “стягувача”. В іншій частині скаргу залишено без задоволення. В обґрунтування ухвали, суд посилався на те, що ВДВС в установлений 6-місячний строк не виконав судового рішення, що призвело до неможливості стягнення присудженої суми на користь “стягувача”.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2005р. зазначена ухвала скасована, у задоволенні скарги відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дії виконавчої служби та винесення постанови від 30.12.2003 р. про закінчення виконавчого провадження по наказу №14/88 від 26.05.2003 р. на підставі п. 7 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” (передача виконавчого документа арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом) повністю відповідають чинному законодавству. Окрім того, судом зазначено, що господарським судом Полтавської області були прийняті вимоги скаржника, які не підлягають розгляду в господарських судах України, а саме: щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов’язання ВДВС усунути допущені порушення прав та законних інтересів “стягувача”.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2005 р. постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2005 р. скасована, ухвала господарського суду Полтавської області від 18–29.03.2004 р. залишена без змін.
7 липня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Крюківського ВДВС Кременчуцького міського управління юстиції, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2005 р. та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України.
Касаційна скарга Крюківського ВДВС Кременчуцького міського управління юстиції підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України послався на те, що апеляційний суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, однак, в порушення вимог статті 111¹¹ ГПК України, касаційний суд в обґрунтування такого висновку не навів мотиви, за якими він не застосовує закони та інші нормативно-правові акти, на які посилався відділ ДВС та якими керувався апеляційний суд, приймаючи постанову, не навів жодної норми права, яка була помилково застосована чи безпідставно не застосована або неправильно витлумачена апеляційним судом.
Разом з тим, висновки апеляційного суду про необґрунтованість скарги Приватного підприємства “Фірма “Берілл” та незаконність ухвали суду першої інстанції відповідають вимогам закону.
Постанова ВДВС Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука від 30.12.2003 р. про закінчення виконавчого провадження за наказом господарського суду №14/88 від 26.05.2003 р. відповідала пункту 7 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, яким встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника – юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом, та положенням частин 2, 3 статті 65 Закону, де було встановлено, зокрема, що у випадку ліквідації боржника – юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню у порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судами, постановою господарського суду Полтавської області від 04.12.2003 р. ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Азов Лтд” було визнано банкрутом, а ухвалою цього ж суду від 15.12.2003 Р. призначено ліквідатора товариства.
Таким чином, висновок апеляційного суду про обґрунтованість постанови відділу ДВС про закінчення виконавчого провадження та про помилкове її скасування судом першої інстанції відповідає вимогам закону.
Окрім того, виходячи зі змісту законодавства, що регулює порядок оскарження рішень, дій бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, у разі визнання неправомірними (незаконними, недійсними) рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які, згідно із Законом України “Про виконавче провадження”, можуть здійснюватися тільки за розсудом державного виконавця або відповідної посадової особи державної виконавчої служби чи скасовувати їх акти.
Обґрунтованими є й інші висновки апеляційного суду, зокрема, стосовно законності об’єднання у зведене виконавче провадження, провадження порушеного за заявою Приватного підприємства і того, яке раніше було порушено за заявою банку на підставі виконавчого напису нотаріуса за договором застави, та щодо законності дій державної виконавчої служби при здійсненні виконавчих дій.
Зокрема, згідно з ч.1 ст. 49 Закону, в редакції, яка була чинною на момент ухвалення постанови про об’єднання виконавчих проваджень, у разі якщо у районному чи міському відділі Державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.
Окрім того, апеляційний судом зроблено правильний висновок стосовно того, що виконавча служба при виконанні судового рішення, ухваленого на користь Приватного підприємства, не порушила черговості задоволення вимог “стягувачів”, встановленої ст. 44 Закону.
Отже, постанова Вищого господарського суду України у цій справі суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню, а постанова апеляційного суду, як законна та обґрунтована, має бути залишена без змін.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

Касаційну скаргу Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2005 р. скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2005 р. залишити у силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.