Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 31 березня 2009 року, розглянувши касаційне подання Генерального прокурора України у справі за позовом ТОВ «Ліга-М 2006» до Фонду майна АР Крим щодо укладення договору оренди нерухомого державного майна – санаторного корпусу площею 1084, 2 кв.м., господарських будівель площею 34, 3 кв.м. та об’єктів благоустрою території, розташованого у м. Ялта смт. Сімеїз, вул. Луговського, 2, що перебуває на балансі санаторію ім. М.О. Семашка, ухвалила рішення, яким скасувала постанову Вищого господарського суду від 20 червня 2007 року та залишила в силі постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року рішення Господарського суду АР Крим від 21 грудня 2006 року щодо задоволення позову ТОВ “Ліга-М 2006” до Фонду майна АР Крим скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Суд касаційної інстанції (Вищий господарський суд України) погодився з висновками Господарського суду АР Крим. Постановою Вищого господарського суду України від 20 червня 2007 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року скасовано, рішення Господарського суду АР Крим від 21 грудня 2006 року залишено в силі.

Верховний Суд України, ухвалюючи вказану постанову, виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (далі – Закон) передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України.

Такий перелік визначений та затверджений наказом Фонду державного майна України від 17 квітня 2001 року № 649, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 червня 2001 року за № 504/5695.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу уповноваженому управляти відповідним майном (ч. 2 ст. 9 Закону).

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п’ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди (ч. 3 ст. 9 Закону).

Тобто укладення договору оренди державного майна можливе лише за згодою органу, уповноваженого управляти таким майном.

Відповідно до п. 3.1 Положення про спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка передбачено, що будь-які операції з майном, яке знаходиться в оперативному управлінні санаторія, здійснюються тільки за погодженням із Міністерством праці та соціальної політики України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 9 Закону таким органом є Міністерство праці та соціальної політики.

Господарський суд першої інстанції у справі, з висновками якого погодився і Вищий господарський суд України, внаслідок неправильного застосування ст. 9 Закону безпідставно позбавив уповноважені органи прав щодо розпорядження та користування майном, що знаходиться в їх управлінні.