Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Постанови Пленуму <br> Верховного Суду України 2003 Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (зі змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. № 7, від 30  вересня 1994 р. № 11 та від 25  травня 1998 р. № 15) <BR><I>Постанова Пленуму Верховного Суду України  24 жовтня 2003 р. № 9 </I>

Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. № 7, від 30 вересня 1994 р. № 11 та від 25 травня 1998 р. № 15)

Постанова
Пленуму Верховного Суду України
від 24 жовтня 2003 р. № 9


У зв’язку зі змінами в законодавстві Пленум Верховного Суду України постановляє:

Внести до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. № 7, від 30 вересня 1994 р. № 11 та від 25 травня 1998 р. № 15) такі зміни й доповнення:

1. Пункт 1 доповнити абзацом третім такого змісту:

“Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі – Закон № 1105-ХIV), Закону від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ “Про охорону праці” (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р. № 229-IV), Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), а також законодавчих та інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону № 1105-ХIV. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про страхування від нещасного випадку, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору”.

2. У пункті 11:
абзац перший викласти в такій редакції:

“Вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником та роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП). Суд повинен обговорити також питання про притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог”;

доповнити пункт абзацом третім такого змісту:

“Спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у вигляді страхових виплат на підставі Закону № 1105-ХІV між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім’ї чи утриманцями таких осіб, особами, які добровільно застрахувалися від зазначених випадків) та страховиком розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами”.

3. Доповнити постанову пунктами 12 – 14 такого змісту:

“12. На підставі Закону № 1105-ХІV у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних із виконанням ними трудових обов’язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та утриманцям.
Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника – Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

13. Дія Закону № 1105-ХІV не поширюється на працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового договору, а на інших юридичних підставах і не є суб’єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про відповідальність за ушкодження їхнього здоров’я має вирішуватись на підставі відповідних норм цивільного законодавства.

14. Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я при виконанні трудових обов’язків, не можуть бути підставою для відмови у прийнятті заяви або закриття провадження у справі з тих мотивів, що згідно із Законом № 1105-XIV відшкодування шкоди має провадитися не роботодавцем, про що заявляються вимоги, а Фондом. У тому разі, коли позов пред’явлено до неналежного відповідача, питання про його заміну вирішується згідно зі ст. 105 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК)”.

4. З абзацу першого п. 2 виключити слова “, крім випадків, передбачених ст. 456 ЦК”.

5. У другому реченні абзацу другого та в першому реченні абзацу п’ятого п. 3 слова “при зіткненні джерел” замінити словами “внаслідок взаємодії кількох джерел”.

6. Абзац другий п. 5 викласти в такій редакції:

“Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені, так і особами, які виконують роботу за трудовим договором”.

7. Пункти 10–14, 16, 17, 19, 211, 25 викласти в такій редакції:

“10. Роз’яснити судам, що шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я, відшкодовується за правилами гл. 40 ЦК у тих випадках, коли вона була заподіяна життю або здоров’ю громадянина при виконанні ним договірних зобов’язань (договір перевозки, підряду тощо), якщо чинним законодавством не передбачено інше.
Дія Закону № 1105-ХІV не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством.

11. У разі настання страхового випадку Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст. 28 Закону № 1105-ХІV. Право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.
На підставі статей 1, 5 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-ХІV страхова виплата за моральну шкоду провадиться потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності. Порядок і розміри виплат, передбачені ч. 3 ст. 34 цього Закону, застосовуються лише при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності.

12. Розмір відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв’язку з ушкодженням здоров’я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я.
При втраті заробітку внаслідок ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, його відшкодування має провадитися Фондом у вигляді щомісячних страхових виплат, сума яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв’язку з одним і тим самим нещасним випадком (професійним захворюванням) не повинна перевищувати середньомісячного заробітку до ушкодження здоров’я (при цьому визначені раніше розміри щомісячної страхової виплати та пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).
Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, у зв’язку з ушкодженням здоров’я потерпілому призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров’я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв’язку з цим ушкодженням здоров’я. Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу потерпілого провадиться у випадках і в порядку, передбачених ст. 463 ЦК.
При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім’ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу підлягає відповідному перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку провадиться також у разі зростання в попередньому календарному році (за даними центрального органу з питань статистики) середньої заробітної плати в галузях національної економіки. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року, при цьому визначена раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29 Закону № 1105-ХІV).
Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до чинного законодавства.
Стаття 37 Закону № 1105-ХІV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини потерпілого чи відсутності вини роботодавця не може бути підставою для відмови потерпілому або членам його сім’ї у таких виплатах чи зменшенні їх розміру, а також у наданні зазначених послуг, крім випадку, передбаченого абзацом третім ч. 2 ст. 34 Закону № 1105-ХІV.
Якщо у випадках, передбачених статтями 454, 457, 461 ЦК, груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, після чого визначається розмір відшкодування шляхом заліку пенсії за правилами, наведеними в абзаці третьому цього пункту. За наявності вини заподіювача шкоди–володільця джерела підвищеної небезпеки груба необережність потерпілого не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.
При визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров’я неповнолітнього, який не досяг 15 років, правила щодо врахування вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров’я ушкоджено у зв’язку зі вчиненням ним злочину, згаданого в ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України.

13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ч. 10 ст. 34 Закону № 1105-ХІV втрачений потерпілим у зв’язку з ушкодженням здоров’я заробіток (відповідна його частина) визначається із середньомісячного заробітку, обчисленого згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

14. Вирішуючи спори про відшкодування шкоди з підстави втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням, суди повинні мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Як виняток, страховим випадком може бути визнано захворювання, не внесене до зазначеного переліку, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах із підприємством, під час роботи на якому він захворів”.


“16. У разі ушкодження здоров’я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за діючою на підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій навчався потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15 ст. 34 Закону № 1105-XIV має визначатися розмір відшкодування (сума страхової виплати) при заподіянні ушкодження здоров’я учням та студентам навчальних закладів, клінічним ординаторам, докторантам, залученим до будь-яких робіт під час, перед або після занять для набуття професійних навичок.
Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається із середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого ця сума може бути визначена із середньомісячного заробітку до початку виробничого навчання (практики).
У такому ж порядку на підставі ст. 457 ЦК визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим договором, у період канікул чи у вільний від навчання час.

17. За потерпілим, якого за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі – ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, у тому числі й через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов’язаний сплачувати потерпілому страхову виплату в розмірі його середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону № 1105-ХІV”.

“19. Якщо в потерпілого у зв’язку з ушкодженням здоров’я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону № 1105-ХІV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК.
При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що:
а) компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках – судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали;
б) розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим установлюється залежно від характеру цього догляду (який при ушкодженні здоров’я у зв’язку з виконанням трудових обов’язків визначається МСЕК, а в інших випадках – судово-медичною експертизою) і не може бути меншим (на місяць) від: мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, – на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); її половини – на постійний сторонній догляд; чверті – на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо). Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Якщо потерпілий потребує допомоги кількох видів, йому відшкодовуються витрати на кожен із них незалежно від того, ким вона здійснюється;
в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. За медичним висновком потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи – щорічно надається безоплатно путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки ії вартість компенсується Фондом у розмірі, встановленому його правлінням. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування й назад. Якщо він працює і використав щорічну відпустку до одержання путівки в санаторно-курортний заклад, йому надається додаткова відпустка для лікування (включаючи час проїзду) зі збереженням на цей період середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я, або заробітку, який склався перед відпусткою, за його вибором.
У разі необхідності супроводжувати потерпілого особі, яка це робить, компенсуються витрати на проїзд і житло відповідно до законодавства про службові відрядження;
г) Фонд зобов’язаний компенсувати потерпілому (за наявності в нього відповідно до висновків МСЕК медичних показань) вартість автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, його ремонту й технічного обслуговування, пального, а також навчання керуванню автомобілем у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України;
д) стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому”.

“211. При вирішенні позовів про стягнення одноразової допомоги у зв’язку з ушкодженням здоров’я судам слід мати на увазі, що умови, порядок та розміри її виплати регулюються Законом № 1105-ХІV. Потерпілий має право на таку допомогу при стійкій втраті працездатності незалежно від встановлення йому певної групи інвалідності. Ця допомога визначається із середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж правилами, що і при визначенні втраченого заробітку.
Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам, які мають право на її одержання, не була своєчасно визначена або виплачена, її розмір підлягає коригуванню у зв’язку зі зростанням цін на споживчі товари та послуги в установленому законодавством порядку.
У тих випадках, коли комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я мало місце не лише з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50 %. В інших випадках одноразову допомогу може бути зменшено в цих же межах у порядку, визначеному трудовим колективом. Залежно від встановлених обставин розмір одноразової допомоги може бути зменшено із зазначених підстав судом. У разі виникнення спору суд вирішує це питання з урахуванням встановлених обставин, але при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за зазначені межі”.

“25. Виходячи з вимог ст. 143 ЦПК суддя після прийняття позовної заяви зобов’язаний провести всі дії, необхідні для забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи, зокрема залежно від характеру останньої роз’яснити сторонам необхідність надати (сприяти в цьому): акти чи інші докази, що підтверджують заподіяння шкоди майну, реальний розмір останньої та не одержаних у зв’язку з її заподіянням доходів; оспорювану постанову Фонду; акт про нещасний випадок на виробництві або спеціальне розслідування професійного захворювання (отруєння) чи нещасного випадку невиробничого характеру; копії протоколу та постанови про адміністративне правопорушення або вироку суду, що стосуються нещасного випадку; висновок МСЕК (у відповідних випадках – судово-медичної експертизи) про втрату працездатності, її ступінь і строк, про необхідність у сторонньому догляді, інших видах допомоги, що зумовлюють додаткові витрати, про причинний зв’язок смерті потерпілого з каліцтвом (професійним захворюванням), за яке провадилося відшкодування; висновок обласного (Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя) спеціаліста з профпатології й відповідного лікувально-профілактичного закладу (перелік яких визначено Міністерством охорони здоров’я) щодо діагнозу захворювання потерпілого та зв’язку цього захворювання з умовами праці; довідку про середню заробітну плату (доход) потерпілого перед ушкодженням здоров’я, а у визначених законодавством випадках – про його тарифну ставку (посадовий оклад), середній заробіток або тарифну ставку (посадовий оклад) відповідного працівника на підприємстві (у цеху, на дільниці), де працював потерпілий; про підвищення розміру мінімальної заробітної плати, зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузі національної економіки; про розмір призначеної й фактично одержуваної пенсії або тієї, що могла бути призначена по інвалідності у зв’язку з цим нещасним випадком (невиробничого характеру) і про рівень зростання цін на споживчі товари й послуги за час затримки виплати відшкодування; про склад сім’ї та утриманців потерпілого; інші необхідні докази”.

8. В абзаці першому п. 15 слова і цифри “(п. 25 Правил)” замінити словами й цифрами “(ч. 13 ст. 34 Закону № 1105-ХІV)”.

9. У п. 20:
в абзаці першому слово “Правилами” замінити словом та цифрами “Законом № 1105-ХІV”;

підпункт “а” викласти в такій редакції:

“а) право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв’язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті. Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на одержання страхових виплат на підставі Закону № 1105-ХІV мають: діти, котрі не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші, які через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти на життя; діти, що є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки – 60 років, якщо вони не працюють; інваліди–члени сім’ї померлого – на час інвалідності; дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку. В інших випадках (статті 456, 457, 461 ЦК) до непрацездатних утриманців потерпілого, які мають право на відшкодування шкоди, належать: діти віком до 16 років, ті, що навчаються, – до 18 років, і непрацездатні діти старшого віку; жінки, які досягли 55 років, чоловіки – 60 років або особи, які є інвалідами; один із батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член його сім’ї, якщо він не працює й доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку”;

у підпункті “в” друге речення виключити.

10. У п. 21:
абзац перший доповнити другим реченням такого змісту:

“У такому ж порядку визначається розмір страхових виплат із цієї підстави, а в разі смерті потерпілого, який сам одержував зазначені виплати й не працював, розмір страхових виплат утриманцям визначається із суми таких виплат померлому та його пенсії ”;

перше речення абзацу другого доповнити словами: “, якщо відшкодування не полягає в страховій виплаті у вигляді пенсії у зв’язку із втратою годувальника”.

11. Абзаци другий–п’ятий п. 22 викласти в такій редакції:
“Відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я складається зі щомісячних платежів (страхових виплат), що виплачуються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності, та додаткових витрат, що виплачуються протягом строку, на який визначено потребу в них.
Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв’язку зі смертю годувальника, – з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати у строки, зазначені в підпунктах “а”, “б” п. 20 цієї постанови.
При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.
За вимогами про продовження платежів виплати провадяться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК (а у відповідних випадках – судово-медична експертиза) підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період). В інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років”.

12. Абзаци перший–третій п. 23 викласти в такій редакції:

“При вирішенні спорів щодо перерахування розміру страхових виплат судам необхідно мати на увазі, що воно провадиться лише з підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону № 1105-ХІV. Суди не можуть провадити або зобов’язувати провадити перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну й соціальну допомогу з інших підстав, зазначених позивачем.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначено чи не виплачено суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає коригуванню у зв’язку зі зростанням цін на споживчі товари й послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР “Про оплату праці”.
Зміна розміру відшкодування особам, яким воно провадиться з підстав, передбачених статтями 457, 461, 467 ЦК, здійснюється відповідно до вимог статей 463, 464 ЦК”.

13. Пункт 24 доповнити абзацом третім такого змісту:

“У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із Законом № 1105-ХІV від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 826”.


Голова
Верховного Суду України
В.Т. Маляренко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України
І.П. Домбровський