Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної ДПІ на постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. № 2-15/5703-2004 у справі за позовом Сімферопольської міжрайонної ДПІ до фірми “Вілмас” і приватного підприємства “Укр-Техноком” про визнання недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договору купівлі-продажу від 1 жовтня 2002 р. № 130,
У березні 2004 р. Сімферопольська міжрайонна ДПІ подала до господарського суду Автономної Республіки Крим позов до фірми “Вілмас” і приватного підприємства “Укр-Техноком” про визнання недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договору купівлі-продажу від 1 жовтня 2002 р. № 130. Вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладений з метою, що суперечить інтересам держави, оскільки умисел приватного підприємства “Укр-Техноком” при укладенні цього договору був спрямований на ухилення від сплати податків. Ця обставина підтверджується тим, що рішенням Київського районного суд м. Донецька від 13 вересня 2002 р. визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість приватного підприємства “Укр-Техноком”.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2004 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 р. залишено без змін.

Це рішення та постанови мотивовані тим, що факт спричинення шкоди державі внаслідок укладення спірної угоди та умисел на укладення угоди з метою ухилення від оподаткування належними доказами не доведені.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 червня 2005 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. за касаційною скаргою Сімферопольської міжрайонної ДПІ, де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2004 р. та про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, представника Сімферопольської міжрайонної ДПІ та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Приймаючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач не довів наявності у приватного підприємства ôУкр-Технокомö при укладенні спірної угоди мети, суперечної інтересам держави та суспільства.

Викладений вище висновок Вищого господарського суду України не відповідає нормам матеріального права та не ґрунтується на обставинах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства фірмою “Вілмас” позивач встановив, що згідно з договором від 1 жовтня 2002 р. № 130 приватне підприємство ôУкр-Технокомö зобов’язалося реалізувати фірмі “Вілмас” нафтопродукти на загальну суму 128969 грн. 37 коп.. Оплата за поставлений товар була здійснена шляхом проведення взаємозаліку на суму 78969 грн. 37 коп. та перерахування коштів на розрахунковий рахунок приватного підприємства ôУкр-Технокомö у сумі 50000 грн.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 49 ЦК УРСР угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28 квітня 1978 р. № 3 з наступними змінами “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз’яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.

Висновки судів, що за таких обставин спірний договір не може бути визнано недійсним відповідно до вимог ст. 49 ЦК УРСР, є необґрунтованими.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Київського районного суду м. Донецька від 13 вересня 2002 р. визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість приватного підприємства ôУкр-Технокомö. При цьому встановлено, що це підприємство зареєстровано на підставну особу. Є. не мала наміру займатись підприємницькою діяльністю та отримала винагороду за реєстрацію підприємства на її ім’я. Однак, суди усіх інстанцій проігнорували доводи позивача про те, що підприємство створювалося з порушенням законодавства і мало за мету укладення угод, спрямованих на ухилення від оподаткування, та не навели доказів, якими такі доводи спростовуються, а наданим доказам законної оцінки не дали.

Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷-111²¹ ГПК, Верховний Суд України

Касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної ДПІ задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.