Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні у м. Києві 6 квітня 2006 р. кримінальну справу за касаційною скаргою А. на постанову судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2005 р. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно А.Ш. та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2005 р., винесену щодо цієї постанови.

13 вересня 2004 р. А. звернувся до суду зі скаргою приватного обвинувачення, посилаючись на те, що 27 серпня 2004 р. в с. Кіровське Автономної Республіки Крим А.Ш. заподіяв йому умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Постановою судді Кіровського районного суду АР Крим від 27 січня 2005 р. в порушенні кримінальної справи відносно А.Ш. за скаргою А. і в порядку ст. 27 КПК України відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 25 серпня 2005 р. вказана постанова залишена без зміни.
А. у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону при вирішенні питання про порушення кримінальної справи.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку представника А. – адвоката П., який підтримав касаційну скаргу та вважає, що постановлені судові рішення підлягають скасуванню, міркування прокурора про необхідність задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, поданих А.Ш., колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про порушення кримінальної справи за скаргою А. суддя відповідно до ст. 98 КПК України мав з’ясувати лише наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав до порушення кримінальної справи та встановити, чи відповідає скарга вимогам ст. 251 КПК України.
Відповідно до зазначених вимог закону та ст.ст. 27,67 КПК України, суддя не вправі вирішувати наперед питання про доведеність обвинувачення, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці під час судового розгляду.
Проте, відмовляючи у порушенні кримінальної справи за скаргою А., суддя цих вимог закону не врахував, не навів у постанові мотивів щодо відсутності приводів і підстав до порушення кримінальної справи, давши натомість оцінку доказам, що мають бути досліджені під час судового розгляду у разі порушення кримінальної справи.
Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією А. на вказану постанову, допущених судом першої інстанції порушень закону не усунув, залишивши апеляцію без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів касаційного суду вважає, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням матеріалів за скаргою А. місцевому суду для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Під час вирішення цього питання необхідно усунути зазначені недоліки, з’ясувати наявність чи відсутність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав до порушення кримінальної справи та прийняти рішення відповідно до вимог ст. 251 КПК України.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394–396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, –

касаційну скаргу А. задовольнити.
Постанову судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2005 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо А.Ш. за скаргою А. та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2005 р. скасувати, а матеріали за скаргою А. направити місцевому суду для вирішення питання про порушення кримінальної справи.