- -

У роботі з’їзду суддів України беруть участь делегати, обрані відповідними конференціями суддів та зборами суддів згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Від Верховного Суду України делегатами XI чергового з’їзду суддів України обрано суддів Верховного Суду України Валентина Косарєва, Віктора Кривенка і Ярослава Романюка.

На з’їзд запрошено представників органів державної влади України, фахівців у галузі права, представників міжнародних організацій, засобів масової інформації.

- -

- -

На порядку денному з’їзду – звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, звіт рад суддів про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо формування суддівського корпусу України, звіт Голови Державної судової адміністрації України про її діяльність.

Зі звітом Ради суддів України виступив голова Ради суддів України, Перший заступник Голови Верховного Суду України Ярослав Романюк.

- -

На нашому суддівському форумі у такому представницькому складі у черговий раз зібралися найбільш авторитетні судді з метою здійснення ґрунтовного аналізу процесів, що відбуваються в судовій системі, обговорення ідей щодо стану і розвитку судової влади України. Нам належить вирішити цілий комплекс питань, які постають перед суддівським співтовариством. Питань, вагомих як для нас, так і для всього суспільства.

Упевнений, що проведення з’їзду дасть новий імпульс для подальшого удосконалення судової системи держави.

Період, що минув із часу проведення попереднього з’їзду, ознаменувався впровадженням важливих здобутків судової реформи, більшість із яких втілюють рекомендації міжнародних документів. У процесі реформування визначено вектор розвитку судової системи, започатковано значні організаційні перетворення. Посилено інституційні гарантії незалежності суддів, підвищено рівень суддівського самоврядування, здійснено значне оновлення процесуального законодавства. Відбувається впровадження на практиці положень нового КПК України, завдяки якому наша держава у сфері регламентації кримінального судочинства має досягти рівня розвинених демократичних країн.

Упродовж цього року Україна вперше головує в ОБСЄ. Для нашої держави це висока честь і водночас висока відповідальність. При цьому одним із пріоритетів головування визначено захист фундаментальних прав і свобод людини на усьому просторі ОБСЄ. Даний напрям покладає на Україну додаткові зобов’язання у цій сфері, зокрема і щодо підвищення рівня судового захисту прав людини.

Президентом України задекларовано подальше реформування судової системи та процесуального законодавства, здійснюється підготовка відповідних конституційних змін.

На нинішньому етапі на долю Ради суддів України в новому складі було покладено відповідальну місію практичного втілення та подальшого розвитку багатьох прогресивних новел, запроваджених у процесі реформування.

При цьому одним із наших пріоритетних завдань було забезпечення організаційної єдності функціонування судових органів, задля її досягнення ми докладали значних зусиль.

Рада суддів України у своїй роботі виходила з того, що ключовою фігурою в структурі судової влади, основною центральною ланкою судової системи, що забезпечує її дієвість, є суддя. Фігура судді завжди була основоположною в механізмі здійснення правосуддя.

І, безумовно, що безпосередні носії судової влади, головна рушійна сила судової системи, яка працює в Україні у складі 767 судів і 8200 суддів, мають потребу у структурах, здатних виразити їх інтереси. Саме на цьому постулаті ґрунтувалась діяльність Ради суддів України. Ми своєю роботою прагнули забезпечувати, щоб саме такими органами, які б представляли інтереси кожного судді, і були органи суддівського самоврядування.

Саме принцип колективного вирішення справ є внутрішньо притаманним судовій владі. Його необхідно сприймати через призму правового статусу судді. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» проголошує єдність системи судів загальної юрисдикції та єдиний статус суддів, який означає рівність суддів незалежно від місця в судовій системі, юрисдикції та інстанції.

Судова влада не зможе ефективно функціонувати, якщо кожна з її складових обере свій шлях розвитку. Дискусії завжди є неминучими, проте має бути спільна симфонія. Необхідно за будь-яких умов уникнути суддівського дисонансу. Синхронізувати цей процес, виробити спільні для нас цілі, узгодити єдині шляхи їх досягнення було одним з основних завдань діяльності Ради суддів України.

Якщо болить один орган, то страждає увесь організм. Так і в судовій системі. Ніякої роздробленості не повинно бути. Тим більше є неприпустимим, щоб від цього потерпали громадяни, які звертаються за судовим захистом. У зв’язку з цим ми докладали усіх зусиль для виконання саме консолідуючої функції, забезпечуючи тим самим громадянам єдиний судовий захист як гарантію рівності всіх перед законом і судом.

Показовою у цьому відношенні стала принципова позиція Ради суддів України в питанні кольору мантій суддів. У лютому 2011 року ми прийняли рішення, спрямоване на забезпечення єдиного чорного кольору мантії, що уособлює єдиний статус судді як носія судової влади.

У Раді суддів України представлені і Конституційний Суд України, і кожна юрисдикція, і різні регіони. Таке представництво дає можливість належно оцінювати стан судової системи та її проблеми. Наші зусилля були спрямовані на залучення кожного судді до діяльності із забезпечення правосуддя, а також участі в організації роботи судової системи.

Переконаний – подальше вдосконалення цієї функції полягає у розширенні компетенції органів суддівського самоврядування, що передбачатиме природні і логічні для них представницькі повноваження у відносинах з іншими органами державної влади та міжнародними організаціями. Це забезпечило б посилення можливості суддівського співтовариства відстоювати потреби правосуддя на державному рівні.

Очевидно, що саме необхідністю виконання представницьких функцій обумовлена пропозиція Президента України, передана на розгляд Конституційної Асамблеї, щодо включення голови Ради суддів України до складу Вищої ради юстиції.

Рада суддів України вживала всіх заходів з метою забезпечення самоорганізації суддівського співтовариства, намагалася бути консолідуючою ланкою для вироблення спільних рішень стосовно функціонування судової влади, вдосконалення законодавства. Усі стратегічні питання вирішувалися дуже виважено, з урахуванням думки суддівського корпусу.

Натомість такі важливі державні функції органів суддівського самоврядування практично не забезпечено відповідними дієвими повноваженнями. Проте, яким би складним не був наш шлях, і як би важко не вирішувались наші проблеми, в своїй роботі ми виходили, передусім, із поставлених завдань і вживали всіх можливих заходів. Рада суддів України фактично брала участь і в бюджетному процесі, і в законопроектному, – а не скаржилась на відсутність повноважень.

В цілому наші зусилля були спрямовані на те, щоб суддівське самоврядування стало значимим елементом в механізмі судової влади.

При цьому хочу наголосити, що попри занепокоєння, які висловлювались, ми змогли уникнути дублювання функцій органів суддівського самоврядування. Нам вдалося порозумітися з колегами й визначити алгоритм взаємодії – Рада суддів України опікувалася системними питаннями, а ради суддів спеціалізованих судів — більш прикладними, які стосувалися окремого суду чи судді.

У своєму виступі я маю можливість зосередитися лише на найбільш вагомих напрямах та результатах роботи Ради суддів України.

За період діяльності Ради суддів України проведено 32 засідання, прийнято 222 рішення з актуальних питань вдосконалення судочинства, зміцнення статусу суддів, організаційного і фінансового забезпечення діяльності судів, інформаційної відкритості правосуддя. Особлива увага, безумовно, надавалася завданням, які були поставлені перед нами Х позачерговим з’їздом суддів України.

Вважаю за необхідне детально висвітлити такі найбільш актуальні питання.

Найважливіша і, на жаль, одвічна тема – забезпечення незалежності суддів. Завдання глобальне і довгострокове.

На сьогодні в усьому світі аксіомою є те, що незалежність суддів – це фундамент, на якому основується верховенство права. Попри це проблема забезпечення незалежності є завжди актуальною. Адже відстоювання незалежності – це не кампанія, а постійний процес.

І саме на органи суддівського самоврядування у якості пріоритетних покладено завдання вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів.

У своїй діяльності Рада суддів України виходила з того, що формального проголошення незалежності суддів недостатньо. В Україні мають бути забезпечені ефективні, а не декларативні гарантії незалежності суддів. Ми категорично відстоювали позицію, що такі гарантії мають бути представлені не абстрактними тезами, а практичними пропозиціями і конкретними діями.

Суддівський корпус України всіляко підтримує вжиття Президентом України системних заходів у цій сфері. Зокрема, Главою держави ініційовано прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів». Президентом України також внесено на розгляд Конституційної Асамблеї проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів». Ці законодавчі інціативи були предметом розгляду Ради суддів України, на них надано схвальні висновки.

Такий рівень уваги до даної проблеми вказує на її гостроту.

Не зважаючи на інституційне посилення гарантій незалежності суддів, які повною мірою відповідають міжнародним стандартам, проблеми забезпечення незалежності суддів виникають практично на всіх етапах їх професійного життя.

За результатами проведеного Радою суддів України, спільно з Центром суддівських студій, влітку 2011 року моніторингу незалежності суддів міжнародні експерти відзначили позитивний приклад Президента України, який постійно в публічних заявах висловлює повагу до незалежності суддів. На жаль, його приклад не завжди наслідують інші посадовці.

Особливо тема зневажливого ставлення до судів стала предметом спекуляцій напередодні парламентських виборів.

Не можу в черговий раз обійти увагою демонстративну позицію колишнього Віце-прем’єр-міністра України – Міністра соціальної політики України С.Л. Тігіпка. В ефірі одного із загальнонаціональних телеканалів у вересні 2012 року він заявив, що: «Суди працюють на якесь замовлення… Ми зменшили адміністративний тиск на них, але вони практично працюють самі на себе, і правди там сьогодні ні люди, ні підприємства практично не знаходять. Це головна біда».

Подібні висловлювання, які не личать державному посадовцю такого високого рівня, С.Л. Тігіпко дозволив собі не вперше. Вони прозвучали уже після того, як аналогічні звинувачення суддів цим же політиком серед інших причин зумовили прийняття Радою суддів України звернення до суб’єктів виборчого процесу.

У зв’язку з цим Рада суддів України змушена була поінформувати Президента України та звернутися до Прем’єр-міністра України з проханням вжити відповідні заходи реагування, що, врешті, стало результативним.

Проте, буквально тиждень тому ще більш неприпустимі висловлювання стосовно суддів прозвучали у виступі колишнього міністра юстиції, а нині – співголови Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права Головатого С.П. В ефірі телеканалу «Інтер» він заявив, що наразі в Україні судді знущаються над людьми, чинять свавілля, яке веде до тиранії, приймають несправедливі рішення за гроші, а також застосував щодо суддів такі грубі вирази, які я не можу собі дозволити процитувати.

Відповідне звернення з’їзду суддів до Президента України у зв’язку з цими висловлюваннями Головатого С.П., який позиціонує себе як поборник верховенства права, пропонуються в проекті рішення з’їзду.

Я хочу звернутися до таких посадовців: правосуддя – це не власність державної влади. Це соціальна цінність демократичного суспільства, що належить усім громадянам країни. Образи та приниження суддів – це, передусім, посягання на авторитет держави, адже судді ухвалюють рішення не від свого імені, а від імені України. Без правосуддя не зможе жити ніхто, адже ніщо не здатне його замінити.

Необхідно наголосити – випадки спроб здійснити тиск на суддів є далеко не поодинокими. Останнім часом особливого поширення набули такі методи впливу на правосуддя, як різноманітні пікети, голодування, мітинги. Вони, в основному, організовуються політичними силами з метою досягнення бажаних результатів розгляду конкретних справ. Під гаслами боротьби за справедливість такі акції є формою впливу на судочинство.

Найпростіше спрямувати потоки негативу, які виникають в суспільстві, на суди. Легше за все вказати на суддів як на винуватців усіх негараздів. Проте, це надзвичайно небезпечно, адже суд – це один із оплотів демократії.

З метою усунення зазначених негативних явищ Рада суддів України 29 серпня 2012 року прийняла звернення до суб’єктів виборчого процесу та 21 вересня 2012 року – звернення до засобів масової інформації, із закликом утримуватися від дій, які могли б призвести до втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд і неповагу до суду, а також перешкоджання ухваленню законних і обґрунтованих судових рішень. Поінформовано також Президента України про факти дискредитації судової влади, що мали місце під час публічних виступів окремих представників органів державної виконавчої влади.

З метою протидії спробам впливу на суддів Рада суддів України вживала також інші системні заходи.

Зокрема, новелою Закону «Про судоустрій і статус суддів», яку, до речі, відзначили як прогресивну й міжнародні експерти та яку ставлять за приклад іншим державам, є право судді, що вбачає загрозу своїй незалежності, безпосередньо звернутися до Ради суддів. Ми, у свою чергу, зобов’язані невідкладно перевірити таке звернення й ужити відповідних заходів реагування.

Кожен такий випадок був предметом розгляду Ради суддів України, яка намагалася усіма можливими способами виправити ситуацію. Невідкладно призначалось вивчення цього питання членом Ради суддів, звернення судді розглядалось на нашому найближчому засіданні та відповідно до результатів розгляду направлялось до Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України чи інших повноважних органів.

Проте, слід визнати, що на сьогодні у нас недостатньо важелів впливу для усунення загроз незалежності суддів. На практиці більшість повноважень Ради суддів України виявляються декларативними. Наші права у цій сфері обмежуються одними тільки зверненнями з відповідними пропозиціями до органів державної влади та місцевого самоврядування, що, як засвідчує практика, нерідко залишаються поза їх увагою.

Необхідно законодавчо вирішити проблему взаємодії Ради суддів України з іншими органами державної влади, запровадити механізм ефективної протидії органів суддівського самоврядування спробам посягань на незалежність суддів.

Зокрема, експерти Ради Європи у Звіті щодо органів суддівського самоврядування та кар’єри суддів (березень 2011 року), вказують на важливість того, щоб рада суддів була органом прийняття рішень, а не органом, що приймає лише рекомендації на адресу інших державних органів.

Необхідно, щоб всі звернення органів суддівського самоврядування були обов’язковими до невідкладного розгляду та вжиття відповідних заходів реагування. І Рада суддів України виступила з такою законодавчою ініціативою, подавши відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України.

Проте, ми знаходили можливі способи вирішення цих питань і за наявних повноважень.

З більшості питань була розгорнута широка дискусія, в якій брали участь юристи-практики, представники громадськості та ЗМІ, зарубіжні експерти. Ми активно співпрацювали також з інститутами громадянського суспільства.

Завдяки безкомпромісній позиції Ради суддів України щодо відстоювання інтересів суддівського співтовариства вдалося уникнути багатьох помилок.

Рада суддів України брала активну участь також у вдосконаленні правової бази з метою зміцнення статусу суддів, у тому числі – розробці законопроектів, які подавались нами суб’єктам права законодавчої ініціативи.

За період своєї роботи Радою суддів України розроблено та внесено суб’єктам права законодавчої ініціативи 12 законопроектів.

Ми послідовно наполягали на тому, що з метою попередження загроз незалежності доцільно було б передбачити право Ради суддів України надавати висновки щодо відповідних законопроектів. Такі висновки повинні мати правове значення і обов’язково враховуватись Парламентом. Ці зміни дозволили б включити Раду суддів України у законотворчий процес як обов’язкового учасника. Аналогічна практика у Ради суддів України вже напрацьована. Конституційний Суд України у всіх випадках розгляду справ, пов’язаних із здійсненням правосуддя, направляє нам такі подання. Зокрема, ми підготували 7 правових висновків стосовно порушених питань. І в більшості випадків Конституційний Суд дослухався до нашої позиції.

Однак, хочу наголосити, що найкращим превентивним механізмом від необґрунтованого втручання в діяльність суддів є не інституційні гарантії, а рівень розвитку правосвідомості в цілому, повага до суддівського статусу, а також зацікавленість інших гілок влади в забезпеченні незалежності суддів.

Громадськості необхідно усвідомити, що судді, відстоюючи свою незалежність, не просто дбають про себе, вони люди стійкі, досвідчені, можуть витримати багато випробувань. Але ж чи заінтересоване в цьому суспільство?

Як однією зі складових незалежності Рада суддів України постійно переймалася питаннями соціального захисту суддів. Напрацьовувались та подавались суб’єктам права законодавчої ініціативи відповідні законопроекти.

У січні цього року ми звернулись до Уряду та народних депутатів України – членів Комітету з питань верховенства права і правосуддя стосовно підтримки розробленого нами законопроекту про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо посилення гарантій незалежності суддів.

Законопроект покликаний врегулювати комплекс питань матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів, зокрема, відновити рівень гарантій, які існували до прийняття цього закону.

Нами пропонується передбачити: недопущення звуження змісту та обсягу гарантій незалежності судді, у тому числі рівня його матеріального і соціально-побутового забезпечення; відновлення права на відставку судді за станом здоров’я, що перешкоджає продовженню виконання обов’язків, стосовно виплати премій, щодо розширення посад для зарахування до суддівського стажу, гарантій щодо забезпечення суддів житлом, а також умов медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування тощо.

Більшість з цих питань Рада суддів України порушувала неодноразово.

Ми також наполягаємо на відновленні норми щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка була запроваджена Законом «Про судоустрій і статус суддів». Експерти Ради Європи визнали прогресивним правове регулювання у цій сфері, більше того – вказали як на взірець для інших країн регіону. Натомість це досягнення було знівельовано в результаті проведення пенсійної реформи.

Сподіваємось, що наші ініціативи буде втілено в життя, органи, від яких залежить вирішення цих питань, до нас дослухаються. Адже Президент України у виступі на церемонії складення присяги суддями, вперше призначеними на посаду, у грудні 2012 року запевнив: «Незважаючи на продовження економічної кризи та обмеженість бюджетних ресурсів, ми продовжимо наполегливо працювати в напрямі посилення соціального захисту суддів та забезпечення належних умов їх праці».

Рада суддів України також не залишилась осторонь проблеми захисту незалежності суддів у питанні перевірки судів органами контрольно-ревізійної служби (тепер — Державної фінансової інспекції). Наша позиція полягала в тому, що представники органів виконавчої влади не в праві перевіряти фінансову дисципліну судових установ. За міжнародними стандартами такими повноваженнями наділяються рахункові палати. Тим самим унеможливлюється конфлікт інтересів. Адже, з одного боку, ці органи перевіряють дотримання судами бюджетного законодавства, а з іншого — в самих судах перебувають на розгляді тисячі справ, у яких ці ж служби є сторонами спору. За таких обставин можуть виникнути об’єктивні сумніви щодо неупередженості суду.

З огляду на це Рада суддів звернулася до Президента України з проханням дати доручення Уряду щодо недопущення вчинення органами виконавчої влади дій, які можуть поставити під сумнів незалежність судів, зокрема, проведення таких перевірок.

Разом з тим життя ставило перед нами й інші виклики, які потребували нагального реагування. Такі проблеми, зокрема, створила норма закону щодо заповнення та оприлюднення щорічних декларацій про майновий стан суддів. Рада суддів України розуміла можливі загрози і усвідомлювала потребу в негайному втручанні. Врешті вдалося переконати Міністерство фінансів, що затверджена форма декларації ставить під загрозу незалежність судді. Адже за наявності оприлюдненої інформації про його місце проживання та місцезнаходження нерухомого майна сторони процесу могли використати ці дані для тиску на суддю. Спершу ми домоглися внесення змін до порядку заповнення декларації, за якими графи щодо місця свого проживання та місцезнаходження нерухомого майна судді заповнювалися за власним бажанням, а через рік вдалося на законодавчому рівні позбавити суддів обов’язку подвійного декларування — і за Законом «Про засади запобігання і протидії корупції», і за Законом «Про судоустрій і статус суддів». Одночасно було врегульовано питання щодо неоприлюднення особистих даних з декларацій суддів.

Вважаю, що нікого не потрібно переконувати в тому, скільки загроз вдалося відвернути завдяки нашій принциповій позиції.

Підсумовуючи, підкреслю: тема незалежності продовжує залишатися актуальною, що потребує врахування при розробці відповідної державної політики у сфері правосуддя і вжиття дієвих заходів.

Проте, саме нам, суддям, необхідно постійно відстоювати нашу незалежність, захищаючи при цьому не лише свій статус, а й інтереси держави та суспільства. А органам суддівського самоврядування належить цей процес очолити.

У центрі уваги Ради суддів України перебували також питання морально-етичного характеру поведінки суддів. Суддя – це більш ніж професія. Це спосіб життя за особливим кодексом честі. Високий статус судді зобов’язує його завжди бути еталоном у всіх відношеннях. Вкрай важливо при цьому регулювати поведінку судді однозначними і прозорими нормами з метою уникнення довільних стандартів.

У зв’язку з цим на виконання рішення Х з’їзду суддів України при розробці Кодексу суддівської етики ми виходили з того, що має бути набір чітких правил. Судді повинні усвідомлювати, якої поведінки від них очікують, і суспільство про це має знати. Кодекс покликаний стати інструментом професійного і морально-етичного зміцнення суддівського корпусу.

Перед нами постало особливо складне завдання, адже суддівська етика – тонка матерія. Навіть на міжнародному рівні відсутні універсальні стандарти у цій сфері.

У зв’язку з цим при підготовці Кодексу суддівської етики була проведена велика робота на основі широкого суспільного обговорення. Проект кодексу було надіслано в усі суди, проведено 7 регіональних круглих столів, у яких взяли участь судді, науковці та представники громадськості. Результати обговорення підбито на міжнародній науково-практичній конференції за участі зарубіжних фахівців. На офіційному веб-порталі судової влади було створено форум для обговорення пропозицій.

Новий Кодекс суддівської етики – це універсальний звід правил для кожного судді. Чинний на сьогодні Кодекс професійної етики судді був затверджений ще у 2002 році. За цей період склалась певна практика його застосування, виявлено положення, що потребують коригування, зазнала значних змін законодавча база правосуддя. Все це зумовило необхідність вдосконалення і розвитку положень про суддівську етику. Новий проект редакції кодексу відповідає як законодавству, так і вимогам часу, є близьким до Бангалорських принципів поведінки суддів. Більш детально про зміст Кодексу доповість секретар Ради суддів України Козир Т.П.

Хочу звернути увагу – одним із ключових у новій редакції Кодексу є питання відмежування принципів поведінки судді від системи дисциплінарних норм. Нами пропонується таке рішення – порушення стандартів професійної етики, встановлених цим Кодексом, не тотожні складам дисциплінарних проступків та підставам дисциплінарної відповідальності суддів.

Важливою новелою є також утворення при Раді суддів України дорадчого органу – комісії з питань суддівської етики для надання консультативної допомоги щодо правил етики суддів.

Важливим завданням, поставленим перед Радою суддів України з’їздом суддів, була також розробка пропозицій щодо законодавчого визначення норм навантаження на одного суддю.

Такі спроби здійснюються далеко не вперше. Цим питанням займалися ще попередні склади Ради суддів України і Х з’їзд суддів доручив нам довести цю роботу до логічного завершення.

Завдання є суттєвим – нам необхідно виробити критерії, які б дозволили з урахуванням медичних показників визначити обсяг роботи, що дозволяє судді працювати найбільш ефективно та якісно. Коли ж суддя працює з перевищенням нормативу, очевидно, збільшується ймовірність помилкового рішення, адже він вершить людські долі.

Потрібно надати можливість судді розглядати справи з усією ретельністю, а не за існуючих на сьогодні умов, коли розгляд справ фактично поставлено на конвеєр. Надмірне навантаження просто змушує суддів поставити здійснення правосуддя на потік, що є неприпустимим.

Завдяки цьому документу слід буде, по-перше, визначати потреби в кількісному складі суддів у кожному суді й, по-друге, перевищення визначеного методикою нормативу навантаження даватиме можливість установлювати надбавку до розміру суддівської винагороди за напруженість роботи. Адже загальновідомо, що в різних регіонах, а подекуди й у різних судах одного регіону, навантаження на суддю істотно різняться, хоча розмір суддівської винагороди є однаковим для всіх і цього фактору закон не враховує.

З цією метою Рада суддів України звернулась до експертів проекту «Справедливе правосуддя» USAID, які мають досвід експертного визначення норм навантаження на суддів у зарубіжних державах. За допомогою незалежних фахівців цього проекту проведено дослідження, в якому взяли участь 66 % голів місцевих загальних судів та понад 4 тисяч суддів із 84 цих судів. У результаті було визначено середній час, необхідний для підготовки та розгляду кожної категорії справ.

На основі цього дослідження Рада суддів України погодила проект Закону про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» та звернулась з даною ініціативою до Кабінету Міністрів України.

Хочу наголосити, не зважаючи на перевантаження, судова система України виявилась дуже витривалою, долаючи всі перешкоди та працюючи на межі своїх можливостей.

Збільшення навантаження на суддів є сучасною тенденцією розвитку правосуддя і в зарубіжних державах. Проте, жодна судова система не в змозі розширюватися необмежено.

Очевидно, що без запровадження принципово нових підходів проблему зниження навантаження на суддів вирішити неможливо. Потрібно застосовувати методи, які широко зарекомендували себе у світі. Ми уникнемо колосальних витрат, якщо знімемо з судів невластиві їм функції. Необхідно також усунути недосконалість норм, які створюють у багатьох випадках спірні ситуації штучно, зумовлюючи ініціювання маси однотипних позовів.

Безумовно, ті виклики та випробування, які на сьогодні постають перед судовою системою України, не є унікальними. Аналогічні проблеми були характерними і для багатьох інших держав. Однак, чітке усвідомлення нашої стратегічної цілі та механізмів, які забезпечать її досягнення, допоможе зробити систему правосуддя прозорішою та ефективнішою. Адже не так важливо становище, в якому ми знаходимось, скільки напрям, в якому ми рухаємось.

Задля цього у грудні минулого року Радою суддів України затверджено Стратегічний план розвитку судової влади на 2013-2015 роки. Він передбачає, що розвиток правосуддя має бути спрямований, передусім, на забезпечення його доступності, справедливої судової процедури, незалежності, неупередженості, професіоналізму суддів, ефективності судового захисту.

При розробці Стратегічного плану було проведено серйозну роботу із залученням провідних зарубіжних експертів, суддівського корпусу, практикуючих юристів та громадськості. Було також організовано 11 регіональних круглих столів, підсумки обговорення підбито на міжнародній науково-практичній конференції.

Прошу делегатів з’їзду цей план підтримати, щоб позиція суддівського корпусу стала орієнтиром для законодавця у визначенні напрямів подальшого реформування судової системи.

Крім того, Радою суддів було вжито комплекс заходів, спрямованих на забезпечення права громадян на доступ до правосуддя. Для того, щоб отримати об’єктивну картину проблем у цій сфері, ми вирішили з’ясувати думку безпосередньо суспільства.

З цією метою 15 серпня минулого року нами, спільно з Центром суддівських студій, проведено моніторинг стану незалежності суддів у всіх апеляційних та місцевих судах, у якому взяла участь понад 21 тисяча респондентів. Було здійснено унікальне за масштабом і комплексністю опитування громадян-відвідувачів судів щодо їх оцінки незалежності, неупередженості та доступності правосуддя. До анкети вперше включено, наприклад, питання щодо зручності умов перебування громадян у суді; ефективності організації роботи суду; коректності ставлення суддів та працівників апарату.

Результати проведеного моніторингу дозволили виявити найбільш проблемні питання в організації роботи судів, які потребують усунення.

З метою забезпечення права кожного на судовий захист та на виконання відповідного доручення Президента України нами затверджено План заходів щодо підвищення рівня правових знань громадян про судові процедури, функціонування судової системи та порядок захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Прошу схвалити розроблений нами План заходів, щоб цей документ став керівництвом до дії для кожного суду.

Розбудова в Україні інформаційного суспільства передбачає також інформаційну відкритість здійснення правосуддя. У зв’язку з цим Рада суддів України приділяла значну увагу проблемам взаємовідносин преси і судів, розробці чітких принципів їх співробітництва. Ми виходили з того, що саме наша закритість породжує інформаційний вакуум, який зумовлює виникнення хибних стереотипів про роботу судів.

Рада суддів України керувалася тим, що з метою забезпечення підвищення відкритості здійснення правосуддя необхідно змінити підхід до роботи зі ЗМІ. Якщо ми самі не будемо заявляти про свою позицію, її висловлять інші – замість нас. Домисливши і приписавши ті мотиви і дії, які не відповідають дійсності. І потім ми самі будемо скаржитись на некомпетентність журналістів та заангажованість експертів. Чи не простіше і доцільніше нам самим відповідати на ті питання, які ставить перед нами суспільство через ЗМІ?

Проте, ми не повинні чекати, поки журналісти почнуть об’єктивно висвітлювати роботу судів. Ми разом – і судді, і ЗМІ – повинні попрацювати над зміною нашої взаємодії, на її покращення.

Безумовно, судова влада в змозі виконувати свою суспільну місію тільки за умови досягнення високого ступеню довіри до суду. У висновках за результатами моніторингу, про який я вже говорив, експерти вказують, що лише 20 % опитаних громадян формують своє ставлення до судів із власного досвіду. Очевидно, що на показник довіри інших громадян, яких переважна більшість, впливають, передусім, сформовані стереотипи про стан правосуддя, а також інформація, отримана зі ЗМІ.

Необхідно також підкреслити, що суди функціонують не ізольовано від суспільства. Для судової системи характерні такі ж проблеми, які є аналогічними для всіх державних інститутів. У зв’язку з цим і рівень довіри громадян до судів перебуває на тому ж рівні, що і до інших органів державної влади. Показовими у цьому відношенні є дані Європейського соціального дослідження, згідно з якими довіра українців до судів становить 2,1 бала за 5-бальною шкалою. Рівно такий же рівень довіри громадян до Уряду, Прокуратури, міліції, а також страхових компаній. Не набагато вищим є цей показник щодо ЗМІ, органів Державної податкової інспекції, місцевих органів влади, армії, профспілок та приватних підприємців – від 2,3 до 2,9 бала. Натомість щодо Парламенту і політичних партій він ще нижчий – 2,0 бала.

Крім того, звертає на себе увагу динаміка показника довіри громадян до судово-правової системи: у 2007 році він становив 2,45 та знизився до 1,91 у 2009 році. Натомість у 2011 році знову збільшився до 2,26.

Результати цього дослідження також засвідчили, що абсолютної довіри до судово-правової системи немає в жодній країні Європи. Навіть у таких розвинених демократичних державах, як Велика Британія і Франція, він становить 5,2 та 4,9 бала відповідно за 10-бальною шкалою.

На думку експертів на показник довіри громадян до суду впливають різні фактори, в тому числі відсутність стриманості у висловленні власних суб’єктивних думок щодо судових рішень та суддів представниками влади та ЗМІ. Підвищити довіру до правосуддя можливо, як мінімум, за рахунок припинення приниження авторитету судової влади чиновниками різних рівнів та політиками у засобах масової інформації.

У зв’язку з цим для того, щоб змінити на сьогодні громадську думку, недостатньо лише ухвалення законних і справедливих судових рішень. До свідомості кожного необхідно донести, що шанобливе ставлення до суду повинно стати ознакою національної гідності.

Адже суди розглядають величезну кількість справ, переважну більшість із них – правильно і з дотриманням строків.

Так, у 2012 році на розгляд судів першої інстанції надійшло 4,2 млн. справ і матеріалів, розглянуто – 4,4 млн. справ і матеріалів. При цьому наявна позитивна динаміка з більшості показників оперативності розгляду справ. Зокрема, кількість справ, розглянутих понад строки, встановлені ЦПК, у 2012 році зменшилась на 30 % щодо рівня 2011 року. У господарських справах цей показник зменшився на 15 %. Кількість кримінальних справ, призначених до розгляду з порушенням строків, зменшився на 43,5 %.

Високими залишаються показники якості розгляду справ. Зокрема, питома вага скасованих і змінених в апеляційному порядку судових рішень місцевих судів у 2012 році у господарських справах склала 4,0 %, у цивільних справах – 4,9 %. Питома вага кількості осіб, стосовно яких в апеляційному порядку скасовано і змінено вироки місцевих судів у кримінальних справах, становила 7,6 %.

Ці цифри красномовно свідчать про те, що не зважаючи на постійне недофінансування, тиск, надмірне навантаження, судова система працює ефективно. Суддям про це добре відомо. Проте цього замало – потрібно, щоб про це знало і суспільство.

Більшість журналістів, які висвітлюють юридичну тематику, прекрасно володіють питаннями правосуддя, щиро бажають зміцнення судової влади. І нам, суддям, потрібно з ними співпрацювати, щоб зламати стіну недовіри між нами.

З метою зміни такої ситуації та подолання негативних явищ у цій сфері Рада суддів України у листопаді 2012 року затвердила Концепцію інформаційно-комунікаційної стратегії, яка виноситься сьогодні на ваше схвалення. З метою забезпечення прозорості та відкритості роботи Ради суддів України діє наш офіційний сайт, на якому також запроваджено форум для забезпечення зворотного зв’язку з громадськістю.

Рада суддів України здійснила також значний обсяг роботи щодо підготовки цілої низки нормативних документів, яких вимагав реформений закон.

У стислі строки ми мали розробити та затвердити Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Положення про Державну судову адміністрацію України, а також про автоматизовану систему визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який проводитиме перевірку даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Положення про порядок обрання членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури від суддівського корпусу, Положення про помічника судді, зразки посвідчень судді, голови суду та його заступника, судді у відставці, народного засідателя та присяжного, погодити Положення про службу судових розпорядників тощо.

Безумовно, затвердженню кожного з цих документів передувала ґрунтовна робота із залученням фахівців та широкого обговорення.

У центрі уваги Ради суддів України постійно перебували також питання фінансової складової незалежності суддів.

На сьогодні неналежний стан фінансування судів переносить це питання в політичну площину. Проблеми судів, що виникають на ґрунті незадовільного фінансування, стають проблемами мільйонів людей, які втрачають віру не лише в правосуддя, але і в державу. Стан приміщень судів у численних випадках є настільки незадовільним, що взагалі компрометує правосуддя.

Динаміка бюджетних асигнувань за останній період свідчить про наявність певних позитивних зрушень щодо фінансування судів. Так, у 2013 році бюджет судової влади становить близько 4,9 млрд. грн., що на 2,15 млрд. грн. або 77 % більше, ніж у 2010 році. Щодо рівня 2012 року відбулося зростання на 93,7 млн. грн. або 1,9 %.

Натомість, не зважаючи на збільшення відсотка задоволення бюджетного запиту судової влади – з 29 % у 2010 році до 47 % у 2013 році, все ж стан фінансування судової системи на рівні, що не забезпечує навіть половину від потреби, є неприпустимим.

При цьому питома вага видатків на фінансування судової влади у видатковій частини Державного бюджету у 2010 році була мізерною – лише 0,9 %, у 2013 році – теж тільки 1,2 %.

Відбувається це, передусім, тому, що судова система виступає в ролі прохача, адже рішення про виділення фінансових ресурсів приймають органи виконавчої та законодавчої влади.

У зв’язку з цим одним з головних завдань, що постали перед нами, стала необхідність зміни принципів фінансування судової системи та встановлення контролю з боку суддів за судовим бюджетом. Рада суддів України на загальнодержавному рівні постійно привертає увагу до цієї проблеми та вживає дієвих заходів щодо виправлення ситуації.

Ми наполягали на виключенні органів виконавчої влади з процесу формування бюджету судової системи. Враховуючи принцип розподілу влади та незалежність суддів, неприйнятним є те, що Міністерство фінансів може скорочувати бюджетний запит судової влади. Це передбачають і рекомендації міжнародних документів.

Європейська хартія про статус суддів підкреслює, що судді повинні брати участь в прийнятті будь-яких рішень, пов’язаних із визначенням бюджетних коштів, які виділяються судам. Тому ми постійно наполягали на встановленні обов’язкової участі Ради суддів України в розрахунку потреб фінансового забезпечення судів, його обговоренні Урядом і Парламентом.

На превеликий жаль, у нас цей принцип у законодавстві не закріплено. Основним гравцем на фінансовому полі, який має захищати інтереси судів, є Державна судова адміністрація України. Саме через ДСА ми і намагаємося впливати на процес формування бюджету судової влади.

Ми постійно акцентували увагу ДСА на тих принципах та підходах, які мають відстоюватися при складанні проекту державного бюджету. А у 2011 році ми наполягли на розгляді Радою суддів України інформації ДСА щодо визначення видатків на фінансування судів, у 2012 році Рада суддів України погоджувала бюджетний запит ДСА на 2013 рік.

Представники Ради суддів України також брали участь у нарадах, що проводилися в Міністерстві фінансів, Кабінеті Міністрів України, на яких відстоювали свою позицію.

Крім того, Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено прогресивну норму щодо повноваження конференцій суддів обговорювати і вирішувати питання фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів. Я неодноразово наголошував на необхідності втілення цього механізму на практиці з метою підсилення бюджетного запиту позицією саме суддівського корпусу.

Проте, попри відсутність у Ради суддів України реальних важелів впливу на бюджетний процес, завдяки нашій принциповій позиції все ж таки вдалося досягнути позитивних зрушень у стані фінансування судової системи.

Зокрема, Міністерство фінансів наполягало, аби суддівська винагорода та оплата праці працівників апарату здійснювалися за рахунок коштів, що надходитимуть від судового збору, які за законом повинні спрямовуватися виключно на здійснення правосуддя. Ми наголошували на неприпустимості такого підходу, оскільки суди не є госпрозрахунковими організаціями і не мають залежати від наповнення спеціального фонду держбюджету. Проти цього Рада суддів України категорично заперечувала і врешті-решт Міністерство фінансів з нами погодилося.

Було досягнуто домовленості, що видатки на оплату праці суддів виділятимуться із загального фонду. Компроміс зводився до того, що працівники апарату судів отримуватимуть заробітну плату все ж за рахунок коштів від надходжень судового збору.

Проте, у зв’язку з цим у 2012 році виникла критична ситуація з фінансуванням видатків на оплату праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, а також поточних видатків на забезпечення судочинства.

Зокрема, різниця між розрахованою потребою у видатках на оплату праці працівників апарату судів і нарахування на фонд заробітної плати та видатками, передбаченими у Державному бюджеті, склала близько 2 млрд. грн.

Завдяки докладеним нами спільно з ДСА зусиллям, зверненням Голови ДСА до Президента України, Кабінету Міністрів України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету у квітні було внесено зміни до Закону «Про Державний бюджет України на 2012 рік». Видатки на фінансування судової влади було збільшено на 188 млн. грн. за рахунок загального фонду Державного бюджету.

Додатково у вересні 2012 року вдалося добитися збільшення видатків на фінансування судової влади у сумі близько 595 млн. грн. теж за рахунок коштів загального фонду.

Проблеми виникли також з проектом Державного бюджету України на 2013 рік. На позачерговому засіданні Ради суддів України 29 серпня 2012 року було визнано неприпустимим фінансування судової влади в обсягах, менших від потреб у видатках на 2013 рік.

Зокрема, Міністерство фінансів України не передбачило кошти на збільшення у 2013 році посадового окладу судді. У доведеному обсязі видатків також не було враховано потребу у фінансуванні для збільшення кількості суддів та працівників апарату судів у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, наша позиція залишалась безкомпромісною – фінансування оплати праці суддів і працівників апарату має здійснюватися виключно за рахунок загального фонду Державного бюджету.

Паралельно Рада суддів України звернулася до Верховного Суду стосовно внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень Закону «Про судовий збір». Зокрема, ми ініціювали вирішення питання, чи включає в себе поняття «кошти на забезпечення здійснення правосуддя» виплату винагороди суддям та заробітної плати працівникам апарату судів. 12 жовтня 2012 року Пленум Верховного Суду України звернувся до Конституційного Суду з відповідним поданням.

У результаті нашої наполегливості основної мети вдалося досягти – у цьому році кошти на оплату праці суддів та працівників апарату передбачені в загальному фонді Державного бюджету та не залежатимуть від непередбачуваного судового збору.

Крім того, обсяг асигнувань, затверджених Державній судовій адміністрації в Законі «Про Державний бюджет України на 2013 рік», вдалося збільшити на 1,1 млрд. грн. – до 4,4 млрд. грн. щодо рівня граничних обсягів видатків, доведених Міністерством фінансів.

У жовтні 2012 року Рада суддів України також звернулась до Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Бюджетного кодексу з метою приведення його у відповідність до Закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким бюджетні призначення на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету.

Не можу оминути увагою питання оплати праці суддів. На сьогодні судді працюють в умовах постійного перенапруження, високого фізичного й емоційного навантаження, серйозної відповідальності за прийняті рішення. При цьому суддя працює в умовах великого обсягу законодавчих та етичних заборон і обмежень. У зв’язку з цим необхідною є адекватна компенсація, яка б відповідала рівню судді в системі державних посад.

Слід віддати належне – у питанні співвідношення задекларованого високого статусу судді і його реального соціального становища нарешті наявні позитивні зрушення.

У результаті проведеної судової реформи оплата праці суддів регулюється законом, що повністю відповідає міжнародним стандартам. Це дозволило виключити фактор суб’єктивного впливу із визначення розміру заробітної плати суддів та значно підвищити рівень їх фінансового забезпечення.

З питань необхідності виконання вимог законодавства щодо оплати праці суддів, а також введення в дію статей 129, 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Рада суддів неодноразово зверталася до Президента України та Кабінету Міністрів України.

Завдяки нашій принциповій позиції та постійним переговорам Раді суддів України спільно з ДСА вдалося домогтися, щоб на 2012 і 2013 роки не було зупинено норму щодо розміру посадових окладів суддів.

Ще одне гостре питання – матеріально-технічне забезпечення судів. Правосуддя має вершитися у таких приміщеннях, в яких громадяни відчували б повагу до людей в мантіях. Наголошую – це потрібно не для комфорту суддів. За даними Моніторингу стану незалежності суддів 2012 року для громадян однією з найбільших проблем функціонування судової системи є умови перебування у приміщеннях судів. І якщо ми прагнемо підвищити соціальний престиж суддів, необхідно, передусім, створити їм належні умови для повноцінної роботи.

Натомість на сьогодні стан, не придатний до нормальної експлуатації, мають 45 приміщень судів, 23 «палаци правосуддя» взагалі перебувають в аварійному технічному стані. Опалення в приміщенні Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області взагалі здійснюється з використанням твердого палива (вугільний котел). Абсолютно принизливе становище для правосуддя, для держави! Адже це питання, на якому не можна економити.

Відповідно до рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи завданням ради суддів має бути також сприяння ефективності судової системи.

У цій сфері Рада суддів України має повноваження стосовно здійснення контролю за організацією діяльності судів та активно застосовувала цей важіль з метою підвищення рівня здійснення правосуддя, зокрема в такому гострому питанні, як розгляд кримінальних справ, за якими особи тримаються під вартою.

Станом на вересень 2011 року в Україні близько 19 тис. осіб трималися під вартою до ухвалення судового рішення у справі. Ця проблема не залишилася без реагування Президента України. Глава держави звернувся до Ради суддів України і ради суддів загальних судів щодо вивчення цієї ситуації з метою вироблення рекомендацій, які б відповідали європейським стандартам.

Робочою групою Ради суддів України протягом жовтня – грудня 2011 року здійснено вивчення цього питання в судах Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей з огляду на вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини. Суддям апеляційних та місцевих судів було надано методичну допомогу.

На спільному засіданні Ради суддів України і ради суддів загальних судів 17 лютого 2012 року було обговорено результати здійсненого вивчення та прийнято відповідне рішення. Судам надано конкретні рекомендації з метою усунення недоліків, виявлених під час вивчення.

Зазначені заходи забезпечили суттєвий позитивний ефект ще до вдосконалення інституту взяття під варту в новому КПК України. Суди почали більш виважено ставитись до обрання цієї міри запобіжного заходу, а також дотримання строків розгляду даної категорії справ. Зокрема, кількість осіб, які тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців, у І півріччі 2012 року зменшилась на 24 % щодо рівня І півріччя 2011 року, а кількість нерозглянутих справ щодо таких осіб зменшилась відповідно на 26 %. При цьому число задоволених судами подань про взяття під варту зменшилось на 29 %.

Радою суддів України також проаналізовано питання розгляду судами матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу. Зокрема, здійснено вивчення організації діяльності судів Донецької, Дніпропетровської, Харківської і Київської областей.

Результати вивчення засвідчили, що причина високого рівня смертності у місцях відбування покарання – не в роботі судів. Таке становище, переважно, зумовлене неналежним рівнем надання медичної допомоги в місцях відбування покарання.

У рішенні Ради суддів України від 25 травня 2012 року судам надано відповідні рекомендації. Про підсумки вивчення поінформовано Президента України, Голову Верховної Ради України, Омбудсмена та Державну пенітенціарну службу.

Крім того, з метою підвищення ефективності здійснення правосуддя, зокрема, приведення його у відповідність до європейських стандартів, Рада суддів України виступила співзасновником щомісячного науково-практичного додатку до журналу «Право України» «Європейський суд з прав людини: судова практика». Це видання поширюється по всіх судах України.

Повинен підкреслити, що на сьогодні суддівська робота потребує не тільки самовідданості, але й неабиякої мужності. Жорстоке вбивство судді Фрунзенського районного суду міста Харкова В. Трофімова та членів його сім’ї підтвердили цю істину.

Проблема забезпечення безпеки суддів та членів їх сімей є далеко не новою і обговорюється на різних рівнях державної влади вже давно. Проте далі декларування намірів щодо покращення ситуації як у правовому полі, так і в реалізації законодавчих приписів справа не дійшла. Виходить, що формально судді законом захищені, але в тому й справа, що лише формально, фінансування відповідних заходів практично не здійснюється.

Натомість Рада суддів України у липні 2012 року зверталась до Прем’єр-міністра України щодо вжиття заходів стосовно повного забезпечення охорони приміщень судів, підтримання громадського порядку в судах спеціалізованими підрозділами органів Міністерства внутрішніх справ.

Органами державної влади не враховується, що судді постійно перебувають у центрі правового конфлікту, зіткнення протилежних інтересів і пов’язаного з цим ризику, несуть психологічне навантаження, зазнають погроз, посягань на життя і здоров’я від учасників судового розгляду та інших осіб.

На правоохоронні органи покладено обов’язок щодо забезпечення безпеки суддів, проте вони нерідко безпідставно залишають без належного реагування повідомлення суддів про погрози чи інші протиправні дії. Не завжди ефективними є заходи щодо розслідування злочинів проти життя, здоров`я суддів та їх близьких родичів. Так, упродовж 2010 – І півріччя 2012 років не було засуджено жодної особи за вбивство або замах на вбивство судді (стаття 379 Кримінального кодексу України).

Рада суддів України негайно відреагувала на цю ситуацію і 21 грудня минулого року звернулась до органів державної влади з конкретними пропозиціями щодо необхідності забезпечення державного захисту суддів та працівників апарату судів.

У зверненні стан забезпечення державного захисту суддів визнано неприпустимим, що потребує вжиття негайних кардинальних заходів реагування, а також запровадження превентивних механізмів з метою недопущення аналогічних випадків у подальшому.

Рада суддів України також звернулась до Уряду з пропозицією внести на розгляд Парламенту відповідні зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів», спрямовані на посилення державного захисту суддів і працівників апарату судів.

Зокрема, нами запропоновано врегулювати питання соціальних гарантій, державного страхування життя і здоров’я суддів, охорони приміщень судів, а також право на оснащення охоронною та пожежною сигналізацією житла за рахунок коштів Державного бюджету тощо. Передбачено також заборону надання інформації про місце проживання судді та інших даних.

Суддівський корпус України підтримує ініціативу Президента України, який у січні цього року дав доручення Уряду вжити заходів щодо посилення гарантій здійснення професійної діяльності суддів, а також підвищення їх безпеки. Сподіваюсь, що ініціативи Президента України будуть втілені в життя в повній мірі, стануть дієвими і своєчасними.

Радою суддів України також було розроблено рекомендації щодо врегулювання окремих актуальних питань соціальних гарантій суддів до вирішення їх на законодавчому рівні.

Зокрема, Рада суддів України взяла на себе відповідальність роз’яснити порядок обчислення тривалості відпусток суддів. Нагадаю, що проблема виникла у зв’язку з колізією норм Закону «Про судоустрій і статус суддів» і Закону «Про відпустки». Для вирішення цього питання нами було розроблено відповідний законопроект. Кабмін підтримав дану ініціативу й у висновку Міністерства соціальної політики було відзначено, що наша пропозиція є слушною.

Проте, ще до врегулювання на законодавчому рівні Радою суддів надано рекомендації щодо визначення щорічної оплачуваної чергової відпустки судді з 1 січня 2012 року в календарних днях з урахуванням п’ятиденного робочого тижня.

Ми також звернулися до Кабінету Міністрів України та Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України із законодавчими пропозиціями стосовно врегулювання питання виплати суддівської винагороди у зв’язку із введенням в дію з 1 січня 2012 року нових умов оплати праці суддів.

Одночасно нами було надано роз’яснення про те, що суддівська винагорода, нарахована з 1 січня 2012 року за повний відпрацьований місяць, не може бути меншою, ніж його середньомісячний дохід за попередні 12 місяців чи менший відпрацьований період за останньою посадою.

Питання кадрового забезпечення судів тісно пов’язане із заохоченням суддів та працівників апаратів судів.

За період роботи Радою суддів України внесено подання Президенту України щодо нагородження суддів у відставці: орденом князя Ярослава Мудрого ІV ступеня, орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України» 40 суддям у відставці. Президентом України підтримано всі наші подання. Нами також прийнято рішення щодо заохочення відзнаками Ради суддів України 32 суддів та працівників апарату.

Президент України важливим пріоритетом модернізаційних змін визначив подальше реформування судової системи. У цьому процесі вагоме слово повинні мати судді через органи суддівського самоврядування.

Вважаю, що важливим напрямом вдосконалення організаційного забезпечення здійснення правосуддя є подальший розвиток самоврядних начал. Зокрема, останні тенденції в Європі відображають намір посилити самоуправління судової системи. Безумовно, питання функціонування судів повинні регламентуватись на рівні закону. Однак, окремі питання нормативного регулювання їх внутрішньої діяльності мають вирішувати самі органи суддівського самоврядування.

Крім того, органи суддівського самоврядування повинні мати важливу функцію щодо визначення напрямів державної політики в питаннях розвитку судової системи. Рада суддів України має формувати єдину політику у цій сфері, представляти і захищати інтереси суддівського корпусу у відносинах з іншими органами влади.

Вбачається, що саме органи суддівського самоврядування мають стати центром акумулювання ідей та досвіду здійснення судової реформи. В їх полі зору мають перебувати всі напрями судової реформи та забезпечуватися взаємодія з іншими органами державної влади.

В ініціюванні і здійсненні подальших реформ пріоритетною має бути роль самих суддів. Якщо суддівське співтовариство не буде дбати про незалежність судової влади і підвищення якості правосуддя, ефективності організації роботи, то це будуть робити інші гілки влади. Так наша бездіяльність може трансформуватись у залежність.

При цьому вбачається, що подальше підвищення ефективності правосуддя має здійснюватися за рахунок розвитку нових технологій судочинства. Необхідно також запровадити становище, за якого суди будуть розглядати лише ті справи, в яких існує реальний спір. Потребують вирішення і питання усунення правової невизначеності стосовно розмежування юрисдикцій, подальше вдосконалення процесуального законодавства.

Підсумовуючи, хочу наголосити: запорукою розвитку судової влади України є наявність згуртованого і незалежного суддівського корпусу, який би мав істотну вагу в державній діяльності.

Впевнений, що ми з честю подолаємо усі труднощі та гідно продовжимо нашу спільну справу захисту прав і свобод людини.

Новому складу Ради суддів України бажаю успіхів у досягненні поставлених цілей. Наших колег чекає непроста і відповідальна робота, коли потрібно бути мудрими, а в багатьох випадках – і проявляти мужність.

Насамкінець хочу ще раз закликати, щоб ми разом своїми діями, справедливими судовими рішеннями утверджували дійсно самостійну, сильну та відповідальну судову владу. Адже лише така судова влада зможе захистити не лише громадян та юридичних осіб, а й свою незалежність!