Функціонування вільних та ін. спеціальних зон, які мають економічний режим, відмінний від загального, здійснюється з урахуванням того, що цей режим відповідно до Закону України від 24 грудня 2002 р. за № 317-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів” не поширюється на підакцизні товари та товари 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Житомирської митниці (далі – Митниця) на постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Новоград-Волинський м’ясокомбінат” (далі – Товариство) до Митниці про визнання за Товариством права на ввезення на митну територію України в зону пріоритетного розвитку для потреб власного виробництва продукції на пільгових умовах, спонукання до утримання від порушення цього права та визнання дій неправомірними,

З позовом у Господарський суд Житомирської області Товариство звернулося 5 серпня 2003 р., мотивувавши заявлені позовні вимоги тим, що на підставі укладеного з Новоград-Волинською міською радою договору воно реалізує інвестиційний проект “Модернізація виробництва ковбасних та консервних виробів” (далі – Проект) і для чого здійснює закупівлю імпортної м’ясосировини. Для митного оформлення цієї сировини Митниця вимагає сплати ввізного мита в повному обсязі, що суперечить, на його думку, Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області” (далі – Закон № 1276-XIV), відповідно до частини другої статті 9 якого від сплати ввізного мита на період реалізації затверджених у встановленому цим Законом порядку інвестиційних проектів, але не більше ніж на п’ять років, звільняються суб’єкти підприємницької діяльності, які ввозять на митну територію України матеріали та сировину для потреб власного виробництва. Реалізацію вказаного Проекту Товариство здійснює на території пріоритетного розвитку відповідно Закону № 1276-XIV, а сам Проект схвалений рішенням Ради з питань територій пріоритетного розвитку в Житомирській області, як цього вимагає названий Закон.

Митниця позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що:
- пунктом другим розділу II “Прикінцеві положення” Закону від 24 грудня 2002 р. за № 347-IV “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів” (далі – Закон № 347-IV) встановлено, що функціонування вільних та інших спеціальних зон, які мають економічний режим, відмінний від загального, здійснюється з урахуванням того, що цей режим не поширюється на підакцизні товари та товари 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТЗЕД), до яких відноситься і м’ясосировина;
- створені на території України спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності відповідно до статті 3 Закону “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” є одним із функціональних типів спеціальних (вільних) економічних зон;
- згідно з вимогами Законів “Про Єдиний митний тариф” і “Про митний тариф” ввізне мито сплачується відповідно до законодавства за ставками, що діють на день оформлення вантажної митної декларації;
- вантажна митна декларація Товариством була подана після набрання чинності Законом № 347-IV, а саме – в серпні 2003 р., а відтак підстави для його звільнення від сплати мита відсутні;
- постановою КМУ від 17 травня 2002 р. № 658 “Про внесення змін до постанов КМУ з питань функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку”, що була прийнята з метою обмеження використання під час реалізації інвестиційних проектів імпортної сировини товарних груп 1-24 УКТЗЕД, та усунення негативних явищ з виробництва аналогічних товарів з вітчизняної сировини, передбачено, що реалізація пріоритетних видів економічної діяльності харчової промисловості на територіях пріоритетного розвитку і в спеціальних економічних зонах має здійснюватись виключно з вітчизняної сировини.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2003 р. позов задоволено з підстав, викладених у позовній заяві. Посилання Митниці на Закон № 347-IV суд відхилив на тій підставі, що вказаний Закон не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки відповідно до статті 10 Закону № 1276-XIV держава гарантує стабільність спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області на весь строк, визначений у статті 3 цього Закону, а саме – до 2030 р..

Постановою від 29 вересня 2004 р. Житомирський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, провадження у справі в частині визнання неправомірними дій Митниці щодо відмови у митному оформленні без сплати ввізного мита м’ясосировини припинив на підставі пункту першого статті 80 ГПК (спір не підлягає вирішенню в господарських судах України), а в решті позову відмовив. Апеляційна постанова обґрунтована тим, що згідно з частиною третьою статті 1 Закону “Про систему оподаткування” ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування, а Закон № 1276-XIV за своїм характером і цільовим призначенням не є законом про оподаткування.

Постанову апеляційного суду оскарженою постановою Вищий господарський суд України скасував, а рішення місцевого суду залишив без змін з тих підстав, що статтею 21 Закону “Про Єдиний митний тариф”, який є спеціальним законом, на період запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області справляння ввізного мита здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 1276-XIV. Спірні правовідносини виникли до прийняття Закону № 347-IV, а тому за Товариством зберігаються пільги щодо звільнення від сплати ввізного мита при імпорті сировини для потреб власного виробництва, пов’язаного з реалізацією Проекту. Вищий господарський суд України також зазначив, що суд апеляційної інстанції неправомірно припинив провадження у справі на підставі пункту першого статті 80 ГПК в частині визнання неправомірними дій Митниці щодо відмови у митному оформленні товару, позаяк вказаний спір відповідно до статті 12 ГПК підвідомчий господарським судам.

Митниця просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу невідповідністю оскарженої постанови Конституції України і рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що Товариство звільняється від сплати ввізного мита на період реалізації Проекту на підставі статті 21 Закону “Про єдиний митний тариф”, відповідно до якої на період запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області справляння ввізного мита здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 1276-XIV.

При цьому суд виходив з того, що названий закон є спеціальним, а тому в даному випадку положення частини третьої статті 1 Закону “Про систему оподаткування” не повинні застосовуватися. Щодо Прикінцевих положень Закону № 347-IV, якими передбачено, що режим вільних та інших спеціальних зон не поширюється на товари 1 – 24 груп УКТЗЕД, касаційний суд вважає, що цей Закон не може регулювати відносини Товариства з реалізації Проекту, позаяк вони виникли з дати укладення договору з Новоград-Волинською міською радою про реалізацію цього Проекту (16 травня 2002 р.), а Закон набрав чинності пізніше, а саме – з 14 січня 2003 р..

Проте такий висновок помилковий.

Спір між сторонами виник 4 серпня 2003 р. у зв’язку з відмовою Митниці здійснити митне оформлення без оплати митом ввезеної позивачем на територію України імпортної партії м’ясної сировини за контрактом № 1/03-ІМ від 26 червня 2003 р., укладеного з нерезидентом України.

Отже, на зазначені спірні правовідносини поширює свою дію Закон № 347-IV, відповідно до пункту другого Прикінцевих положень якого функціонування вільних та інших спеціальних зон, які мають економічний режим, відмінний від загального, здійснюється з урахуванням того, що цей режим не поширюється на підакцизні товари та товари 1 – 24 груп УКТЗЕД.

Ввезена позивачем м’ясна сировина відноситься до зазначених груп УКТЗЕД.
Відтак, Вищий господарський суд України ухвалив оскаржену постанову внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для її скасування.

Разом з тим касаційний суд дійшов правильного висновку про підвідомчість даного позову в частині вимоги про визнання неправомірними дій Митниці щодо відмови в митному оформленні без сплати ввізного мита на м’ясосировину і, відповідно, обґрунтовано скасував в цій частині апеляційну постанову, якою провадження у справі за цією вимогою було припинено.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення і постанови не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

Касаційну скаргу Житомирської митниці задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2005 р., постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2004 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.