Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК України настає як за порушення особою, яка керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, так і за порушення правил експлуатації транспорту. При цьому слід ураховувати, що норма ст. 286 КК України є бланкетною, у зв’язку з чим, при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи склад злочину, передбаченого даною статтею КК, слід ураховувати положення відповідних нормативно-правових актів.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 08 січня 2008 року К. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

Відповідно до ст. 75 КК України К. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Згідно із ст. 76 КК України його зобов’язано повідомляти органи кримінально – виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 04 листопада 2008 року відмовлено у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Черкаської області.

К. визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп’яніння 16 червня 2007 року приблизно о 20 год., не маючи права керування транспортним засобом, без відповідних реєстраційних документів рухався мотоциклом по польовій дорозі й у порушення п.п.2.3(б), 2.9 (а, в), 12.1,12.3 Правил дорожнього руху України не забезпечив безпеку дорожнього руху, не впорався з керуванням мотоциклом та з’їхав з проїжджої частини в яр, де здійснив наїзд на залізобетонну конструкцію, в результаті чого пасажир мотоциклу Т. отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді розриву печінки, садна на передній поверхні грудної клітки.

У клопотанні заступника Генерального прокурора порушено питання про зміну судових рішень через неправильне застосування кримінального закону, оскільки суд, даючи юридичну оцінку вчиненого К. діяння, у мотивувальній частині вироку безпідставно визнав, що він крім порушення правил безпеки руху порушив ще і правила експлуатації транспорту, а колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України відмовила у задоволенні касаційного подання прокурора. Тому заступник Генерального прокурора України просив вирок суду першої інстанції та ухвалу касаційного суду змінити й виключити з них вказівку про наявність у діях засудженого К. кваліфікуючої ознаки складу злочину – порушення правил експлуатації транспорту.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання заступника Генерального прокурора України підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного суду України, думку прокурора, який підтримав клопотання та подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що вирок місцевого суду та ухвала касаційного суду не підлягають скасуванню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості К. у вчиненні злочину, за викладених у вироку обставинах та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, коли потерпілому Т. були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а також вид та розмір призначеного покарання у клопотанні не оскаржуються.

Твердження прокурора про те, що суд, даючи юридичну оцінку вчиненого К. діяння, у мотивувальній частині вироку безпідставно визнав, що засуджений крім порушення правил безпеки руху порушив ще і правила експлуатації транспорту, не ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Згідно з диспозицію за ст. 286 КК України кримінальна відповідальність за зазначеним законом настає, як у разі порушення особою, що керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, так і за порушення правил експлуатації транспорту, тобто склад цього злочину передбачає дві альтернативні ознаки його об’єктивної сторони.

Встановлені по справі докази та фактичні обставини справи свідчать, що 16 червня 2007 року дорожньо-транспортна пригода за участю К. сталася, як у результаті порушення останнім правил безпеки дорожнього руху, так і порушення правил експлуатації транспорту.

Судом встановлено, що К. у стані алкогольного сп’яніння 16 червня 2007 року приблизно о 20 год., не маючи права керування транспортним засобом, без відповідних реєстраційних документів рухався мотоциклом по дорозі й у порушення п.п.2.3(б), 2.9 (а, в), 12.1,12.3 Правил дорожнього руху України не забезпечив безпеку дорожнього руху, не впорався з керуванням мотоциклом та вчинив ДТП, в результаті чого пасажир мотоциклу Т. отримав тяжкі тілесні ушкодження.

За змістом Закону України «Про дорожній рух» під експлуатацією транспорту слід розуміти їхнє використання за призначенням, крім безпосереднього водіння, та проведення необхідного технічного обслуговування з використанням відповідних вимог безпеки.

Стаття 37 Закону України «Про дорожній рух» передбачає підстави експлуатації транспортних засобів. Зокрема забороняється експлуатація незареєстрованих (не перереєстрованих) транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені чи підроблені, без номерного знака або з

номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає

вимогам стандартів, або з номерними знаками, які закріплені у не

встановлених для цього місцях, закриті іншими предметами чи

забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака

з відстані 20 метрів, перевернуті чи не освітлені, а також без

талона про проходження державного технічного огляду в установлений

строк чи з талоном, що не належить цьому транспортному засобу, та

у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території

України поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Органами досудового слідства К. було пред’явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України і в послідуючому засуджено за вироком суду, в тому числі і за порушення правил експлуатації транспорту, а саме порушення п. 2.9в Правил дорожнього руху України щодо заборони керування транспортним засобом, не зареєстрованим (не перереєстрованим) у Державтоінспекції, без талона про проходження державного технічного огляду.

Оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст. 400-4 КПК України підставами для перегляду в порядку виключного провадження судових рішень, що набрали законної сили, є неправильне застосування кримінального закону, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення, а таких підстав при розгляді даної справи місцевим та касаційним судами допущено не було, то судові рішення не підлягають скасуванню, а клопотання заступника Генерального прокурора України – задоволенню.

За таких обставин Верховний Суд України ухвалив відмовити у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора України.