Відповідно до ч. 2 ст. 33 КК України при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2004 року Р. засуджено за ч. 5 ст. 185 КК до позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього його майна.

В апеляційному порядку вирок щодо Р. не переглядався.

Р. визнано винним у таємному викраденні чужого майна.

Так, 18 липня 2003 р. о 15 год., Р. шляхом зламу замка вхідних дверей проник у квартиру Г., звідки викрав майно потерпілого на загальну суму 2 тис. 242 грн.

8 серпня 2003 р. о 13 год. Р. через вікно проник у квартиру І., звідки викрав майно потерпілого на загальну суму 680 грн, а також майно потерпілої Л. на суму 472 грн.

24 грудня 2003 р. о 13 год. Р. шляхом зламу замка вхідних дверей проник у квартиру П., звідки викрав майно та гроші потерпілого в особливо великому розмірі на загальну суму 11 тис. 676 грн.

З лютого 2004 року о 10 год. Р. шляхом зламу замка дверей проник у квартиру З., звідки викрав майно потерпілої на загальну суму 1 тис. 129 грн.

У клопотаннях про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження засуджений Р. та в його інтересах захисник посилалися на те, що крадіжок Р. не вчиняв, досудовим та судовим слідством допущені істотні порушення норм кримінально-процесуального закону — застосування недозволених методів ведення слідства, під впливом яких він себе обмовив, та порушення права засудженого на захист.

У зв’язку з цим Р. і його захисник просили вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

У поданні п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання засудженого Р. і його захисника підтримано частково. На думку суддів, вирок суду щодо Р. підлягає скасуванню, а справа — направленню на додаткове розслідування через неповноту досудового слідства та порушення права засудженого на захист.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора щодо часткового задоволення клопотань і перекваліфікації дій засудженого по епізодам від 18 червня 2003 р., 8 серпня 2003 р. і 3 лютого 2004 р. з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 3 ст. 185 КК, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання засудженого і його захисника підлягають частковому задоволенню.

Винність Р. у вчиненні злочинних дій, вказаних у вироку, доведена зібраними по справі доказами, які викладені у вироку.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд разом з тим дав неправильну юридичну оцінку злочинним діям засудженого.

Так, органами попереднього слідства епізоди крадіжок з проникненням у житло від 18 червня 2003 р., 8 серпня 2003 р. і 3 лютого 2004 р. були кваліфіковані за ч. 3 ст.185 КК, а епізод крадіжки чужого майна в особливо великому розмірі від 24 грудня 2003 р. — за ч. 5 ст. 185 КК.

Постановляючи вирок, суд кваліфікував всі дії засудженого за ч. 5 ст. 185 КК.

Прийнявши таке рішення, суд тим самим погіршив становище засудженого, якому по епізодам від 18 червня 2003 р., 8 серпня 2003 р. і 3 лютого 2004 р. пред’являлось обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК, тобто за менш тяжкий злочин, ніж визнав суд.

У зв’язку з цим вирок суду визнано таким, що підлягає зміні, а дії засудженого по епізодам від 18 червня 2003 р., 8 серпня 2003 р. і 3 лютого 2004 р. — перекваліфікації з ч.5 ст.185 КК України на ч. 3 ст. 185 КК і призначенні покарання в межах вказаної статті.

По епізоду крадіжки від 24 грудня 2003 р. дії Р. за ч. 5 ст. 185 КК кваліфіковані правильно.

Що стосується посилань та те, що органами досудового слідства щодо Р. застосовувались недозволені методи ведення слідства, під впливом яких він себе обмовив, та порушено право засудженого на захист, то вони є необґрунтованими.

Так засуджений Р. як у ході досудового слідства, так і у ході судового розгляду справи винним себе визнав. Жодних заяв про те, що ці показання він дав у зв’язку з тим, що до нього застосовувались недозволені методи ведення слідства, засуджений не робив.

Із матеріалів справи також вбачалося, що Р. від послуг захисника відмовився, а обов’язкова участь захисника, за злочини, у яких обвинувачувався засуджений — не передбачена.

За таких обставин не можна вважати, що було порушено право Р. на захист.

З огляду на викладене Верховний Суд України вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2004 р. щодо Р. змінив: постановив перекваліфікувати дії Р. по епізодам від 18 червня 2003 р., 8 серпня 2003 р. і 3 лютого 2004 р. з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 3 ст.185 КК і призначити за цим законом покарання у виді позбавлення волі на 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених частинам 3, 5 ст. 185 КК остаточно визначив Р. покарання у виді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього його майна. В решті вирок щодо Р. залишив без змін.