Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів підвідомчі адміністративним судам
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Росава” на постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства “Росава” про стягнення 1млн 363 тис. 221 грн,

У вересні 2004 р. Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало позов до господарського суду Київської області про стягнення з закритого акціонерного товариства “Росава” заборгованості в сумі 1 млн 363 тис. 221 грн. штрафних санкцій за невиконання встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в 2003 р.

Рішенням господарського суду Київської області від 29 червня 2005 р. в позові відмовлено з мотивів того, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу, встановленого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. рішення суду першої інстанції у справі скасовано, позов задоволено. Суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про повідомлення відповідачем служби зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для інвалідів не ґрунтується на доказах, що наявні у справі.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування судом цих норм.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 січня 2006 р. порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі № 270/4-04/5.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У мотивувальній частині постанови суд касаційної інстанції зазначив, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до компетенції адміністративних судів спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів; ст. 50 цього Кодексу встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень і на даний час цей перелік є вичерпним, а тому даний спір підвідомчий господарським судам.

Але погодитися з зазначеним висновком суду касаційної інстанції не можна.

Як зазначено у ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі – Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно п. 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

За змістом ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

П. 4 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Отже, спори за зверненням відділень Фонду про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Відтак, Вищий господарський суд України, ухвалюючи постанову вийшов за межі своєї компетенції, у зв’язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - направленню до Вищого господарського суду України для виконання вимог ч. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ ГПК України, Судова палата

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі № 270/4-04/5 скасувати.

Справу направити до Вищого господарського суду України для виконання вимог ч. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.