Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовні заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 2 ст. 2 ГПК України)

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2005 р. в справі №41/201 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України до Міністерства оборони України (далі — Міністерство), товариства з обмеженою відповідальністю “Прикарпатська фінансова компанія” (далі — Товариство), 3-тя особа — 26 гарнізонний будинок офіцерів, про визнання договору недійсним,
У березні 2005 р. заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України до Міністерства, Товариства про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей, укладеного 24 вересня 2004 р. між Міністерством та Товариством. Позов мотивовано тим, що при укладенні зазначеного договору не було додержано вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК, законами України від 21 вересня 1999 р. № 1075-XIV “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, від 6 грудня 1991 р. № 1934-XII “Про Збройні сили України”, від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV “Про державний бюджет на 2004 рік”, Житловим кодексом України, Положенням про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1919).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23 вересня 2005 р. позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України залишено без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК. Ухвала мотивована тим, що заступником Генерального прокурора України в ході судового розгляду не було доведено, що позивачі є органами держави, які уповноважені здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 грудня 2005 р., ухвалу суду першої інстанції залишено без змін із тих же підстав.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 23 лютого 2006 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2005 р. Касаційне подання обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови статтям 124, 129 Конституції України та нормам процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 2 ст. 2 ГПК).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Заступник Генерального прокурора України, пред’являючи позов в інтересах держави, обґрунтував свої вимоги тим, що відповідно до статей 92, 116, 117 Конституції та ст. 33 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-XII “Про власність” управління державним майном, у тому числі і військовим, від імені народу України здійснює Верховна Рада України шляхом прийняття законів, а безпосереднє управління об’єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України, який у межах своєї компетенції видає обов’язкові до виконання постанови та розпорядження. Оскільки Міністерство, укладаючи спірний договір, порушило чинне законодавство щодо підстав і порядку відчуження військового нерухомого майна, тому такі дії, на думку заступника Генерального прокурора України, потягли за собою порушення інтересів держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

З вищенаведеного вбачаться, що заступник Генерального прокурора України, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК, належним чином обґрунтував свої вимоги, у тому числі стосовно пред’явлення позову в інтересах держави; висновки суду щодо відсутності у прокурора доказів необхідності захисту державних інтересів суперечать матеріалам справи; обґрунтування залишення позову без розгляду мотивами відсутності у Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України ознак уповноважених органів не можна визнати таким, що відповідає вищенаведеним вимогам процесуальних норм, і стосується розгляду позовних вимог по суті.

Крім того, не можна погодитися із визначеними судом підставами для залишення даного позову без розгляду, а саме, п. 1 ст. 81 ГПК, яким встановлено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ст. 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується, між іншим, прокурором чи його заступником.

З матеріалів справи вбачається, що заступник Генерального прокурора України підписав позовну заяву в межах повноважень, наданих йому п. 2 ст. 121 Конституції, статтями 20, 35, 36-1 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII “Про прокуратуру” та статтями 2, 29, 54 ГПК.

Ураховуючи наведене, висновки суду щодо залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п.1 ст. 81 ГПК, не узгоджуються з положеннями зазначеної норми, спростовуються матеріалами справи і є помилковими.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 р. та ухвалу Господарського суду м. Києва від 23 вересня 2005 р. скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.