На цьому судді Верховного Суду України наголосили під час Пленуму Верховного Суду України, який відбувся 28 лютого 2011 року під головуванням Голови Верховного Суду України Василя Онопенка.

Пленум розглянув проект висновку щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України" (реєстраційний № 7447 від 9 грудня 2010 року).

Окремі положення законопроекту, йдеться у тексті висновку Пленуму Верховного Суду України, заслуговують на підтримку, оскільки відновлюють певні процесуальні повноваження Верховного Суду України як судового органу.

Водночас деякі положення законопроекту викликають занепокоєння суддів Верховного Суду України.

Зміни, внесені Законом до усіх процесуальних кодексів, унеможливили реалізацію Верховним Судом України контрольної функції щодо перегляду рішень судів нижчого рівня. Так, право особи звернутися за захистом своїх прав і свобод до Верховного Суду України як останньої національної судової інстанції ставиться в залежність від рішення колегії суддів відповідного вищого спеціалізованого суду, що безпосередньо виніс рішення у справі в порядку касації, з яким особа не погоджується. Водночас без розгляду цієї справи Верховним Судом України особа втрачає право на звернення до відповідної міжнародної судової інституції.

Це суперечить міжнародному принципу безсторонності суду, порушує взяті Україною міжнародні зобов’язання не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення будь-якої особи до Європейського суду з прав людини, а також не відповідає положенням частини четвертої статті 55 Основного Закону України.

Виходячи з цього, Пленум Верховного Суду України пропонує законодавцю запровадити єдиний порядок подання заяви про перегляд судового рішення – безпосередньо до Верховного Суду України.

Законопроектом також пропонується розширити перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень у Верховному Суді України. Зокрема, такою підставою (у разі прийняття законопроекту) буде неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, які регулюють питання відповідної юрисдикції. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до частин перших статей 355 ЦПК України, 237 КАС України та 111-6 ГПК України.

Водночас аналогічні зміни слід внести і до положень КПК України.

На Пленумі також зауважувалося, що передбачене зменшення кількості суддів Верховного Суду України до двадцяти (по п’ять суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції) та залишення на посадах лише тих суддів, які працювали у відповідних судових палатах Верховного Суду України та відповідають вказаним у законопроекті критеріям, суперечить частині п'ятій статті 126 Конституції України, що визначає виключний перелік підстав для звільнення судді з посади. Наведена стаття не містить і вказівок на те, що такі підстави можуть бути визначені законами України.

Кількість суддів Верховного Суду України, зазначалося на Пленумі, має встановлюватися указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим із Радою суддів України. А повноваження утворювати судові палати Верховного Суду України, як і визначати кількісний склад кожної з них, слід надати Пленуму Верховного Суду України.

Пропозиція законопроекту надавати суддям Верховного Суду України, які не погодилися перевестися до іншого суду, вихідну допомогу і статус судді у відставці, розглядається як спосіб примусового відправлення суддів Верховного Суду України у відставку. Це, зауважувалося на Пленумі, суперечить положенням статті 126 Конституції України, зі змісту якої випливає, що відставка є правом, а не обов'язком судді Верховного Суду України.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду України вважає, що проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України" потребує доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.