Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у кримінальних справах у касаційному порядку 2010 ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ Закон про кримінальну відповідальність Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах  Верховного Суду України і військової судової колегії від 30 квітня 2010 р.(витяг)<br><i>Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.</i>

Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.


Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України і військової судової колегії від 30 квітня 2010 р. (витяг)

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 4 липня 2007 року Б. засуджено за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року на один рік виправних робіт.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року Б. остаточно призначено шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В апеляційному й касаційному порядку зазначений вирок не переглядався.

Згідно із вироком Б. визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою із К., якого вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 14 червня 2002 року засуджено за ці ж діяння, 8 травня 2001 року, перебуваючи у квартирі, застосовуючи небезпечне для життя і здоров’я насильство до малолітньої К.О., зв’язали мотузками її руки та ноги, накрили обличчя покривалом, після чого заволоділи майном сім’ї К. на суму 1 345 грн.

Після вчинення розбою щодо К.О. Б. та К. залишили потерпілу в одній із кімнат квартири у безпорадному стані – зв’язану та з покривалом на голові.

У клопотанні прокурор ставив питання про перегляд вироку у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону, так як суд у порушення вимог ст. 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року засудив Б. за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року, за якою він не видавався Російською Федерацією.

У поданні п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання прокурора підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку заступника Генерального прокурора України, який частково підтримав клопотання заступника прокурора Одеської області й вважав, що вирок слід змінити та виключити з нього як зайву кваліфікацію дій Б. за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року, перевіривши матеріали справи, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії дійшли висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, після її порушення 12 травня 2001 року Б., обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого п.п. “а”, “г” ст. 93 КК України 1960 року, оголошено у розшук й затримано 3 травня 2005 році на території Російської Федерації, 29 березня 2006 року видано Україні для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення умисного убивства.

В ході розслідування 14 липня 2006 року також порушено кримінальну справу щодо Б. за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року та ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року за фактом розбійного нападу на малолітню К.О. В подальшому постановою слідчого від 3 квітня 2007 року кримінальну справу за обвинуваченням Б. за п.п. “а”, “г” ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року закрито. 4 квітня 2007 року йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року, за фактом розбійного нападу на К.О., 6 квітня 2007 року затверджено обвинувальний висновок й того ж дня справу направлено до суду.

Під час судового розгляду справи прокурор, скориставшись передбаченим ст. 277 КПК України правом, змінив пред’явлене Б. органами досудового слідства обвинувачення, доповнивши його ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 4 липня 2007 року Б. засуджено за ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року на підставі ст. 42 КК України 1960 року на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Враховуючи, що Російською Федерацією Б. видавався Україні для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 93 КК України 1960 року, Генеральна прокуратура України звернулася до Генеральної прокуратури Російської Федерації для отримання згоди на виконання вказаного вироку.

4 травня 2009 року Генеральною прокуратурою Російської Федерації цей запит задоволено в частині виконання вироку районного суду щодо Будника С.В. за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року. У наданні згоди на виконання вироку за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року відмовлено з огляду на те, що відповідно до законодавства Російської Федерації таке діяння охоплюється складом злочину розбій та додаткової кваліфікації не потребує.

За таких обставин засудження Б. за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року суперечить вимогам ст. 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників 1957 року та ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року.

Водночас, оскільки відповідно до закону вказані у вироку дії Б. щодо залишення в небезпеці К.О. охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року кваліфікація їх ще й за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року є зайвою, а тому підлягає виключенню з вироку.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 4004, 40010 КПК України, Верховний Суд України ухвалив

клопотання заступника прокурора Одеської області, внесене за поданням п'яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, задовольнити частково.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 4 липня 2007 року щодо Б. змінити, виключити як зайву кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 111 КК України 1960 року. Вважати Б. засудженим за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.