Відповідно до ст. 22 ЦК України для застосування цивільно-правової відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає

У травні 2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Завод важкого кранобудування “Краян” (далі — ТОВ) пред’явило в Господарський суд Одеської області позов до відкритого акціонерного товариства “Холдингова компанія “Краян” (далі — ВАТ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати недійсним укладений між ним та відповідачем договір оренди нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна від 1 січня 2007 р. № 05-2007, а також стягнути з останнього 1 млн 746 тис. 208 грн за фактичне користування орендованим майном як збитки на підставі ст. 22 ЦК. Вказані позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням ст. 284 ГК, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Крім того, вказану угоду, на думку позивача, укладено з порушенням вимог Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25 липня 2007 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2007 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за фактичне користування майном у розмірі 1 млн 746 тис. 208 грн та судові витрати. У частині визнання недійсним договору від 1 січня 2007 р. № 05-2007 провадження у справі припинено на підставі п. 1¹ ч. 1 ст. 80 ГПК.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2007 р. зазначені судові рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 21 лютого 2008 р. за касаційною скаргою ВАТ порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

ТОВ не використало наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ВАТ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, Вищий господарський суд України виходив із того, що позивач, як власник орендованого за спірним договором майна, за час фактичного користування цим майном відповідачем реально мав змогу одержати доход у розмірі стягнутої суми.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Водночас, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин.

Стягуючи вказану суму збитків, суди не врахували, що за таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Проте суди, частково задовольняючи позов, на вказані вимоги закону уваги не звернули та не перевірили, чи дійсно позивачу було завдано збитків, не з’ясували у чому полягає протиправна поведінка відповідача, а також не встановили причинний зв’язок між такою поведінкою та збитками. За таких обставин прийняті у даній справі судові рішення в цій частині не можна визнати законними та обґрунтованими.

Враховуючи викладене, постановлені в справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення плати за фактичне користування майном у розмірі 1 млн 746 тис. 208 грн і судових витрат підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір у зазначеній частині вимог відповідно до закону.

Разом з цим, законним та обґрунтованим слід визнати висновок судів нижчих інстанцій про те, що договір оренди від 1 січня 2007 р. № 05-2007 є неукладеним, оскільки судами на підставі наявних у справі доказів достовірно встановлено, що у спірному договорі відсутні такі істотні умови, як склад і вартість об’єкту оренди з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, а орендна плата визначена без врахування її індексації. За таких обставин суди правильно припинили провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним спірного договору оренди, а відтак прийняті у даній справі судові рішення в цій частині слід залишити в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ задовольнила частково: постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2007 р., Одеського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2007 р., рішення Господарського суду Одеської області від 25 липня 2007 р. в частині задоволення позовних вимог про стягнення плати за фактичне користування майном у розмірі 1 млн 746 тис. 208 грн та судових витрат скасувала і передала справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті вказані судові рішення залишила без змін.