Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Згідно з вимогами ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу, якщо це не суперечить суті зобов’язань

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом А. до Х., М., треті особи: І., приватний нотаріус Б., про визнання угоди недійсною, переведення прав і обов’язків покупця, встановила наступне.

У березні 2006 р. А. звернувся в суд із позовом до Х., М. про визнання угоди недійсною, переведення прав і обов’язків покупця.

Позовні вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить 30 % приміщення магазину, що розташоване в м. Донецьку, а 70% зазначеного приміщення належало Х., яка 4 жовтня 2005 р. уклала з М. договір міни приміщення магазину на квартиру в м. Донецьку. Посилаючись на те, що він є співвласником зазначеного приміщення, тому має переважне право на його придбання, просив визнати договір міни недійсним та перевести на нього права й обов’язки покупця за зазначеною угодою.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 3 вересня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2007 р., позов задоволено частково: визнано частково недійсним у частині покупця договір міни, укладений 4 жовтня 2005 р. між Х. та М., згідно з яким Х. обміняла 70/100 частин будівлі магазину на квартиру М. в м. Донецьку, перевівши права та обов’язки покупця М. на А.; стягнуто з депозитного рахунку на користь М. суму, сплачену А. при зверненні до суду із зазначеним позовом, у розмірі 191 тис. 475 грн.

У касаційній скарзі М. просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при укладанні договору міни порушено переважне право позивача на придбання частини спільного майна, а тому позовні вимоги А. про переведення на нього прав і обов’язків покупця та про стягнення з депозитного рахунку суду на користь М. суми в розмірі 191 тис. 475 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Згідно з вимогами ст. 716 ЦК до договору міни застосовуються загальні положення купівлі-продажу, якщо це не суперечить суті зобов’язань.

Судом встановлено, що Х. 4 жовтня 2005 р. уклала з М. договір міни, згідно з яким вона належні їй на праві власності 70/100 частин приміщення магазину обміняла на двокімнатну квартиру, а М. у свою чергу обміняв належну йому двокімнатну квартиру на 70/100 частин приміщення магазину.

Заперечуючи проти позову, відповідачі Х., М. зазначали, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, оскільки умови укладання договору міни визначені ст. 715 ЦК, згідно з яким Х. не зобов’язана була повідомляти співвласника А. про намір обміну 70/100 частин нежилого приміщення на квартиру; вказана угода є дійсною, оскільки неповнолітня І. не збиралася займатися підприємницькою діяльністю й в теперішній час проживає в указаній квартирі, намір отримати яку мала Х. при укладанні договору міни; норма закону, на яку посилається позивач, а саме ст. 362 ЦК, не розповсюджується на договори міни, дарування та довічного утримання, оскільки регулює відносини виключно з укладання правочинів шляхом продажу частки.

Суд у порушення зазначених вимог закону, з огляду на ст. 716 ЦК, належним чином не перевірив заперечень відповідачів, не звернув уваги на те, що волевиявлення Х. при укладанні договору міни з М. було спрямоване саме на отримання у власність двокімнатної квартири в м. Донецьку, у достатньому обсязі не обґрунтував висновок про визнання частково недійсним договору міни та переведення прав і обов’язків покупця на А., стягнувши з депозитного рахунку на користь М. вартість 70/100 частин будівлі магазину в сумі 191 тис. 475 грн, а тому висновок про часткову недійсність правочину є передчасним.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги М. щодо того, що внаслідок укладання договору міни кожний з відповідачів отримав у натурі зазначені договором об’єкти, а не грошові кошти; в ухвалі не зазначив конкретні обставини та факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу М. задовольнила частково: рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 3 вересня 2007 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2007 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.