ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Украйні" не ставить в залежність обов’язок щодо сплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів від наявності чи відсутності у підприємства прибутку, а вказує лише джерело сплати цих санкцій.

21 червня 2005 р.

м. Київ

головуючого –	Барбари В.П.,
суддів:	Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,
	Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Відділення) на постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. у справі № 1/255 за позовом Відділення до Відкритого акціонерного товариства “Імені Фрунзе” (далі – Товариство) про стягнення 4 658 грн. 61 коп. штрафних санкцій,

З позовом у Господарський суд Херсонської області Відділення звернулося 28 червня 2004 р., обґрунтувавши заявлену вимогу тим, що відповідач всупереч встановленому порядку відмовився самостійно сплатити нараховані йому штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 2 листопада 2004 р. в позові відмовлено.

Постановою від 18 січня 2005 р. Запорізький апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а позов задовольнив, виходячи з того, що у 2002 році Товариство не створювало робочих місць для інвалідів, а тому до нього правомірно пред’явлена вимога про стягнення в судовому порядку нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову Запорізького апеляційного господарського суду скасував, а рішення Господарського суду Херсонської області залишив в силі. Постанова обґрунтована тим, що в разі відсутності у відповідача облікованого прибутку за звітний період, стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закон) не допускається.

В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності Конституції України, неправильного застосування судом норм матеріального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 20 Закону сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями (далі – підприємства) відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Відтак, відмова суду в задоволенні такого позову лише з тієї підстави, що за звітний період у підприємства не було прибутку, є безпідставною.

За таких обставин постанову Вищого господарського суду України не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Натомість, апеляційний господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов’язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалена ним постанова підлягає залишенню в силі. При цьому суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що Закон не ставить в залежність обов’язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

Тому, самостійно сплачені підприємством чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не повинні відноситися на собівартість товарів, робіт послуг.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷–111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. скасувати, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18 січня 2005 р. залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.