Право на відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету виникає лише при фактичному надходженні цього податку до бюджету від платника податку - продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

5 липня 2005 р.

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого –	Шицького І.Б.,
суддів:	Гуля В.С., Гусака М.Б., Карпечкіна П.Ф.,
	Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,
за участі представників
позивача:	А., Г.,
відповідача –	Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі – Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р. у справі № 5/2294-19/291 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Львівська тютюнова фабрика” (далі – Товариство) до Інспекції та Відділення Державного казначейства у Личаківському районі м. Львова (далі – Відділення) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості у сумі 38 706 416 грн.,

З позовом у Господарський суд Львівської області Товариство звернулося 10 серпня 2004 р., мотивувавши заявлену позовну вимогу невідповідністю оспорюваного податкового повідомлення-рішення Інспекції фактичним обставинам і податковому законодавству України.

Рішенням від 7 вересня 2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. та оскарженою постановою Вищого господарського суду України, позов задоволено.

Ухвалені господарськими судами рішення і постанови обґрунтовані висновком про те, що суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі – ПДВ) позивач вирахував із операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (далі – ТМЦ) на підставі договору з ТОВ МЖК “Конкріт” та у відповідності з положеннями Закону України “Про податок на додану вартість” (далі – Закон про ПДВ) і Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон про оподаткування прибутку підприємств).

В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, а також невідповідності оскарженої постанови Конституції України та рішенням Верховного Суду України в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Приймаючи оскаржену постанову, Вищий господарський суд України на підставі підпунктів 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4. та пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ дійшов висновку про те, що для включення сум ПДВ до податкового кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операції з придбання товарів та наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої продавцем, який є платником ПДВ.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ суми ПДВ зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом.

За змістом Закону про ПДВ право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету України від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Тобто законодавець передбачив, що однією з обов’язкових підстав для включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Крім того, в касаційній скарзі Інспекція вказує, що ТМЦ Товариство продало за ціною вдвічі нижчою за ціну придбання. Проте, суди не врахували, що віднесення Товариством суми ПДВ за такою операцією до складу податкового кредиту суперечить положенням підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону про ПДВ, пункту 1.32 статті 1 і пункту 5.1. статті 5 Закону про оподаткування прибутку.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону про оподаткування прибутку передбачено, що валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Проте суди не встановили чи відбулася фактична передача ТМЦ покупцю, що має значення для з’ясування того, чи мав він намір використовувати їх у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.32. вказаного Закону господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що придбані ТМЦ Товариство продало за ціною майже вдвічі нижчою за ціну придбання, здійснивши таким чином збиткову операцію.

Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язків сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 7 вересня 2004 р. скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.