Адже саме через відсутність відповідного фінансування вишукуються інші способи виходу з ситуації, зокрема, перекладання обов’язків щодо розгляду судових справ цієї категорії з одних суддівських плечей на інші.

Таку думку висловив на Пленумі Верховного Суду України заступник Голови Верховного Суду Анатолій ЯРЕМА, доповідаючи про намір Верховного Суду звернутися до Конституційного Суду України з конституційними поданнями з приводу конституційності положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних з соціальними виплатами”.

Пленум відбувся 19 березня 2010 року під головуванням Голови Верховного Суду України Василя ОНОПЕНКА.

До набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних з соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року № 1691-VI розгляд і вирішення справ із соціальних правовідносин здійснювалися адміністративними судами, спеціально утвореними для захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, повідомив Анатолій Ярема.

Доповідач зазначив, що Верховний Суд України на всіх етапах проходження проекту зазначеного Закону заперечував проти його прийняття, оскільки вважав і вважає, і це є найголовнішим, що його зміст суперечить вимогам Конституції України, тож є неконституційним.

Запровадженням цивільного процесуального порядку розгляду справ цієї категорії суттєво звужено існуючий обсяг права на судовий захист найменш соціально захищених громадян України в їх спорах із органами пенсійного фонду і державного соціального захисту, їх посадовими і службовими особами.

В адміністративному виді судового процесу заборонено відмову у розгляді й вирішенні адміністративного позову з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини; реалізовано концепцію презумпції вини суб’єкта владних повноважень при виникненні спірних правовідносин у зв’язку із захистом громадянином своїх прав та інтересів у публічно-владній сфері; встановлено припис суду сприяти позивачу (громадянину) у формуванні доказової бази його позовних вимог, витребувати необхідні документи та інші докази, коли особа самостійно не може їх надати, а також обов’язок органу державної влади, посадової особи надати суду всі наявні в них документи і матеріали, які мають значення для вирішення справи.

Водночас цивільний процес повністю побудовано на основі принципу змагальності, згідно з яким сам позивач повинен доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, підкреслив у виступі заступник Голови Верховного Суду. Отже, при розгляді цієї категорії справ у цивільному судочинстві особа виявилася фактично беззахисною, оскільки наділена владними повноваженнями сторона може тепер і не надавати необхідних документів та інших матеріалів, що засвідчують порушення нею прав чи законних інтересів у сфері соціального забезпечення.

Крім того, Законом № 1691-VI для соціально незахищених громадян суттєво ускладнено можливості їх доступу до правосуддя і через обов’язок сплачувати за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, скарги у зв’язку з винятковими обставинами та заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В адміністративному судочинстві такий збір не сплачується.

Реалізація цього Закону, зазначалося на Пленумі, призведе також до суттєвого перевантаження справами з соціальних правовідносин судових палат у цивільних справах загальних апеляційних судів та Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України. На розгляд останньої одразу надійде кілька десятків тисяч касаційних скарг цієї категорії, що повністю "паралізує" роботу судової цивільної процесуальної інстанції. Водночас Судову палату Верховного Суду не звільнено від обов’язку розгляду численних касаційних скарг у цивільних справах, яких, зокрема, тільки в 2009 році надійшло 32 тис. 431.

Отже, Законом № 1691-VI допущено суттєве звуження існуючого обсягу права громадян України на судовий захист гарантій своїх правових можливостей, зокрема у соціальній сфері. Положення зазначеного Закону суперечать ряду основоположних норм Конституції України, а саме: частини другої ст. 22 про недопустимість при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини й громадянина; частини другої ст. 24 про неприпустимість обмеження прав особи за ознаками матеріального і соціального стану; частин першої і другої ст. 55 щодо захисту прав і свобод судом, гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; ст. 64, згідно з якою конституційні права не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Основним Законом, неприпустимість обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Виходячи з вищевикладеного, Пленум Верховного Суду визнав за необхідне звернутися до Конституційного Суду України з проханням невідкладно розглянути подання і надати відповідні роз’яснення.

Також Пленум Верховного Суду розглянув питання щодо практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні та прийняв постанову "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".