На цьому наголосив голова Судової палати в господарських справах Верховного Суду України Валентин БАРБАРА, відповідаючи на запитання журналістів щодо подальшої діяльності найвищого судового органу держави в світлі прийнятого 11 березня 2010 року Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010.

Це рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України, ніяким чином не обмежує повноваження Верховного Суду України, підкреслив Валентин Барбара.

Верховний Суд України, який визначено Конституцією найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції, і надалі здійснюватиме перегляд судових рішень Вищих господарського та адміністративного судів України у межах повноважень згідно з чинним законодавством.

Валентин Барбара звернув увагу представників засобів масової інформації на те, що навіть у назві ст. 111-15 ГПК України немає терміну «касаційне оскарження». Вона звучить таким чином: «Підстави для оскарження до Верховного Суду України постанов чи ухвал Вищого господарського суду України». А термін «у касаційному порядку» означає форму звернення до Верховного Суду (право оскаржити у касаційному порядку судові рішення Вищого господарського суду України мають сторони у справі та Генеральний прокурор України, ст. 111-14 ГПК України), а не підстави для розгляду справи.

Такі підстави (їх наразі п’ять) чітко виписані у ст. 111-15 ГПК України і спрямовані вони, як і вся діяльність найвищого судового органу держави в системі судів загальної юрисдикції, на забезпечення єдності судової практики всіма судами України, наголосив голова Судової палати Верховного Суду. Тож касаційна скарга на рішення вищих спеціалізованих судів України, й зокрема, Вищого господарського, може бути прийнята Верховним Судом лише за наявності виняткових обставин, передбачених чинним законодавством. Ці обставини виключають обов’язковість касації у Верховному Суді на відміну від оскарження у вищих спеціалізованих судах України. І в цьому сенсі Конституційний Суд зовсім не обмежив повноваження Верховного Суду, а просто розставив крапки над «і», вказавши на необхідність удосконалення законодавства у сфері судочинства, зауважив Валентин Барбара.

До того ж часу, поки Верховна Рада не внесе зміни чи не скасує розділ ХІІ-2 ГПК України щодо перегляду судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України, ці норми закону є обов’язковими до виконання, оскільки і Конституційний Суд їх неконституційними не визнав.

Судді Верховного Суду України цілком погоджуються з основним висновком Конституційного Суду, оприлюдненим 16 березня 2010 року, що законодавець має удосконалити форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції. У цьому зв’язку голова Судової палати у господарських справах особливо актуальним назвав необхідність прийняття нового Господарського процесуального кодексу України, проект якого пройшов перше читання у Верховній Раді. Недосконалість чинного ГПК України, прийнятого набагато раніше від Кодексу адміністративного судочинства та Цивільного процесуального кодексу України, в яких на палати Верховного Суду покладено можливість забезпечувати єдність судової практики всіма судами України, підтвердив наразі і Конституційний Суд, наголосив Валентин Барбара.

У рішенні Конституційного Суду від 11 березня 2010 року є посилання на практику Європейського суду з прав людини. Цей суд, нагадав В.Барбара, ніколи не скасовує рішення національних судів, а лише констатує, що чинне законодавство тієї чи іншої країни не дає можливості повною мірою захистити права й свободи її громадянина, а отже, потребує вдосконалення.

Тож, на переконання голови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, потрібно усім разом – і Верховній Раді, і вищим спеціалізованим судам, і Верховному Суду – об’єднати зусилля задля приведення чинного законодавства України до європейських стандартів судового захисту прав людини.