Право користування надрами для їх промислової розробки виникає у користувача за одночасної наявності у нього ліцензії, що видається Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, і гірничого відводу, який видається обласною радою.

Припинення права користування надрами за відсутності згоди користувача можливе лише у судовому порядку

19 серпня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Гранітний кар’єр” (далі — ТОВ “Гранітний кар’єр”) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколос” (далі — ТОВ “Еколос”) до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі — Міністерство), третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору — ТОВ “Гранітний кар’єр” про визнання нечинним наказу від 18 червня 2007 р. № 297 “Про анулювання та зупинення терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами” (далі — наказ) в частині скасування ліцензії (спеціального дозволу) від 12 травня 2003 р. № 2990 (далі — ліцензія), встановила:

У жовтні 2007 р. ТОВ “Еколос” звернулося до суду із зазначеним вище позовом.

Під час розгляду справи ТОВ “Гранітний кар’єр” подало заяву про вступ у справу в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору — визнання нечинним цього наказу.

Господарський суд Львівської області постановою від 15 листопада 2007 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня 2008 р. у задоволенні позову ТОВ “Еколос” відмовив. Вимоги ТОВ “Гранітний кар’єр” задовольнив — визнав нечинним наказ Міністерства в частині скасування ліцензії.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2008 р. рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, у задоволенні позову ТОВ “Еколос” та ТОВ “Гранітний кар’єр” відмовлено.

У скарзі про перегляд цієї постанови касаційного суду за винятковими обставинами ТОВ “Гранітний кар’єр” порушено питання про її скасування та залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування своєї скарги, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що 6 квітня 2007 р. Північна територіальна інспекція державного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр провела перевірку діяльності ТОВ “Гранітний кар’єр”, за результатами якої склала акт № 118, яким встановлено, що з кар’єру здійснюється відкачка води, проте жодних гірничо-видобувних робіт або підготовки техніки для цих робіт не відбувається, за вказаною адресою власника ліцензії не виявлено, плата за користування надрами та відрахування на геологорозвідувальні роботи не надходили.

На підставі цього інспекція дійшла висновку, що власник ліцензії — ТОВ “Гранітний кар’єр” — протягом 2003—2006 pр. розробку родовища не розпочинав, чим порушив вимоги ст. 26 Кодексу України про надра (далі — Кодекс) та пунктів 18, 19 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2007 р. № 480 (далі — Порядок).

18 червня 2007 р. Міністерство видало наказ про анулювання ліцензій (спеціальних дозволів) на користування надрами суб’єктам підприємницької діяльності, які допустили порушення вимог законодавства згідно з переліком наведеним у додатку до цього наказу. В додатку 2 до наказу було зазначено і ліцензію від 12 травня 2003 р. за реєстраційним № 2990, видану ТОВ “Гранітний кар’єр”.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також ухвалюючи нове — про відмову в позові, касаційний суд виходив із того, що: по-перше, відсутність у ТОВ “Гранітний кар’єр” гірничого відводу не є поважною причиною нездійснення промислового видобутку корисних копалин на Жеревському родовищі граніт-порфірів протягом двох років; по-друге, Міністерство при виданні спірного наказу діяло в межах повноважень, наданих йому законодавством.

Проте з таким висновком суду касаційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ст. 19 Кодексу надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям та громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на таке користування засвідчується актом про надання гірничого відводу. Останній є частиною надр, наданою користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов’язаних із видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення надаються Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів і підлягають реєстрації в органах державного гірничого нагляду (ст. 17 Кодексу) .

Згідно зі ст. 16 Кодексу спеціальні дозволи на користування надрами в межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Ці дозволи надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством, як правило, на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким органом відповідно до п. 1 Указу Президента України від 27 грудня 2005 р. № 1842/2005 “Про положення про Міністерством охорони навколишнього природного середовища України” є Міністерство.

За змістом ст. 23 Кодексу, землевласники й землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів, а також використовувати надра для господарських і побутових потреб.

З наведеного вбачається, що право користування надрами для їх промислової розробки виникає в користувача лише за одночасної наявності таких умов, як одержання ліцензії, яка підтверджує відповідну кваліфікацію та можливості користуватися надрами і видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, та одержання гірничого відводу, що видається обласною радою, в той час як користування надрами для непромислової розробки дозволяється без додержання вказаних умов.

Оскільки ліцензію на право видобування граніт-порфірів на Жеревському родовищі було видано ТОВ “Гранітний кар’єр” 12 травня 2003 р., а гірничий відвід на вказане родовище одержано останнім лише 14 липня 2006 р., суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що право користування надрами цього родовища для промислової розробки виникло у зазначеного підприємства лише з 14 липня 2006 р., а до цього моменту воно мало право лише видобувати корисні копалини для своїх господарських потреб загальною глибиною розробки до двох метрів.

Крім того, судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що протягом 2004—2007 рр. ТОВ “Гранітний кар’єр” здійснювало придбання техніки, ремонт будівель, трансформаторів та ліній електропередач, виконання робіт з енергозабезпечення, оплату спожитої електричної енергії, сертифікацію продукції та радіологічні дослідження гранітів, відкачування води з кар’єру, а також провело непромислове видобування 250 тон бутового каменю. Тобто протягом двох років з моменту одержання ліцензії на користування надрами це підприємство займалося непромисловим видобутком корисних копалин на Жеревському родовищі граніт-порфірів. При цьому воно не могло розпочати промислову розробку вказаного родовища з поважних причин, а саме у зв’язку з відсутністю гірничого відводу, але розпочало діяльність із підготовки до промислової розробки.

Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що п. 6 ст. 26 Кодексу та пункт 19 Порядку, пов’язують можливість анулювання спеціального дозволу на користування надрами та припинення права користування надрами з відсутністю факту початку користування надрами надрокористувачем, а не із способами, якими він приступив до користування надрами: шляхом непромислового видобутку корисних копалин, промислової розробки родовища чи виконання підготовчих робіт до такої розробки.

Викладене свідчить, що у Міністерства були відсутні підстави для припинення права користування надрами та анулювання ліцензії на користування надрами, виданої ТОВ “Гранітний кар’єр” на право видобування граніт-порфірів на Жеревському родовищі.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Кодексу право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, — у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Оскільки ТОВ “Гранітний кар’єр” згоди на припинення права користування надрами надано не було, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Міністерства повноважень для прийняття спірного наказу є правильним і відповідає вимогам законодавства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, їх рішення є законними й обґрунтованими і були скасовані касаційним судом помилково, що відповідно до ч. 2 ст. 243 КАС є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції, а також залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ТОВ “Гранітний кар’єр” задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2008 р. скасувати, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня 2008 р. та постанову Господарського суду Львівської області від 15 листопада 2007 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.