Відповідно до ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” внеском до статутного фонду може виступати майновий або грошовий вклад, а не боргове зобов’язання

У серпні 2001 р. Фонд державного майна України (далі — ФДМУ) звернувся до господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” (далі — Товариство), корпорації “Seagroup International, Inc” (далі — Корпорація) про визнання недійсною угоди 29 травня 2000 р. №1 про внесення доповнень до контракту купівлі-продажу корпоративних прав у вигляді простих іменних акцій від 1 червня 1999 р. № 1747/12 , укладеного між Товариством та Корпорацією (далі — контракт; угода відповідно).

В обґрунтування позову ФДМУ вказав, що рішенням загальних зборів (протокол від 10 червня 1999 р. № 4) Корпорацію було включено до складу засновників Товариства, одним із засновників якого є і позивач, якому належить 43,054% статутного фонду товариства.

1 червня 1999 р. між Товариством та Корпорацією було укладено контракт, переметом якого стали корпоративні права у вигляді простих іменних акцій Товариства в кількості 147 млн 535 тис. 115 штук, що становить 9,96 % статутного фонду.

2 червня 1999 р. Корпорацією на виконання зазначеного контракту і з метою формування статутного фонду Товариства, останньому було передано 36 векселів на загальну суму 35 млн 845 тис. 132 доларів США з терміном погашення в 12 місяців з моменту акцептування.

29 травня 2000 р. відповідачі уклали угоду, відповідно до якої строк оплати векселів було продовжено до 1 червня 2003 р.

Позивач зазначав, що укладання даної угоди відбулось без погодження з органами правління Товариства та призвело до порушення його інтересів як одного з акціонерів Товариства.

Одночасно ФДМУ вказував, що продовження строку оплати акцій суперечить п. 8.2 Статуту Товариства, п. 5.5 Договору про створення та діяльність та вимогам Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ “Про господарські товариства” (далі — Закон № 1576-ХІІ).

В подальшому позивач доповнив позовні вимоги і просив суд визнати недійсним контракт, посилаючись на невідповідність його вимогам Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV “Про цінні папери та фондову біржу”, Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528.

Одночасно позивач просив суд зобов’язати відкрите акціонерне товариство “Фінансова компанія “Укрнафтогаз” (далі — Компанія) внести відповідні зміни до реєстру власників іменних паперів Товариства.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 листопада 2001 р. позов задоволено. Визнано недійсним контракт та угоду. Зобов’язано Компанію внести зміни до реєстру власників іменних паперів Товариства, зареєструвавши Товариство як власника пакету акцій у кількості 147 млн 535 тис. 115 шт., що становить 9,96 % статутного фонду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 березня 2002 р. залишено без зміни рішення Господарського суду м. Києва від 28 листопада 2001 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р. скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 березня 2002 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 28 листопада 2001 р. і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційному поданні Генеральний прокурор України в інтересах держави в особі ФДМУ просить відновити процесуальні строки на касаційне оскарження та скасувати постанову Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 лютого 2008 р. відновлено пропущені строки касаційного оскарження, порушено касаційне провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р. у справі № 28/198.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційного подання, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що в 1995 р. на підставі Указу Президента України від 29 листопада 1994 р. № 704/94, Указу Президента Республіки Татарстан №УП-883 від 13 грудня 1994 р. та договору про створення та діяльність від 27 липня 1995 р. було створено закрите акціонерне товариство “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”.

Одночасно господарським судом встановлено, що предметом контракту є купівля-продаж корпоративних прав у вигляді простих іменних акцій Товариства в кількості 147 млн 535 тис. 115 штук, що становить 9,96 % статутного фонду.

Суди визнали, що відповідно до зазначеного контракту, емітовані Корпорацією прості векселі виступали її внеском до статутного фонду Товариства.

Статтею 13 Закону № 1576-ХІІ в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

2 червня 1999 р. Корпорацією на виконання зазначеного контракту і з метою формування статутного фонду Товариства останньому було передано 36 векселів на загальну суму 35 млн 845 тис. 132 доларів США з терміном погашення в 12 місяців з моменту акцептування.

Статтею 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено, що простий вексель містить назву “простий вексель”, безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей, зазначення строку платежу, зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж, найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж, зазначення дати і місця видачі простого векселя, підпис особи, яка видає документ.

Отже, внеском Корпорації до статутного фонду Товариства за придбані прості іменні акції Товариства став не майновий чи грошовий вклад, а боргове зобов’язання Корпорації, у зв’язку з чим спірний контракт суперечить вимогам ст. 13 Закону № 1576-ХІІ.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р. у справі № 28/198 не може бути визнана законною і підлягає скасуванню. Відповідно слід скасувати і рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід врахувати викладене, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111¹⁹, 111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: скасувала постанови Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р., Київського апеляційного господарського суду від 14 березня 2002 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 28 листопада 2001 р. у справі № 28/198 і направила справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.