СК України набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Пленум Верховного Суду України в п. 3 Постанови від 15 травня 2006 р. № 3 “Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” роз’яснив, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги підстави визнання батьківства, зокрема: докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини, спільне виховання та утримання ними дитини

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом С. до А. про визнання батьківства за касаційною скаргою А. на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 р., установила наступне.

У січні 2007 р. С. звернулася в суд із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 листопада 2003 р. народила доньку І., батьком якої є А. Указувала на те, що з відповідачем спільно проживала в період з 15 січня до 7 лютого 2003 р., вела з ним спільне господарство. У зв’язку з цим просила визнати, що він є батьком І., 8 листопада 2003 р. народження.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 р., позов С. задоволено.

У поданій касаційній скарзі А. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги С. та визнаючи А. батьком І., 8 листопада 2003 р. народження, суд керувався нормами СК.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при розгляді даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

СК набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Пленум Верховного Суду України в п. 3 Постанови від 15 травня 2006 р. № 3 “Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” роз’яснив, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги підстави визнання батьківства, зокрема: докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини, спільне виховання та утримання ними дитини.

Встановлено, що І. народилася 8 листопада 2003 р.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що норми СК застосовуються до сімейних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.

Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що здобуто достатньо доказів, які підтверджують спільне проживання С. та А. у період з 15 січня до 7 лютого 2003 р., ведення ними в цей період спільного господарства, турботу відповідача про дитину, що в сукупності засвідчує походження останньої від А. Як на доказ суд посилався на показання свідків та на представлені позивачкою фотографії.

При цьому суд не врахував, що відповідно до статей 57—59 ЦПК доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші фактичні дані, які з достовірністю підтверджують факт визнання відповідачем батьківства. Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у касаційній скарзі, А. посилався на те, що достовірних доказів визнання ним батьківства щодо І. не зібрано, однією сім’єю з позивачкою він не проживав.

Ураховуючи викладене, суди не застосували норми закону, які повинні бути застосовані, не перевірив доводів відповідача та належним чином не з’ясував обставини, що мають суттєве значення для справи.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог п. 2 ст. 338 ЦПК підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Украйни касаційну скаргу А. задовольнила: рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.