Відповідно до ст. 2 ГПК України прокурор чи його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави і ця заява є підставою для порушення справи у суді

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.06.2009 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 року, позов повернуто без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2009 року залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 11.03.2010 року за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19.11.2009 року.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІС - Компані” не використало наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивачів та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується, між іншим, прокурором чи його заступником.

Позов було підписано заступником прокурора Чернігівської області, тобто в межах наданої чинним законодавством компетенції.

Отже, повертаючи позов заступника прокурора Чернігівської області без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодилися господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій, безпідставно послався на п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Крім того, у відповідності до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що “інтереси держави” є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, заступник прокурора Чернігівської області з посиланням на законодавство обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, проте господарським судом м. Києва взагалі у судовому засіданні не були досліджені доводи викладені в позові.

Крім того, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 року, допустив різне застосування ст. 2 ГПК України у даній справі по відношенню до застосування цієї ж норми закону в аналогічній справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до відкритого акціонерного товариства “Корюківська фабрика технічних паперів”, треті особи - відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, товариство з обмеженою відповідальністю “Міжрегіонпостач”, закрите акціонерне товариство “Укргаз-Енерго”, про стягнення суми, в якій позов заступника прокурора було розглянуто по суті.

Одночасно, оскаржена постанова касаційного суду не відповідає постанові Верховного Суду України від 03.04.2007 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Нафтогаз”, товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазенерго”, товариства з обмеженою відповідальністю “Анкодор-Інвест-Плюс” про визнання недійсним договору та стягнення суми, в якій було висловлено позицію про те, що судам необхідно в кожному конкретному випадку досліджувати наявність порушення матеріальних або інших інтересів держави та необхідність їх захисту.

За таких обставин, всі прийняті у справі судові рішення є незаконними і підлягають скасуванню, а справа - направленню на розгляд до господарського суду м. Києва.

Керуючись статтями 111¹⁷-111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

постановила:

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19 листопада 2009 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 вересня 2009 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 15 червня 2009 року скасувати, а справу направити на розгляд до господарського суду м. Києва.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.