Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу АКБ “Юнекс” на постанову Вищого господарського суду України від 25 січня 2005 р. у справі за позовом ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” до ТОВ виробничо-комерційна фірма “Промінь ЛТД” і АКБ “Юнекс” про визнання недійсним договору застави від 29 січня 1997 р., укладеного між відповідачами,
У травні 2004 р. ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” подало до господарського суду Дніпропетровської області позов до ТОВ виробничо-комерційна фірма “Промінь ЛТД” і АКБ “Юнекс” про визнання недійсним договору застави від 29 січня 1997 р., укладеного між відповідачами. Позовні вимоги мотивовані тим, що на порушення ст. 11 Закону “Про заставу” ТОВ виробничо-комерційна фірма “Промінь ЛТД” не є власником майна, що передавалось у заставу, і не мало повноважень щодо розпорядження цим майном. Позивач стверджував, що він є власником заставленого майна. Про порушення свого права укладенням спірного договору він дізнався лише 9 вересня 2003 р., коли до нього надійшла постанова відділу Державної виконавчої служби Тернівського районного управління юстиції м. Кривого Рогу про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. З цієї дати, на думку позивача, починається відлік строку позовної давності.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2004 р. відмовлено у задоволенні позову у зв’язку з закінченням строку позовної давності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. вищевказане рішення суду скасовано. Поновлено строк позовної давності. Визнано недійсним договір застави, укладений між відповідачами, посвідчений 29 січня 1997 р. завідуючою другої Криворізької державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 1-115.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 січня 2005 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. залишено без змін. Посилання при цьому зроблено на те, що при укладенні спірного договору застави банк, як заставодержатель, не витребував у заставодавця документи, які встановлювали право власності (розпорядження) ТОВ ВКФ “Промінь ЛТД” на майно, яке передається в заставу. У матеріалах справи відсутні документи, які б встановлювали право власності (розпорядження) ТОВ ВКФ “Промінь ЛТД” на залізорудні окатиші в кількості 9000 тон, які передавалися в заставу. Спірний договір застави був укладений з порушенням ст. 11 Закону “Про заставу”. Пропущений строк позовної давності підлягає поновленню, з урахуванням того, що ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” не був стороною за договором застави чи кредитним договором, і передача майна в заставу з ним не узгоджувалась.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 березня 2005 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2005 р. № 7/206 за касаційною скаргою АКБ “Юнекс”, де поставлено питання про скасування цієї постанови і постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. та залишення без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2004 р..

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки, зроблені апеляційною та касаційною інстанцією, є необґрунтованими та протирічать вимогам закону.

29 січня 1997 р. між АКБ “Юнекс” і ТОВ виробничо-комерційна фірма “Промінь ЛТД” укладено договір застави, який було нотаріально посвідчено.

Відповідно до п.1, п.2 спірного договору в забезпечення своєчасного виконання кредитного договору від 22 січня 1997 р. № 2/0197 ТОВ виробничо-комерційна фірма “Промінь ЛТД” заставило АКБ “Юнекс” 9 000 тон залізорудних окатишів на суму 622 980 грн., що знаходяться на складах фабрик ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”.

29 січня 1997 р. за вихідним № 1613/145 ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” підтвердило факт перебування на його складах станом на 29 січня 1997 р. 9 000 тон залізорудних окатишів, що належать ТОВ ВКФ “Промінь ЛТД”.

Згідно з актами інвентаризації заставленого майна від 12 вересня 1997 р. та 26 листопада 1997 р., складеними за участю представників позивача та відповідачів, проведена інвентаризація матеріальних цінностей, що перебувають у заставі на підставі договору застави від 29 січня 1997 р., та встановлена наявність на вказані дати на складах фабрик позивача залізорудних окатишів в кількості 9 000 тон на загальну суму 622 980 грн.. Підпис представника позивача на актах інвентаризації посвідчено печаткою ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Відповідно до п. 7 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

У відповідності з ст. 71 ЦК до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності – три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК).

Позивач не є стороною спірного договору. Але, оскільки після укладення цього договору за участю позивача здійснювалась інвентаризація заставленого майна за зазначеним договором, позивач повинен був дізнатись про порушення свого права. Із 12 вересня 1997 р. починається відлік строку позовної давності для звернення з позовом про захист права, порушеного у зв’язку з укладенням цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

З урахуванням зазначеного постанову Вищого господарського суду України від 25 січня 2005 р. № 7/206 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. слід скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2004 р. – залишити без змін.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷-111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

Касаційну скаргу АКБ “Юнекс” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 січня 2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2004 р. – залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.