Голова Верховного Суду Василь Онопенко звернувся з листом до парламенту з приводу загрозливої ситуації, яка складається з проведенням в Україні судової реформи. Як зазначається у листі, сьогодні вкотре активізувалися настійливі намагання певних сил у сумнівний, з правової точки зору, спосіб домогтися ухвалення парламентом законів, що передбачають кардинальне реформування судоустрою України, статусу суддів, судочинства.

Йдеться, насамперед, про внесені 27 грудня 2006 р. Президентом України на розгляд Верховної Ради України проекти законів України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” (реєстр. № 2834) та “Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів” (реєстр. № 2835).

2 квітня 2007 р. Президент України відкликав зазначені законопроекти, обґрунтувавши своє рішення, по-перше, необхідністю вивчення ще до їх ухвалення висловлених Верховним Судом України, органами суддівського самоврядування, юридичними громадськими організаціями, провідними вченими зауважень концептуального характеру, по-друге, неможливістю виваженого та юридично обґрунтованого підходу до розгляду цих проектів у ситуації, коли реформування судової системи перетворилося в надмірно політизований процес. У своєму листі до Верховної Ради України Президент України висловив побоювання, що за таких обставин мета здійснення судової реформи може бути істотно викривлена і звестися до намагання деяких політичних сил взяти суди під політичний контроль, що загрожує порушенню конституційного принципу поділу влади та незалежності суду.

Натомість 3 квітня 2007 р., після того, як Президент України 2 квітня 2007 р. видав Указ № 264 “Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України”, народні депутати України розглянули зазначені законопроекти і проголосували за їх прийняття у першому читанні. Прийняття такого рішення у період дії зазначеного Указу Президента України, щонайменше, ставить під сумнів його легітимність.

Крім того, Верховна Рада України сама фактично визнала відсутність юридичної сили свого рішення стосовно прийняття зазначених законопроектів у першому читанні, прийнявши 29 травня 2007 р., після зупинення Президентом України в певній частині дії Указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, Постанову “Про підтвердження результатів голосування щодо законів України, прийнятих Верховною Радою України в період з 3 квітня по 29 травня 2007 року”. У доданому до цієї Постанови Верховної Ради України переліку актів, голосування по яких підтверджувалося (тобто належним чином юридично закріплялося), проектів законів про судоустрій та статус суддів (реєстр. № 2834 та № 2835) немає.

Разом з тим, 23 листопада 2007 р. у Верховній Раді України здійснено перереєстрацію законопроектів про внесення змін до законів України “Про судоустрій України” та “Про статус суддів” (реєстр. № 0916 та № 0917) як таких, що прийняті у першому читанні. Це було зроблено всупереч положенню частини першої статті 100 чинного на той час Регламенту Верховної Ради України, відповідно до якого законопроекти, внесені і не прийняті до закінчення строку повноважень Верховної Ради України відповідного скликання в першому читанні, вважаються відкликаними. Таким чином, вони мали бути зняті з розгляду.

Василь Онопенко наголошує, що прийняття у такий спосіб базових для функціонування судової системи законів поставить під сумнів легітимність діяльності судів та суддів, а отже, й легітимність судового захисту прав та свобод людини і громадянина.

У листі підкреслюється, що судова реформа безпосередньо стосується кожної людини, захисту її прав та свобод. З огляду на надзвичайно важливі правові, соціальні, економічні, політичні та інші наслідки вона має бути науково обґрунтованою, системною і продуманою. Основними умовами успішного здійснення судової реформи є, по-перше, її суспільна та державна зорієнтованість, по-друге, відповідальна, узгоджена та конструктивна позиція усіх суб‘єктів, причетних до її здійснення. Виходячи з того, що судова реформа спрямована на створення правової системи судового захисту, вона має проводитися виключно у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Голова Верховного Суду робить висновок, що за таких обставин розгляд парламентом зазначених законопроектів є юридично неприпустимим.

Виходячи з викладеного, Василь Онопенко просить депутатів не допустити розгляду зазначених законів у другому читанні, запобігши формуванню нелегітимної законодавчої бази для діяльності судів і суддів. При цьому він висловив сподівання на розуміння депутатами надзвичайної важливості судової реформи для подальшого розвитку нашої країни та спільної відповідальності за її здійснення.