| 31 травня 2006 р. | Президенту України |
 | Ющенку В.А. |
Шановний Вікторе Андрійовичу!
У зверненні до Парламенту України Ви дали оцінку діяльності судової системи України. У зв’язку з цим, за дорученням Ради суддів України, хочу довести до Вашого відома позицію суддівського корпусу України.
Щороку суди України розглядають понад 6 млн. справ та матеріалів усіх категорій. Сторони процесу погоджуються з 95 % постановлених судових рішень, визнаючи їх законність та обґрунтованість, і не оскаржують їх. Лише 5,0 % судових рішень оскаржуються у вищестоящих судових інстанціях. Але тільки 3–5 % з них скасовуються або змінюються апеляційною та касаційною інстанціями судів, а інші залишаються без зміни. Тобто неправильною є лише невелика частина судових рішень.
Чи можна за таких обставин вважати, що судова система несе глибинну загрозу національній безпеці України?
У кожній країні світу немає стовідсоткової бездоганності судових рішень судів першої інстанції. Для виправлення помилок існують суди вищого рівня, що забезпечує впевненість громадян у справедливості і законності судового рішення.
Поступово у відповідності з лінією, що накреслена Президентом держави, зменшується кількість осіб, яких за вчинення злочинів засуджено до позбавлення волі. Якщо в 2000 р. суди призначали покарання у виді позбавлення волі 35,9 % засуджених, то у 2005 р. – 25,8 %. Суди стали частіше застосовувати альтернативні види покарань. Судова система України дедалі більше орієнтується на європейські стандарти з цього питання.
Серйозною проблемою в судах України є тяганина при розгляді справ, яка виникає як від перевантаженості суддів справами, так і від чинників, що не залежать від діяльності судів. Але щорічно оперативність розгляду справ поліпшується, скорочуються строки їх розгляду. У 2005 р. з порушенням процесуальних строків було розглянуто майже на 25 % менше кримінальних і цивільних справ. У зв’язку з цим зменшилися на 16 % залишки нерозглянутих справ у порівнянні з 2004 р. Цих результатів було досягнуто завдяки сумлінній та наполегливій праці абсолютної більшості суддів, а також з допомогою систематичних перевірок місцевих судів, що здійснювали апеляційні суди та Верховний Суд України з наданням суддям методичної допомоги, притягнення недобросовісних суддів до дисциплінарної відповідальності.
Слід сказати, що Вища рада юстиції України, яка на 80 % складається не із суддів, у рідкісних випадках визнає обґрунтованими скарги громадян на діяння суддів. Рішень Європейського Суду з прав людини стосовно України значно менше, ніж щодо інших країн. Крім того, ці рішення стосуються здебільшого стадії виконання судових рішень та порушень прав людини на стадіях досудового слідства. Лише поодинокі рішення Європейського Суду з прав людини стосуються порушень, допущених судами.
За таких обставин чи можна вважати, що судова система України чинить свавілля і деспотизм?
В Україні працюють 6,6 тис. суддів. У 2005 р. лише щодо чотирьох суддів порушені і розслідуються кримінальні справи, а стосовно одного судді справа розглядається судом. У цей період шість суддів звільнено з посади за порушення присяги. Боротися з корупцією потрібно. Проте звинувачувати за цими поодинокими фактами всю систему судів у глибокій корумпованості неправильно.
Безумовно, судова система потребує реформи. Але огульне, необ’єктивне звинувачення судової системи створює серед суддів атмосферу пригніченості та невпевненості, підриває авторитет самої державної влади. Дискредитація судової системи сіє серед людей зневіру у можливість захистити себе, свої права та законні інтереси в суді.
Щоб реформувати судову систему, необхідні знання глибинних її проблем. Ці проблеми більш відомі суддям, ніж іншим людям. Тому без урахування думки суддів реформувати судову систему – це рівнозначно здійсненню вдосконалення кардіології зоотехніками чи навпаки.
Уже п’ятий рік суди працюють з великим перевантаженням. Якщо п’ять років тому суддя в місяць одержував для розгляду по 40–50 справ та матеріалів, то зараз в половині судів України на одного суддю припадає до 200 справ та матеріалів. При цьому держава не забезпечила повне комплектування суддівського корпусу. Щорічно майже 1,5 тис. посад суддів є вакантними.
У чинному законодавстві існує безліч протиріч та колізій, які породжують помилки у правозастосовній діяльності судів, неоднакове його застосування. Окремі судові процедури взагалі не врегульовані. Верховний Суд України позбавлений права законодавчої ініціативи з 1996 р., а тому не може активно впливати на процес законотворення. Навіть постанови Пленуму Верховного Суду України на сьогодні мають лише рекомендаційний характер для судів. Прецедентного значення рішення Верховного Суду теж не мають.
Через громіздку процедуру призначення багато судів тривалий час не мають голів судів та їх заступників. З тієї ж причини значна кількість суддів місяцями чекає свого звільнення з посади за віком, отримуючи при цьому заробітну плату, але не виконуючи суддівських повноважень.
Голови судів усіх рівнів та їх заступники позбавлені будь-яких важелів впливу на стан забезпечення звичайної трудової дисципліни серед суддів. Все розраховано лише на їх сумлінність та добросовісність. Але ж реалії життя зовсім інші.
В Україні ніхто спеціально не навчає фахівців для судової системи. Академія суддів проводить лише підвищення кваліфікації суддів, а питання професійної підготовки молодих суддів і дотепер не вирішено державою. Ця академія не має навіть приміщення і фінансується значно гірше, ніж інші академії правоохоронних органів. За відсутності фінансування судді місцевих судів, особливо з невеликим стажем суддівської роботи, не мають змоги стажуватися у судах вищого рівня.
Судова система не може надійно працювати без кваліфікованих працівників апарату судів. На жаль, держава не приділяє уваги цьому питанню. Заробітна плата працівників апарату судів мізерна навіть з урахуванням останнього підвищення. У зв’язку з цим у судах висока плинність кадрів апарату. Високопрофесійні фахівці не йдуть працювати у судову систему.
Чи можна за таких обставин забезпечити на належному рівні роботу судів та чемного ставлення працівників суду до відвідувачів?
Упродовж 15 років судова влада недофінансовується державою. Значна кількість приміщень судів не відповідає вимогам здійснення судочинства. В аварійних приміщеннях працюють 11 судів. У судах не вистачає 1284 зали судових засідань. Судді змушені вирішувати справи у порядку черговості, що веде до порушення строків їх розгляду та надходження скарг громадян.
За відсутності необхідного фінансування майже 1000 суддів не мають житла.
Чи можна за обставин хронічного недофінансування судової системи, перевантаженості справами та неукомплектованості чекати від суддів, з яких кожен третій є молодим фахівцем, абсолютної якості постановлених ними судових рішень?
Для забезпечення незалежності суддів у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про статус суддів» усі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї. Це міжнародна норма.
Але всупереч цьому правилу в Україні нагнітається ненависть до судів та суддів, навіть органи державної влади та посадові особи вдаються до шельмування суддів, їх образ і принижень. Судді вбачають у цих діях намагання підкорити їх, зробити ручними та слухняними, що недопустимо. На наш погляд, протистояння між судовою владою та іншими гілками влади нічого крім шкоди державі не приносить.
Шановний Вікторе Андрійовичу!
Свого часу Ж.-Ж. Руссо писав, що хула є дуже зручною річчю: нападають за допомогою одного слова, а для захисту потрібні сторінки.
Мені б дуже не хотілося, щоб мій лист було сприйнято як намагання захистити «честь мундиру» суду. У судовій системі України дійсно нагромадилося багато невирішених проблем, але вирішувати їх потрібно не шляхом огульних звинувачень, а згуртованими діями усіх трьох гілок влади.
З повагою
| Голова | |
| Верховного Суду України | В.Т. Маляренко |