У правовідносинах, що виникли у зв’язку із прийняттям рішень про передачу до статутного фонду комунального майна, через що змінилася його форма власності, предметом спору є право власності на це майно, тому існує спір про право, що виключає можливість його вирішення в порядку адміністративного судочинства

23 грудня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго” (далі — ТОВ) справу за його позовом до Луцької міської ради (далі — Міськрада), третя особа — державне комунальне підприємство “Луцьктепло” (далі — ДКП), про визнання недійсними рішень, встановила:

У листопаді 2006 р. ТОВ звернулося з адміністративним позовом до Міськради про визнання недійсними через невідповідність чинному законодавству її рішень від 23 серпня 2006 р. № 5/3 і № 5/4, якими вона за протестами прокурора скасувала свої рішення від 21 серпня 2004 р. № 19/3 та від 17 листопада 2004 р. № 20/15.

Рішенням від 21 серпня 2004 р. № 19/3 ДКП було дозволено увійти до складу учасників ТОВ і сформовано його частку в статутному фонді останнього в розмірі 6 млн 973 тис. 200 грн шляхом передачі котельної по вул. Карбишева, 2 (комплекс “Котельна 4-го теплового району”) комунальної форми власності.

17 листопада 2004 р. рішенням № 20/15 Міськрада затвердила Статут ТОВ у новій редакції, затверджений 16 листопада 2004 р. рішенням зборів його учасників. Згідно із цим установчим документом (п. 1.4.) засновниками ТОВ виступили закрите акціонерне товариство “Волинський шовковий комбінат”, товариство з обмеженою відповідальністю “Енерго-Трейд” і ДКП. Статутний капітал складався із 17 млн 922 тис. 200 грн (п. 3.4). Внеском ДКП до статутного фонду ТОВ став майновий комплекс “Котельна 4-го теплового району” вартістю 6 млн 973 тис. 200 грн.

Господарський суд Волинської області постановою від 11 грудня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 р., позов задовольнив. Суди виходили з того, що оспорювані рішення Міськради від 23 серпня 2006 р. № 5/3 і № 5/4 є односторонньою відмовою від правочину, яка згідно зі статтями 525, 526 ЦК не допускається.

Вищий адміністративний суд України постановою від 18 вересня 2007 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і в позові відмовив. При цьому касаційний суд керувався тим, що у спірних правовідносинах відбулася зміна форми власності комунального майна, а тому його відчуження допускається виключно у порядку приватизації.

У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, ТОВ порушує питання про скасування та залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права скаржник посилається на практику Вищого адміністративного суду України в аналогічних справах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України бере до уваги наведе нижче.

Постановляючи рішення, суди виходили з того, що цей спір є справою адміністративної юрисдикції.

Проте із цим висновком погодитися не можна на таких підставах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 4 зазначеного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Судами визначено, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв’язку із прийняттям рішень про передачу до статутного фонду ТОВ комунального майна, у зв’язку із чим змінилася форма власності останнього.

Предметом спору у справі є право власності на майновий комплекс, порушене іншими особами. Тобто між сторонами існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 157 КАС передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 243 цього Кодексу ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 157, 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ТОВ задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2007 р., ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 р., постанову Господарського суду Волинської області від 11 грудня 2006 р. скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.