Відповідно до положень ст. 399 КПК України вказівки суду, який розглянув справу у касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи

Вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 16 листопада 2007 року М. засуджений за ч. 2 ст. 186 КК до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК суд вирішив звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 3 роки з покладенням відповідних обов’язків, що передбачені у ст. 76 цього Кодексу.

За цим вироком також засуджено А. і М.М., щодо яких рішення суду не оскаржується.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 24 січня 2008 р. цей вирок переглядався тільки щодо засудженого А. за його апеляцією і був залишений без зміни.

М. визнано винним у тому, що 3 вересня 2005 р., приблизно о 4 год., за попередньою змовою із засудженим за цим вироком А., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він відкрито викрав майно потерпілого С. вартістю 400 грн.

Того ж дня, приблизно о 5 год. 10 хв., засуджені А., М.М. і М. за попередньою змовою між собою, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, пограбували потерпілого М.Ю., відкрито викравши майно останнього вартістю 800 грн.

У касаційному поданні прокурор порушував питання про скасування як вироку суду першої інстанції, так і ухвали апеляційного суду щодо М., посилаючись на істотне порушення судом першої інстанції кримінально-процесуального закону, у зв’язку з чим засудженому було призначено надто м’яке покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що це подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини М. і кваліфікація його неправомірних дій за ч. 2 ст. 186 КК у касаційному порядку прокурор не оскаржував.

В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що згідно з ухвалою Верховного Суду України від 19 липня 2007 р. за касаційним поданням прокурора було скасовано постановлені, зокрема, щодо М. попередні вирок від 2 грудня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду від 16 лютого 2006 р., а справу направлено на новий судовий розгляд. Зі змісту мотивувальної частини указаної ухвали касаційного суду видно, що підставою для прийняття такого рішення була м’якість покарання, призначеного М. із застосуванням положень статей 69, 75 КК.

Відповідно до ст. 399 КПК вказівки суду, який розглянув справу у касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Згідно з даними мотивувальної частини вироку колегія суддів встановила, що обсяг пред’явленого М. обвинувачення, яке суд першої інстанції визнав доведеним, при повторному розгляді справи не змінився.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, не врахувавши положень ст. 399 КПК, залишив без уваги зазначені вказівки касаційного суду, у зв’язку з чим призначив М. покарання із застосуванням ст. 75 КК України, що не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу внаслідок м’якості.

Беручи до уваги те, що апеляційний суд під час розгляду справи вирок в частині засудження М. не переглядав і ніяких рішень щодо цього засудженого не приймав, колегія суддів вважає, що стосовно М. підлягає скасуванню тільки вирок суду першої інстанції з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Під час цього розгляду, зазначила колегія суддів, у разі доведеності вини М. у вчиненні злочинів, суду необхідно вирішити питання призначення засудженому покарання з дотриманням відповідних вимог КК та з врахуванням вказівок касаційного суду.

За таких обставин, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Феодосійського міського суду АР Крим від 16 листопада 2007 р. щодо М., а справу направила на новий судовий розгляд у той же районний суд.