Відповідно до положень ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Порушення судом зазначених вимог закону потягло скасування вироку.

Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року П. засуджений за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 650 грн.

Постановлено стягнути з П. на користь потерпілої Г. 300 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В апеляційному порядку справа щодо П. не розглядалася.

За вироком суду П. визнано винним в тому, що він 17 листопада 2007 року приблизно о 13 год. в приміщенні магазину умисно таємно викрав гаманець, що належав Г., в якому знаходилися гроші в сумі 140 грн. та дві банківські картки з яких П. пізніше зняв гроші в сумі 1110 грн., а всього викрав майно потерпілої на загальну суму 1240 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності та кваліфікацію дій П., порушив питання про скасування вироку щодо П. і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки суд, врахувавши повне визнання вини П. і розмір спричиненої злочином шкоди, розглянув справу в порядку, передбаченому ч.3 ст.299 КПК України, цивільний позов потерпілої про відшкодування моральної шкоди задовольнив частково.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Підсудний П., як це вбачається з протоколу судового засідання, визнавав пред’явлене обвинувачення, проте фактично, виходячи з аналізу його показань, як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні, заперечував суму викрадених у потерпілої грошей, які знаходились у гаманці, а також частково визнавав цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

За таких обставин, суд не міг обмежитись дослідженням доказів у порядку ст.299 КПК України, а згідно закону був зобов’язаний дослідити всі докази, якими органи досудового слідства обґрунтували висновки про вчинення П. крадіжки майна Г., однак суд цього не зробив і відповідних доводів засудженого не спростував.

Такі порушення вимог кримінально-процесуального закону колегією суддів визнані істотними, вони ставлять під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі судового рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року щодо П., а справу направила на новий судовий розгляд.