Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2005 р. у справі за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ôУкрінтеренергоö до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,У серпні 2004 р. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності ôУкрінтеренергоö звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення з тих мотивів, що висновок відповідача про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не відповідає фактичним обставинам.

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків позов не визнавала, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.11.2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 р., позов задоволено з мотивів необґрунтованості підстав, які лягли в основу спірного повідомлення-рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2005 р. залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції з тих самих підстав.

Ухвалою від 5 травня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2005 р. з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.8. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Господарськими судами, на підставі статті 7 зазначеного Закону зроблено висновок, що право платника податку на відшкодування сум податку на додану вартість з бюджету не залежить від сплати такого податку іншими платниками податку по всьому ланцюгу взаємовідносин з придбання товарів, робіт чи послуг.

Проте, з таким висновком погодиться не можна.

Підпункт 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, крім інших обов’язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку у звітному періоді відповідних сум.

Відповідно до підпункту 7.5.5. пункту 7.7. статті 7 вищевказаного Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Отже, чинним законодавством чітко передбачено, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, положеннями Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено прямий зв’язок між сплатою, надходженням до бюджету сум податку на додану вартість та його відшкодуванням.

Таким чином, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов’язання по сплаті такого податку в ціні товару.

Враховуючи викладене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та безпідставно не прийняли до уваги твердження відповідача про відсутність фактичної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Вищий господарський суд України вказані недоліки не виправив, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин, рішення господарського суду м. Києва від 09.11.2004 р., постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 р. та постанова Вищого господарського суду України від 16.03.2005 р. підлягають скасуванню, а справа передачі на новий судовий розгляд.

При новому розгляді, судам слід всебічно та повно встановити всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема дослідити наявність чи відсутність факту надмірної сплати сум податку на додану вартість, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷-111²⁰ ГПК, Верховний Суд України,

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 09.11.2004 р. - скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.