Спільна участь у вчиненні умисного злочину з особою, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність, відповідно до ст. 26 КК України, не утворює співучасті у злочині

Амвросіївський районний суд Донецької області вироком від 24 березня 2005 р. засудив Р., за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ст. 304 КК України на один рік позбавлення волі.

За сукупністю цих злочинів на підставі ст. 70 КК України Р. призначено остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі статей 75 і 76 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладенням на нього відповідних обов’язків.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Згідно з вироком Р. визнано винним у тому, що він 7 січня 2005 р., приблизно об 11 год. 30 хв., втягнувши неповнолітнього Ф. у злочинну діяльність та діючи за попередньою змовою з ним, відкрито викрав належну К. козу вартістю 500 грн.

У клопотанні заступника Генерального прокурора України порушено питання про зміну вироку щодо Р. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення. При цьому прокурор вказує на те, що суд невірно кваліфікував дії Р. як грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб, тобто з Ф., який не був суб’єктом злочину, оскільки на момент його вчинення йому не виповнилося 14 років. Просить перекваліфікувати дії Р. з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України і за цим законом та сукупністю злочинів призначити йому покарання один рік шість місяців позбавлення волі і вважати його звільненим від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком один рік.

Поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання прокурора підтримано.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заступника Генерального прокурора України, який підтримав клопотання та подання, перевіривши матеріали справи та наведені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що внесене клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Згідно зі ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Статтею 22 КК України встановлено, що кримінальній відповідальності за грабіж підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 14 років.

Із матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення грабежу, а саме 7 січня 2005 р., Ф. виповнилося лише 10 повних років, оскільки він народився 20 лютого 1994 р. З цієї підстави він не є суб’єктом злочину, а тому злочинні дії засудженого Р. неправильно кваліфіковані як грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб, тобто за попередньою змовою із Ф.

Враховуючи те, що участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину з особою, яка відповідно до закону не є суб’єктом злочину, не утворює співучасті у злочині, то дії Р. необхідно перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.

При призначені покарання засудженому Р. за цим законом слід урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, його особу та обставини, що пом’якшують покарання.

На підставі наведеного, керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

клопотання заступника Генерального прокурора України, внесене на розгляд за поданням п’яти суддів, задовольнити.

Вирок Амвросіївського районного суду Донецької області від 24 березня 2005 р. щодо Р. змінити.

Перекваліфікувати дії Р. з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України і за цим законом призначити йому покарання один рік шість місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186 та ст. 304 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити Р. остаточне покарання у виді одного року шести місяців позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.