Спір за участі суб’єкта господарювання та Фонду державного майна України (далі – ФДМ) про визнання незаконним наказу останнього про скасування своїх попередніх наказів, згідно з якими ФДМ виступив співзасновником господарського товариства, вніс вклад до статутного фонду та вживав подальших заходів щодо його створення і діяльності, не є публічно-правовим і не належить до компетенції адміністративних судів, оскільки заявлені суб’єктом господарювання вимоги випливають із корпоративних правовідносин між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства

25 березня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Фонду державного майна України (далі – ФДМ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна компанія” (далі – ТОВ) до ФДМ, треті особи – Державне управління справами Президента України, Закрите акціонерне товариство “Готель “Україна” (далі – ЗАТ), Державне підприємство “Готель “Україна”, за участю прокурора м. Києва, про скасування наказу,

У лютому 2006 р. ТОВ звернулося до суду з позовом до ФДМ про визнання незаконним його наказу від 5 жовтня 2005 р. № 2695 “Про скасування наказів ФДМ від 28 жовтня 2004 р. № 2289 та від 12 листопада 2004 р. № 2463”.

У заяві зазначав, що наказом ФДМ від 28 жовтня 2004 р. № 2289 “Про участь ФДМ у Закритому акціонерному товаристві “Готель “Україна” останній підтримав пропозицію Державного підприємства “Готель “Україна”, погоджену Державним управлінням справами Президента України, та виступив засновником ЗАТ шляхом укладення із ТОВ Установчого договору про створення і діяльність ЗАТ. Наказом від 12 листопада 2004 р. № 2463 “Щодо участі ФДМ у Закритому акціонерному товаристві “Готель “Україна” ФДМ прийняв рішення про внесення до статутного фонду ЗАТ цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Готель “Україна”.

Посилаючись на те, що оспорюваний наказ не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ґрунтується на не оприлюдненому нормативно-правовому акті та виданий з перевищенням ФДМ своїх повноважень позивач просив визнати його незаконним.

Господарський суд м. Києва постановою від 15 липня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 р., позов ТОВ задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 січня 2009 р. касаційні скарги ФДМ та прокуратури м. Києва відхилив, а судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ФДМ, посилаючись на неоднакове та неправильне в цій справі застосування судом касаційної інстанції статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакової практики скаржник наводить постанову Верховного Суду України від 4 листопада 2008 р. в аналогічній справі.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена частково з наступних підстав.

Суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте із цим висновком погодитися не можна, зважаючи на таке.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції (адміністративну справу) визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб’єкт владних повноважень, відповідно до пункту 7 частини 1 зазначеної статті, – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, ознакою суб’єкта владних повноважень, як сторони в адміністративному процесі, є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій у правовідносинах, щодо яких виник спір.

У випадку, якщо суб’єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, то він не має встановлених нормами КАС необхідних ознак суб’єкта владних повноважень, а спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Даний спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, оскільки виник з корпоративних правовідносин між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства – ФДМ та ТОВ.

Такий спір має вирішуватися судами в порядку господарського судочинства, тому ухвалені в адміністративній справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню із закриттям провадження у ній.

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 15 липня 2008 р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 р. та ухвалу Вищого адміністративний суд України від 14 січня 2009 р. скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.