Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 2 березня 2005 р. у справі № 5/1198-19/165 за позовом Акціонерного товариства закритого типу “Дельта-Транст” (далі - Товариство) до Інспекції та Відділу Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова (далі - Держказначейство) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та відшкодування з Державного бюджету України 3026646 грн. податку на додану вартість (далі - ПДВ),

З позовом у Господарський суд Львівської області Товариство звернулося 7 травня 2004 р., обґрунтувавши заявлену вимогу невідповідністю оспорюваних рішень податковому законодавству України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 липня 2004 р. позов задоволено, оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними і відшкодовано Товариству з Державного бюджету України 3 026 646 грн. ПДВ.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 серпня 2004 р. зазначене судове рішення залишено без змін.

Оскарженою постановою Вищий господарський суд України апеляційну постанову залишив без змін.

Ухвалені господарськими судами рішення і постанови ґрунтуються на висновках про те, що в лютому 2004 р. Товариство у встановленому підпунктом 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (далі - Закон про ПДВ) порядку включило до складу податкових зобов’язань з ПДВ суму 304 грн., що нараховані з операцій продажу товарів (робіт, послуг), а відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 цього Закону включило суму 3 026 950 грн. до податкового кредиту, яка складається з сум ПДВ, нарахованих у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Різницю між зазначеними сумами (3 026 646 грн.) обґрунтовано включено для відшкодування у податкову декларацію, дані якої є єдиною підставою для цього.

В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд з підстав порушення судом норм матеріального права, а також невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування положень підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що виникнення від’ємного значення з ПДВ пов’язано з оплатою Товариством замість ВАТ СКВ “Дністер” на користь ПП “Північна транспортна компанія” емітованих ним двох простих векселів з умовою нарахування 70% річних та п’яти простих векселів з умовою нарахування 95% річних (загальна номінальна вартість векселів - 5 091 200 грн., а з урахуванням відсотків - 18 159 621,96 грн.).

На підставі виданої ПП “Північна транспортна компанія” податкової накладної сума ПДВ, що нарахована на вартість векселів з урахуванням відсотків, включена Товариством до податкового кредиту.

При цьому судовими рішеннями підтверджено факт порушення правил оформлення вказаної податкової накладної (невірне зазначення в ній індивідуального податкового номера продавця - компанії), але зроблено висновок про те, що це порушення Товариство - покупець своєчасно усунуло шляхом одержання від продавця іншої накладної за тим самим номером і з тією ж датою.

Посилаючись на пункт 4.8 статті 4 Закону про ПДВ, суд дійшов висновку, що базою оподаткування в разі здійснення платником податку операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під процентні векселі є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Крім того, суд обґрунтував зазначений висновок положенням підпункту 7.9.3 пункту 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі - Закон про оподаткування прибутку), згідно з яким по процентних цінних паперах, емітованих платником податку, суми відсотків включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або повинна була бути здійснена виплата таких відсотків.

Проте зазначені висновки вбачаються передчасними, позаяк не ґрунтуються на належній юридичній оцінці встановлених фактичних обставин справи.

Насамперед, з системного аналізу норм Закону про ПДВ випливає, що право на відшкодування ПДВ з Державного бюджету України виникає лише при фактичному надходженні цього податку до бюджету від платника податку - продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Виходячи зі змісту підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ, згідно з яким суми ПДВ зараховуються у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом, а також з самої суті поняття податку і його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (пункт 19 статті 1, стаття 9 Бюджетного кодексу України) та з поняття платника ПДВ, як особи, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (пунктом 1.3 статті 1 закону про ПДВ), видно, що законодавцем встановлено прямий взаємозв’язок між сплатою (надходженням) до бюджету ПДВ та його відшкодуванням з бюджету.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ забороняється віднесення до складу податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, а підпункт 7.2.1 пункту 7.2 зазначеної статті встановлює обов’язкові реквізити, які повинна містити податкова накладна. Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті передбачено наслідки порушення порядку заповнення продавцем податкових накладних, що можуть настати для покупця у випадку включення до податкового кредиту ПДВ за такими накладними. В разі одержання від продавця неправильно заповненої податкової накладної покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною завою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, додавши до заяви документи, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Відсутність вказаної заяви не дає права включати до податкового кредиту суми ПДВ за такими накладними.

Під час розгляду справи суди встановили, що Товариство з названою заявою до Інспекції не зверталося.

Всупереч названим положенням Закону суд дійшов неправильного висновку про те, що видача продавцем замість неправильно заповненої накладної іншої з виправленням недоліків є своєчасним усуненням порушень.

Крім того, дійшовши висновку, що в даному спорі базою оподаткування є договірна вартість товарів (робіт, послуг), продаж яких здійснювався з використанням процентних векселів, господарські суди не з’ясували факт здійснення поставки товарів (робіт, послуг), на вартість яких виписано такі векселі, не встановлено руху самих векселів, а також не з’ясовано чи пов’язане придбання товарів (робіт, послуг) із здійсненням господарської діяльності Товариством (пункт 5.1 статті 5 Закону про оподаткування прибутку).

За таких обставин всі ухвалені у справі рішення і постанови підлягають скасуванню як незаконні та необґрунтовані, а справа - передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і ухвалити у справі основане на законі рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 2 березня 2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 серпня 2004 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 16 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.