До такого звернення змушують чергові настійливі намагання певних сил під виглядом проведення в Україні судової реформи у сумнівний з правової точки зору спосіб домогтися кардинальних законодавчих змін у сфері правосуддя, які, без перебільшення, є небезпечними для українського суспільства та держави, наголошує Голова Верховного Суду України.

Йдеться, насамперед, про внесені 27 грудня 2006 р. Президентом України на розгляд Верховної Ради України проекти законів України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” (реєстр. № 2834) та “Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів” (реєстр. № 2835).

Як відомо, 2 квітня 2007 р. Президент України відкликав ці законопроекти, обґрунтувавши своє рішення, по-перше, необхідністю додаткового вивчення зауважень концептуального характеру до них, по-друге, неможливістю виваженого та юридично обґрунтованого підходу до розгляду цих проектів у ситуації, коли реформування судової системи перетворилося в надмірно політизований процес.

Незважаючи на це, народні депутати України 3 квітня 2007 р., після того, як Президент України 2 квітня 2007 р. своїм указом достроково припинив повноваження Верховної Ради України, розглянули зазначені законопроекти і проголосували за прийняття їх у першому читанні.

Легітимність прийнятого народними депутатами рішення в період дії Указу Президента України про припинення повноважень Верховної Ради України є, щонайменше, сумнівною. Відсутність юридичної сили свого рішення пізніше визнала й сама Верховна Рада України. 29 травня 2007 р., після зупинення Президентом України у певній частині дії зазначеного Указу, було прийнято Постанову “Про підтвердження результатів голосування щодо законів України, прийнятих Верховною Радою України в період з 3 квітня по 29 травня 2007 р.”. У доданому до цієї Постанови переліку актів, голосування щодо яких підтверджувалося (тобто належним чином юридично закріплювалося), проектів законів про судоустрій та статус суддів немає.

Однак, ігноруючи ці обставини та нехтуючи нормами Регламенту Верховної Ради України, 23 листопада 2007 р. у Верховній Раді України було здійснено перереєстрацію зазначених законопроектів (за реєстр. № 0916 та № 0917) як таких, що прийняті у першому читанні.

Понад те, Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя, незважаючи на вказані правові моменти, що фактично унеможливлюють розгляд парламентом цих законопроектів, підготував їх (об’єднавши в один) до другого читання і 18 червня 2008 р. рекомендував Верховній Раді України прийняти як закон.

16 грудня 2008 р. Верховна Рада України затвердила порядок денний третьої сесії Верховної Ради України 6-го скликання, включивши до нього питання про розгляд у другому читанні проекту Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (реєстр. № 0916 та № 0917).

За вказаних обставин, наголошує Голова Верховного Суду України у своєму листі до Голови Верховної Ради України, розгляд парламентом зазначеного законопроекту у другому читанні і прийняття його в цілому є юридично неприпустимим.

По-перше, прийняття у такий спосіб базового для функціонування судової системи закону поставить під сумнів легітимність діяльності судів та суддів, а отже, й легітимність судового захисту прав та свобод людини і громадянина.

По-друге, цей законопроект є неприйнятним за своїм змістом: його концептуальні положення мають відверто неконституційний характер, ігнорують принцип верховенства права та правові засади функціонування державної влади, передбачають вочевидь хибні, юридично, соціально та економічно необґрунтовані підходи до побудови судового устрою нашої держави.

Ситуація, що склалася в суспільстві та державі загалом і у сфері правосуддя зокрема, однозначно засвідчує: судова реформа є нагальною потребою сьогодення. Однак, переконаний Голова Верховного Суду України, на ній не можна спекулювати, як це робиться багатьма державними діячами і політиками. Тим більше – використовувати її як засіб для задоволення певних політичних чи особистих інтересів.

Адже судова реформа стосується безпосередньо кожної людини, захисту її прав та свобод, зумовлює надзвичайно важливі правові, соціальні, економічні, політичні та інші наслідки. Тому і має бути науково обґрунтованою, системною, продуманою, зауважує Василь Онопенко. Основними умовами успішного здійснення судової реформи є, по-перше, її суспільна та державна зорієнтованість, по-друге, відповідальна, узгоджена та конструктивна позиція усіх суб’єктів, причетних до її здійснення. І, безперечно, вона має проводитися виключно у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Зазначений вище законопроект, який наполегливо “проштовхується” зацікавленими у ньому особами і подається ними як реформаторський, насправді немає нічого спільного зі справжньою судовою реформою.

З огляду на це Голова Верховного Суду України висловлює сподівання на розуміння народними депутатами України надзвичайної важливості судової реформи для подальшого розвитку країни та відповідальності за її здійснення і просить не допустити розгляду даного законопроекту у другому читанні, щоб запобігти формуванню нелегітимної законодавчої бази для здійснення правосуддя, руйнуванню конституційних засад функціонування судової влади.