Відповідно до положень ст. 236⁸ КПК розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом під час розгляду справи по суті.

Як убачалося із постанови старшого дізнавача ВД РУ ГУ МВС України у м. Києві від 22 травня 2007 року кримінальну справу за фактом шахрайства було порушено у зв’язку з тим, що на протязі часу з 2004 по 2006 рік невстановлена особа, зловживаючи довірою, шахрайським шляхом повторно заволоділа грошима, які належать Ф. на загальну суму 315 000 доларів США.

З постанови слідчого СВ РУ ГУ МВС України від 16 липня 2007 року видно, що кримінальну справу щодо М порушено у зв’язку з тим, що він у період часу з 2004 по 2006 рік, зловживаючи довірою, заволодів належними Ф. грошима на суму 315 000 доларів США.

На вказані постанови про порушення кримінальних справ до суду було подано скаргу адвоката в інтересах М., в якій він вказував на відсутність приводів та підстав для порушення кримінальних справ.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2007 року в задоволенні скарги адвоката в інтересах М. відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою місцевого суду, адвокат в інтересах М. подав на неї апеляцію, в якій просив скасувати постанову місцевого суду та постанови про порушення кримінальних справ.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2007 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2007 року і постанову про порушення кримінальної справи дізнавача ВД РУ ГУ МВС України від 22 травня 2007 року за фактом шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, та слідчого СВ РУ ГУ МВС України від 16 липня 2007 року щодо М. за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України і відмовлено в порушенні кримінальної справи за тими ж ознаками злочину.

У касаційному порядку справа не переглядалась.

У клопотанні про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК України, представник потерпілого Ф. порушив питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що скасувавши постанову місцевого суду та постанови органу дізнання про порушення кримінальних справ, апеляційний суд вийшов за межі наданих йому повноважень.

У поданні, підписаному п’ятьма суддями касаційного суду, підтримано клопотання представника потерпілого Ф. із зазначених вище підстав і скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, представника потерпілого Ф., який підтримав клопотання, представника М., який заперечив проти задоволення клопотання з огляду на те, що воно подано неналежною особою, прокурора, який вважав, що клопотання слід задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії дійшли висновку, що подання суддів та клопотання представника потерпілого Ф. підлягають задоволенню за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України при розгляді на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення вказаних постанов, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.

Апеляційний суд, зважаючи на передбачений ст. 382 КПК України особливий порядок та умови перевірки судових рішень по даній категорії справ, повинен з’ясовувати чи додержано вимоги процесуального закону при розгляді скарги і не вправі вдаватися до перевірки тих питань, які є виключно прерогативою місцевого суду.

Однак, як убачається із матеріалів справи, апеляційний суд розглядаючи апеляцію захисника в інтересах М. на постанову місцевого суду, якою визнано порушення кримінальної справи законним і обґрунтованим, замість перевірки обґрунтованості висновків суду про наявність, передбачених ст. 94 КПК України приводів до порушення кримінальної справи та достатності даних, які б вказували на наявність ознак вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, розглянув й заздалегідь вирішив ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.

В даному випадку суд апеляційної інстанції ухвалив кінцеве рішення на основі переоцінки тих матеріалів, які ним під час судового слідства безпосередньо не перевірялися, у зв’язку з чим вийшов за межі наданих йому процесуальних повноважень.

Проте, апеляційний суд м. Києва скасувавши постанову районного суду, а разом з тим і постанови органів досудового слідства про порушення кримінальних справ, перебрав на себе невластиву йому функцію, оскільки відповідно до зазначених положень ст. 236-8 КПК України у певних випадках рішення про скасування постанови органу досудового слідства про порушення кримінальної справи з дотриманням установленої цим законом спеціальної процедури міг прийняти лише суддя місцевого суду і лише за відсутністю приводів і підстав до порушення справи.

Що стосується доводів представника М. про те, що клопотання подано неналежною особою, то вони визнані безпідставними.

У ч.1 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної, касаційної інстанцій та в порядку виключного провадження. Такий перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до вимог ст. 400-9 КПК України клопотання про перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, вправі подавати, зокрема, інші особи, якщо таке право надано їм законом.

Враховуючи, що норми глави 32 КПК України не містять обмежень щодо кола осіб, які мають право звернутися із клопотанням про перегляд в порядку виключного провадження судових рішень, постановлених за результатами розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, слід керуватися положеннями ст. 236-7 КПК України, які передбачають можливість звернутися до суду особі, інтересів якої вона стосується.

Оскільки органи досудового слідства встановили, що в результаті шахрайських дій невстановленої особи, яка незаконно заволоділа грошовими коштами Ф. і тим самим порушила його законні права та інтереси, постановами слідчого від 29 серпня 2007 року Ф. визнано потерпілим, а М.В. його законним представником.

Таким чином представник потерпілого Ф. обґрунтовано порушив питання про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Виходячи з того, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, Верховний Суд України скасував ухвалу колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2007 року щодо М., а справу направив на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суду.